На владному Олімпі розквітає тераріум

Навколовладне безладдя, що триває в Україні майже рік буквально волає про те, що конституційного порядку в державі немає, що написана на коліні конституційна реформа лише розбалансувала взаємодію керівних інституцій, що тупа егоїстичність еліт не лише підриває авторитет країни у світі, а є прямою національною загрозою, яка може закінчитися суїцидом для неї самої. На своєму форумі регіональних депутатів лідер БЮТу Ю.Тимошенко, можливо, й справедливо називає двох Вікторів, Ющенка та Януковича, хлопчаками, що бавляться у пісочниці. Проте сама вона чи найбільше сприяє хаосу, який розповсюджується в країні. При всіх обставинах голосування за Закон про Кабмін не можна назвати конструктивним дійством, а бажання розповсюдити імперативний мандат на місцевий рівень, взагалі переводить політичні ігрища в самоціль без будь-яких стратегічних перспектив. На цьому тижні завершилося непродуктивне протистояння навколо міністра іноземних справ. Однак відставка Б.Тарасюка не розв’язує проблему по суті, бо залишається незрозумілим хто формуватиме зовнішньополітичні пріоритети та й самі вони є предметом дискусій. Як під лупою, псевдопатрітичні забавки можновладців стали видимими через скандал з М.Рудьковським. Міністр транспорту без відома Президента та Прем’єра запрошує до України від імені уряду туркменських опозиціонерів. В зв’язку з цим зовнішньополітичне відомство отримує гнівну ноту від туркменського уряду, що ускладнює й без того не прості розмови навколо газу. Можливо формальні огріхи у оформлені в’їздних документів, які визнав навіть герой скандалу і не стали б проблемою, якби у нас справді діяла єдина владна команда за принципом взаємної підстраховки. Але на українському Олімпі розквітає тераріум, де будь-яка помилка є радістю для оточуючих, що готові вилити накопичену отруту при першій ліпшій нагоді. До речі ніхто інший, як О.Мороз є найяскравішим представником подібної політики, який вчасну зраду обґрунтував виявом державної мудрості. Тому М.Рудьковський в першу чергу має завдячувати своєму партійному шефу. Але це при умові, що дії міністра транспорту є справді помилкою, а не цілеспрямованою провокацією. До останньої думки схиляються провідні вітчизняні експерти, відповідаючи на питання «кому це вигідно»? І відповідь напрошується сама собою, бо у переговорах з Росією дешевий туркменський газ завжди залишався рятівною соломинкою, яка дозволяла уникнути цінової катастрофи. А тепер на порядку денному знову постануть торги за газотранспортну систему. Найкраще, що у цій ситуації може зробити М.Рудьковський – це подати у відставку, чим зберіг би і репутацію країни, і своєї партії, і навіть антикризової коаліції. Однак псевдодемократична демагогія про відстоювання прав опозиції, яка запускається ним при обговоренні цього питання свідчить, що говорити циніку про честь країни все одно, як розмовляти з ґвалтівником про гідність жінки. Найогиднішим в нинішній політичній ситуації є те, що моральний порог нижче плінтуса не подолала жодна політична сила. Відкриття кримінальних справ навколо Нафтогазу України періоду правління Івченка переконує, що навіщо Україні вороги, коли в неї є такі патріоти. Звичайно, лідер КУНу також кричатиме про політичне замовлення, про упередженість КРУ та Генеральної прокуратури, але навряд чи хтось з крапелькою здорового глузду повірить, що компанія, котра сидить на енергетичних мільярдах може бути майже доведеною до банкрутства без ціленаправлених зловживань. Тим паче якщо в пам’яті залишаються оборудки із супердорогими машинами, афери з РосУкрЕнерго і т.п. Звичайно, що в таких умовах Україні потрібний загальнонаціональний діалог і встановлення єдиних правил гри. Терміново потрібно або завершити реформу діючої Конституції, або ще краще створити нову. Однак цей процес неможливий коли сторони не чують одна одну. Нині спостереження за діями політиків нагадує гру у футбол дітлахів, котрі левову часку часу витрачають на суперечки з правил, котрих і самі не знають, і дотримуватися не збираються. А при відсутності судді та чітко окресленого поля все це дійство абсолютно не цікаво нікому крім самих учасників. Напевно Україні потрібні й нові вибори, бо всі ці комбінації з коаліціями у Верховній та місцевих радах вже ніяк не відповідають волевиявленню громадян. Проте в теперішніх умовах нові вибори нічого суттєвого в країні не змінять, лише збільшать хаос. По-перше, немає жодних законних підстав такі вибори оголосити. По-друге, при існуванні сьогоднішньої політичної палітри картина залишиться незмінною. Ю.Тимошенко сподівається перевести політичне змагання в двопартійну систему, позбутися своїх конкурентів на Заході країни і вже на паритетних началах домовлятися з Януковичем чи його наступниками. Але такі прагнення є цілком утопічними, бо авторитарна партійна машина БЮТу зовсім не відповідає європейським прагненням частини українців і тому стати монополістом в Центрі та на Заході України вона не зможе. Її відносний успіх на минулих виборах зовсім не означає, що демократично налаштована частина наших громадян готова віддати владу хай і харизматичним, але цілком не прогнозованим, егоїстичним лідерам. Не пройшов випробування владою й політичний проект «Наша Україна». Хоча в результаті бурхливих внутріпартійних дискусій від керівництва й вдалося відсунути “нових олігархів”, але сама структура втратила свою привабливість і серйозно реанімувати її охочих не знаходиться. Молоді харизматичні лідери, такі як Луценко, Кириленко, Яценюк не хочуть займатися проектом, який створювався під інших людей. Тому на часі створення іншої політичної сили з робочою назвою “європейський вибір” який і має опанувати цей політичний фланг. Тим більше, що європейські перспективи в Україні таки є. Проведене нещодавно опитування в найбільих країнах Євросоюзу показало, що 55% жителів Старого континенту хочуть бачити Україну у себе і лише 33% проти. Цікаво, що й наші показники у цьому плані мало відрізняються. Цифри відповідно 55% проти 25%. Тож проблема полягає не в тому, що нас не хоче Європа, а в тому щоб ми самі визначилися чого хочемо. Віктор ПАЩЕНКО "Старий Замок "Паланок"