90-річний закарпатець, який пройшов табори і заслання, дочекався реабілітації

Як повідомляє Український Інститут Національної Пам'яті, Іван Мирон – єдиний закарпатець, Який провів 25 років у таборах ГУЛАГу і так й не скорившись, не попросив про помилування.

Цього року відсвяткував дисидент відсвяткував своє 90-річчя. і донедавна залишався єдиний, хто досі лишався обвинуваченим у «державній зраді», оскільки у далеких 1950-х боровся за свободу України зі зброєю в руках.

Однак, нещодавно, Національна комісія з реабілітації зняла всі обвинувачення, з Івана Мирона керуючись новим Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Довідково

Іван Мирок, народився 9 березня 1929 року в селі Росішка Рахівського району, працював вчителем початкових класів та захищав Україну у рядах УПА.

Коли у 1950 році йому прийшла повістка йти служити в червону армію, він не захотів обертати зброю проти своїх і зв’язався з націоналістичним підпіллям, обравши нелегальне становище.

«Давати присягу владі, яка стільки зла принесла моїй сім'ї і всій Україні, я не міг. Як я міг присягнути тим воронам, які зробили моїх батьків рабами на своїй землі?!», - зізнавався Іван Васильович.

Періодично зустрічався з активістами ОУН та Української Повстанської Армії (УПА), виконував їхні завдання.

У квітні 1951-го він роззброїв охоронця в сільраді в Росішці – відібрав зброю з набоями. А через місяць його разом з 17-ма іншими повстанцями заарештували енкаведисти – постарався зрадник, якого всі вважали «своїм».

Івану Мирону і ще п’ятьом його товаришам було призначене максимальне покарання – 25 років суворого режиму (ще суворішим заходом був тільки розстріл).

Івана Васильовича звільнили лише в травні 1976-го. З Мордовських таборів його доправили до Москви, звідти, в супроводі офіцерів КДБ, — літаком до Закарпаття — в рідне село Росішка.

Тут він живе і досі, як місцева легенда. Бо, попри поважний вік, він має ясний розум, чітку пам’ять і все той же непокірний і незламний характер. І весь цей час він чекав, коли його право захищати Україну зі зброєю в руках визнають не лише історики та патріоти, але й держава.