Від Ужгорода до Ніредьгази – всього кілька кроків (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Все змінилося – стало комфортніше, світліше, затишніше. Просто тут тепер класно. Але і часу було достатньо – більше 15 років пройшло.

Ніредьгаза – давній побратим Ужгорода. Відділяє нас всього 93 кілометри і кордон (така ж відстань до Виноградова). Як зазначає великий фанат цього угорського містечка, тутешнього зоопарку та місцевих гіросів Олександр Богданов – це практично «пригород Ужгорода».

Дружити ми дружимо, а ось чи беремо приклад, переймаємо позитивний досвід? У нас теж був цей час. Хоча, вочевидь, одного часу замало… Насправді, як мені здається, потрібно зробити не так вже і багато, аби обласний центр Закарпаття став кращим, ніж він є тепер. Можливо всього кілька кроків.

1. Вважається, що назва міста Ніредьгаза походить від слова Ніршег (району, де розташоване місто). У свою чергу корінь цього слова «нір» (угор. Nyir) – береза. Справді, в тутешніх околицях можна побачити багато березових гаїв, що часом дивує навіть російських туристів, які вважають, що це дерево росте лише в Росії. Березки збереглися і в самому центрі Ніредьгази. Наприклад, оцей пам’ятник, присвячений закоханим, знаходиться в оточенні струнких берізок, поблизу навчального закладу, неподалік від центру...

2. Взагалі у Ніредьгазі багато різноманітних пам’ятників. Але є один, який пам’ятають всі. І обов’язково звертають на нього увагу. Це фонтан з трьома оголеними дівами-русалками. При чому, розташований він на популярній пішохідній вулиці Ілони Зріні. Пам’ятник цей не може не подобатися. Хоча дівчата настільки відверті... Сумніваюся, що подібний можливо було б встановити у нашому цнотливому Закарпатті. Бо "вчена архітектурна рада" та "рада боротьби за моральну чистоту" однозначно сказали б своє рішуче "ні" розбещенню підростаючого покоління! А шкода…

3. Якщо з дівчатами все ясно, то з деякими витворами мистецтва у Ніредьгазі не зовсім все зрозуміло. Наприклад, що означають крила на міському годиннику? Це вже політ для фантазії. З іншого боку  – крила надихають. Або нагадують, що потрібно поспішати – час спливає. Особливо корисними крила для тих, хто біжить із «ТЕСКО» на вокзал з повними ташками (це по путі з центру).

4. Або величезне бронзове яблуко – що воно могло б означати? Яблуко Єви-спокусниці або якийсь інший символ? Утім, може це прихована реклама американської комп’ютерної фірми, або місцевих виробників соку? Бо яблучних садів навколо дуже багато. Ніхто не знає... А пам’ятник стоїть собі.

5. До пам’ятників ми ще повернемося. Бо Ніредьгаза славиться ще й своїми фонтанами. І про них теж обов’язково треба розповісти. Один з них знаходиться на площі Кошута, поруч з римо-католицьким собором (побудований у 1904 році). Ще недавно тут височіла якась дивна споруда з якої теж лилася вода. Сьогодні її вже нема – замість неї встановили водяні пушки, що стріляють струменями – "ковбасками". Дуже цікаво, дітям подобається. І гарну церкву більше нічого не затіняє.

6-8. Взагалі присутність фонтанів, води – під час літньої спеки дуже освіжає та заспокоює. Іноді стремені вириваються просто з-під асфальту (хоча замість асфальту тут частіше мармурова плитка). А ще дуже приємно, що на кожному кроці є краники. Можна втамувати спрагу, а можна просто руки помити.

9-10. Щодо архітектури, то вона сильно нагадує Закарпаття. Але лише архітектура старого, тобто ще австро-угорського періоду. Сучасна абсолютно різна, часом навіть досить авангардна. Також угорці якимось дивом відшукали баланс між сучасним і минулим. Як їм це вдалося – краще запитайте вже у них самих...

11. А ще Ніредьгаза – місто парків та скверів. Лише у центрі я нарахував щонайменше 5-6 таких місць, де можна присісти та відпочити. Рахуємо – біля римо-католицького собору. Щоправда, тут не дуже затишно, хоч і біля води, але нема тіні.

12. Але достатньо трохи відійти убік. І вже наявний скверик з дивним фонтанчиком, схожим на висохлу макову стеблину. Водичка то з’являється, то знову щезає. Дзюркотить. І жодної живої душі удень.

13. Такі затишні куточки розкидані по всьому місту. Хоча, думаю, земелька тут теж досить дорога, як і в Ужгороді...

14. А цю дуже колоритну пару я зустрів на площі Героїв (Hosok tere). Вони як раз позували для фотографії біля пам’ятника героям та жертвам І Світової війни (автор Жігмонд Кішфалуді).

15. Хто цей здихаючий дракон, якому дає кулаком по морді кремезний чолов’яга з не меншим запалом, ніж Кличко бідоласі Чарру на боксерському ринзі? Вочевидь це алегорична Австро-Угорська імперія, яка і розв’язала війну у Європі, що принесла лише горе та страждання простому люду. Хоча звістку про оголошення війни на початку в  країні зустріли з несподіваним патріотичним піднесенням - як свято, під духові оркестри солдати з піснями йшли у пекло...

16. Врешті-решт, Угорщина змушена була підписати мирний договір, за яким втратила 30% своєї території та 40% населення. Підписали його у Версалі, у Тріанонському палаці 4 червня 1920 року. З тих пір слово Тріанон для угорців є аналогом дуже великої втрати. Про що свідчать і пам’ятні, майже траурні таблички - на них наглядно вказується скільки саме території Угорщиною було втрачено через недалекоглядні амбіції політиків... 

17-18. Але досить про політику – повернемося до мирного життя. Наприклад, у тому ж парку Героїв встановили спеціальну залізяку, на якій ніредьгазці залишають колодиці кохання. Оскільки річки у місті нема, то й відповідно мосту теж. А колодиці мусай десь вішати!

19. Ще сподобалися мені лавиці, зроблені з бетону та обшиті деревом – сідай як хочеш. Але і зламати їх вандалам важко, практично неможливо.

20. А також досить стильні парковки для велосипедів. Ще в самому центрі Ніредьгази розташований  дуже зручний підземний автомобільний паркінг «Корзо». На Вихідні їм можна користуватися абсолютно безплатно, що дуже зручно для туристів в тому числі.

Загалом, сучасна Ніредьгаза справляє дуже добре враження – стильного та затишного маленького містечка з розвинутою інфраструктурою у центрі. Мабуть і тут існують свої проблеми. Однак чого я не помітив – це сміття та переповнених сміттєвих баків. Взагалі. Таке відчуття, що люди тут взагалі не смітять. 

Ніредьгазу також часто порівнюють з Мукачевом. «Більшість будинків у центрі міста настільки схожі на мукачівсько-ужгородські, що я особисто почуваюся тут як вдома. Тільки – набагато чистіше і правильніше. Як повинно бути», – пише у себе в журналі мукачівець Йосип.

«Не дивлячись на нав’язаний соціалізм, угорці зуміли зберегти Європу в своїй країні. Навіть на сході. Навіть у провінції. Тому повсюди – чистота, порядок іохайність. Ні, не багатство, не показний лоск. Всього лиш ідеальний порядок у досить скромному побуті. Скромному, але дивно приємному для проживання. Адже скромність – це аж ніяк не убогість, як звикли вважати у нас».