Передвиборча роад-сторі, або що думають закарпатці про вибори (ФОТО)

Скажу відразу – завдання я завалив. Нечасто, але буває так: наче все робиш правильно, а віддачі немає. Не хочуть люди у селах говорити про політику. Не просто не хочуть, а не хочуть категорично. Таке враження, наче бояться. Від фотоапарату відвертаються, від диктофона тікають, а блокнот у руках сприймають наче злочинець міліцейський протокол. Досі думав, що люди не люблять лише стоматологів. Сумно, але здається, журналістів вони не люблять теж. Чи то може політиків?

Минай

Словом, понадвечір, як люди гіпотетично мали поприходити з роботи, відпочити і вийти у найближчу кав’ярню на вечірнє пиво, завів машину і рушив у бік Чопа. Минай. Відразу при в’їзді до села, будучи настроєним на політично-передвиборчий лад, помічаю сині прапори. Вони із символікою Партії регіонів і вивішені на кожному стовпі. Серйозно так прикрашене село. Як на перше травня. Поки дивуюся – доїжджаю до центру села, що перед віадуком через залізницю. Там політичної реклами – просто у асортименті! Просто якийсь «пір духа». Поки, закотивши від рясного фотоврожаю очі, знімаю все довкола – а політична реклама затуляє світ – краєм ока крізь об’єктив зауважую продавців кавунів. Хочеться кавуна, але нема часу. І лише відзнявшись, бачу, що один із них цілком виразно заклично махає рукою. «Пригостити кавуном хочуть чи що?», – думаю, і підходжу.

– Та заачєм нас бєз разрєшенія снімаєш?

– Та я не вас знімаю. Я ось політичну рекламу знімаю… – демонструю останні кілька відзняті кадрів.

– Слушай, тєбє ето зачем? Давай лучше с нами арбуз кушай!

Кавун вже порізаний і трійко товаришів-продавців його їдять, нанизуючи шматочки на ножі і кладучи до рота. Ковтаю слину і мимоволі згадую знаменито-кіношне «Вчера сам семь штук скушал. Сам!»

– Спасибо большое, некогда.

– А… Ну, как хочеш. Давай досвидания.

З останньої фрази посміялися вголос разом, дозняв Ляшка у відображенні Василя Ковача – вийшло химерно і став ловити співрозмовників. З продавцями про політику навіть не починав – вони голосують явно не у цій країні.

Точку «обстрілу» зайняв біля східців фірмового магазину «Тиса»… Ну і… все вхолосту. Всі відповіді на мою коротку тираду «Вибачте, ви  місцевий  житель? Чи підете ви на вибори і за кого будете голосувати?» зводилися до «Хай вони всі виздихають», «Я на політику плював», «Вобще не інтересуюся», «Усі вони однакові, никому не мож вірити». Чесне слово, відчував себе так, наче продаю пилососи «Кірбі» або «Гербалайф».

Поговорити погодилася лише поштарка, яку з біціглями піймав біля хвіртки вздовж вулиці.

– Ви не знаєте, чи розносять вже по дворах якусь політичну рекламу?

– Ви що? Пошта не має права таке розносити!!

– Я знаю. Я не про пошту питаю. Просто може ви знаєте чи розносять агітатори?

На питання відповів газда з голим торсом, що вийшов до хвіртки:

– Розносять щось, але то йде нараз у сміття.

– А ви за кого будете голосувати?

– Я ще не визначився.

Хвала Богу! Перша більш-менш зрозуміла відповідь. Невже вийде матеріал? Переводжу погляд на поштарку.

– Мене таке навіть не питайте, – відгороджується майже порожньою сумкою із кількома газетами і квитанціями.

Потинявшись ще центром Минаю, розумію, що ловити тут нічого. Люди на автобусній зупинці аж посунулися, коли пройшов повз них із фотоапаратом на пузі. Познімав дрібненькі наклейки проти Януковича, наклеєні хаотично у кількох місцях, сів собі сумно у машину і поїхав у бік Чопа.

Експрес Розівка-Холмок-Сюрте

Ляшко із грізно піднятим п‘ястуком мене налякав. Якось несподівано виник над трасою. На скособоченому білборді. Довкола кола-розв’язки Чоп-Мукачево-Ужгород білбордів було натикано – мамо дорога. Всі політичні партії, за винятком, може, тільки Медведчуківського вибору. До слова, я його поза містом так ніде ні разу і не побачив. Зате червона калина від «Нашої України», «Ми їх зупинимо», Ляшко і «покращення» – в асортименті.

Просто не було де зупинитися і не бачив людей, з ким би можна було поговорити. Втішивши себе що «поки вертатимуся – повиходять на вулицю», натиснув на газ і погнав на Холмок.

І реклама практично зникла. Тільки десь на трасі між Розівкою і Холмоком промайнув подвоєний обабіч дороги Кличко (на зворотній дорозі виявилося, що зі  іншого боку так само подвоєні «Ми їх зупинимо»).

А у Холмоку реклама зникла як явище. Як і люди. Пустельні вулиці, самі машини  сновигають трасою туди-сюди. Думав зупинитися погукати «чи є хто живий» – ззаду сердито посигналили. Поки крутив головою і думав що робити, довелося тиснути на газ. Так доїхав до Сюрте – колишньої Струмківки. І, о щастя!!! На терасі кафешки сиділо за пивом аж п’ятеро чоловіків. Ной се ай!!! Ось мої співрозмовники!! Дорогенькі, тільки не тікайте поки я тут запаркуюся і випакуюся з машини.

Підійшов, усміхаючись якомога щиріше:

– Добрий вечір!

– Добрий!

– Чи можна вас дещо запитати?

– Но.

– Я журналіст, намагаюся знайти співрозмовників у селах Закарпаття, дізнатися яке у них ставлення до виборів.

– Ми нє мєстниє…

– А які?!!! – я починаю відчувати, що пора панікувати.

– С Береговского района.

– А звідки саме?

– Чомонин.

– О, то може розкажете за кого будуть голосувати у Чомонині?

– Ми нє знаєм. Наверноє какой-то венгерскій кандідат.

– А у вас у селі вже агітують йти на вибори?

– Нє очень…

І промовисто замовчавши, дали зрозуміти, що пора прощатися. Ну хоч пошукати політичну рекламу. Обійшов пів-села. Ані єдна лаба!!! Нич!! Жодного плакату, ані листівочки, ані дрібненької наклеєчки. Зате, у об’єктиві порожня зупинка (теж без політичної реклами), оголошення про роботу і кредити-кредити на склі зачиненого колишнього сільмагу, і порожнє гніздо бузька на найвищій хаті у селі.
Зневірившись, зайшов у інше кафе, яке виявилося повністю порожнім. І лише самотня бармена сиділа за столиком і, слухаючи радіо, читала якийсь жіночий журнал.

– Добрий вечір.

– Добрий вечір.

– Скажіть, у вас у селі не дуже цікавляться політикою? Я журналіст і шукав, з ким поговорити про вибори, або хоча б по фотографувати якусь політичну рекламу…

З паузами, розтягуючи голосні вона вимовила всього два слова, які мені сказали дуже багато. І про те, де я опинився, і про темп тутешнього життя, і про те, наскільки «не в тему» саме питання, вся моя присутність і сам факт наявності політики у природі і житті як такої. Клянуся, саме такими словами вона мені відповіла.

– Гат… не дуже…

Ратівці-Ужгород

Брязнувши дверцятами, хоч і зарікався так робити, завів авто і, розвернувшись на очах у чомонинських антиполітичних любителів пива, просто тут біля зупинки звернув на Ратівці. Ну повинно ж у природі бути село, де зі мною поговорять про вибори і політику!
Виявляється, головна вулиця Ратівців називається Ратівецька, а вивіска про початок села Ратівці висить раніше, ніж з’являється вивіска про закінчення Сюрте. І просто під вивіскою стоять собі двоє газдів з біціглями і неспішно розмовляють. Ось кого я розговорю!!! Стаю на узбіччі, здійнявши хмару куряви.

– Добрий вечір, панове! Чи смію задати вам пару питань?

– Про што?

– Про, перебачте, вибори…

– Но, Ечі, я ти казав, ош найдеме третього!!! Давай, дорогий двадцять гривень, ми даєме дві, береме бутилу паленки і ми тобі розказуєме вшитко, што ти хочеш! Пойме! (і натурально сідають на біціглі, намагаються їхати, один із них падає на мене – радію, що не виймав фотоапарат із кофра.) Допомагаю піднятися дядечкові – тимчасом один із них, той що стартанув успішно, все-таки кудись їде і через 5-7 хвилин, поки я відбріхуюся від ідеї йти пити негайно тут недалеко, повертається із пляшкою горілки!!!

Словом, ледве я від них утік. Попрощався гречно як міг, на пропозицію «пой напишеме, яку у нас відкрили сонячну електростанцію» (що справді така є у Ратівціях?) – пробурмотів щось на тему «я для цього спеціально іншим разом приїду» і через інший виїзд, тричі питаючи дорогу, виїхав на Ужгород.

На зворотній дорозі раз дуплетом і двічі чи тричі по разу побачив обіцянку «Зупинити їх», двічі – сердитого Ляшка, прочитав обіцянку Володимира Смоланки «Закарпаття буде кращим» і повернувся у сутеніючий Ужгород, де реклама звично посипалася на голову непомітними, наче крони дерев, площинами, а про політику готовий був говорити кожен другий. Тільки мені цього вже було не треба. Не беруся я більше писати про політику. І цей матеріал провалив і наступні гарантовано занапащу.