Волинська акція

Волинська акція

Ми їхали зі 1100-річного Ужгорода до 900-річного Луцька. Їхали зі смаком червоного вина на устах та вогнем у темних карпатських очах. Їхали на запрошення однієї з найкращих волинських книгарень „Ваша книжка”. Їхали представляти закарпатську літературу у близькому і незвіданому краї.

Ми їхали зі 1100-річного Ужгорода до 900-річного Луцька. Їхали зі смаком червоного вина на устах та вогнем у темних карпатських очах. Їхали на запрошення однієї з найкращих волинських книгарень „Ваша книжка”. Їхали представляти закарпатську літературу у близькому і незвіданому краї. Що ми знали про Волинь? Що було колись Галицько-Волинське князівство, спадкоємець Київської Русі. Що була Волинська губернія за царату, до якої входили терени п’яти теперішніх областей – Волинської, Рівненської, Житомирської, Тернопільської і Хмельницької. Що Волинський полк брав Зимовий Палац. Що між двома світовими війнами Волинь відійшла до Польщі. Що УПА зродилась на Волині. Що ці безкрайні луки та поля щедро политі слов’янською кров’ю. Але це з непростої історії, на яку може „похвалитися” кожен український регіон. Із сучасності нам відомо було менше. Область, яка належить до прикордонних (має 11 міжнародних пунктів переходу -- більше, ніж Закарпаття). Межує з Польщею на Заході та з Білоруссю на Півночі. За територією Волинь більша за Закарпаття, але за населенням менша (трохи більше мільйона мешканців). Що це країна озер і боліт, вугрів і льону. Що ми не знали? Що галичани складають анекдоти про волиняк. Що Луцьк і Рівне сперечаються: хто з них найволинськіший. Що дівчата тут справді синьоокі. Ах, ще й які окі!... Виявляється, добратися з Ужгорода до Луцька – діло непросте. Бо хоча Волинська область – майже сусідня, дістатися до Луцька можна хіба через Дубно, Здолбунів або Львів. Себто з пересадкою. Сірі одноманітні пейзажі нинішньої зимосені розтоплювалися від щирості та приязні, з якою нас всюди приймали. На зустрічі у профспілковій бібліотеці я запитав, хто із присутніх бував на Закарпатті? Піднялося кілька рук. У тому-то й проблема: їздимо по Америках-Німеччинах-Єгииптах, шукаємо втіхи казна-де. А щастя лежить поруч. Бо маємо велику й цікаву країну, яка може дивувати і навчати. Їздити по Україні – це дешевше і корисніше. Бо головне в цьому житті – зрозуміти себе, а не свого сусіда. І тут велике значення мають прямі зв’язки між регіонами. Бо спілкування через Київ завжди носить якусь нотку суперництва і неповноцінності. І волиняни перші це зрозуміли. Луцька книгарня „Ваша книга”, яка спеціалізується на українській літературі, збагнула, що практично не мають книжок з регіонів. Із півсотні тисяч назв книжок, виданих торік в Україні, у крамниці представлено 2 тисячі. І розпочала серію регіональних зустрічей. Спочатку приїхали письменники з Рівного, далі -- з Тернополя, Кам’янець-Подільського. З Ужгорода запросили нас з Галиною Малик як авторів, чиї книжки можна замовити у відомих видавництвах. (У книгарні майже нема закарпатських книжок). На черзі -- Житомир і Київ. Таким чином волиняни мають змогу знайомитися з українською літературою, яка твориться не тільки у столиці, відчути її регіональні тонкощі і присмаки. Голова правління ВАТ „Волинська обласна друкарня” Дмитро Головенко, якій належить „Ваша книга”, розповідає про подальші акції -- проведення книжкових виставок і зустрічей з авторами у райцентрах. Адже головними споживачами української книжки завжди були райони. І коли книгарні були навіть по селах, то наклади нашої книжки сягали мільйонів. А тепер, коли повсюдно по 5-6 корчм та генделиків, книжку купити нема де. Ще одна цікава ідея Дмитра Головенка -- створення оптового складу української книжки у Луцьку. Тоді не треба буде за нею їздити за сотні кілометрів. Бо насправді прибуток від книжкової торгівлі складає 25-30%. І мало є прибутковіших галузей. Просто треба налагодити систему, яка би працювала, як годинник. І головне у цьому механізмі – книгорозповсюдження. Бо якщо пиво „Оболонь” продавати лише у десяти гастрономах, то й пити його будуть у тисячу разів менше. Кого ми знаємо з волинських письменників? Після здобуття Шевченківської премії заговорили про Василя Слапчука. Імена інших нам невідомі. Бо Київ на них перстом поки що не вказав. Тому з цікавістю знайомилися, спілкувалися, набиралися книжок. Найбільшим відкриттям для нас став Василь Простопчук – волинський „Павло Чучка”. Унікальна людина, в якій поєдналося непоєднуване – іскрометний гумор, тонкий ліризм і твердий прагматизм. Редактор відомої газети „Віче”, автор понад десятка книжок, господар садиби-музею „Подалі від ближнього”. Його дача – аналог нашої „Деци у нотаря”. Тільки обслуговують вас тут не офіціанти, а сам господар. І просять від вас не грошей, а усмішок. Пам’ятники соціалістичної епохи, дотепні афоризми, волинська старовина – усе це справляє незабутнє і веселе враження. Цікаво, що і Павло Чучка, і Василь Простопчук створили свої домашні гумористичні музеї в один той самий час, незалежно один від одного. А якби такий створити в кожній області, а потім їх об’єднати в асоціацію веселих музеїв? А кажуть, в Україні нема гумору. Не там шукаєте! Волинська література нам здалася цнотливішою за закарпатську. Хоча „Тіло лучниці” та „Фалічні знаки” розбирали на „ура”. Але тут все-таки сильніша патріархальна мораль. Недарма на презентації хтось не стримався, вигукнувши: „Це ж розпуста!”. Ще одне незбагнене враження від Волині: газети друкують цілі шпальти містики. Розгорнеш те ж „Віче” і читаєш: ”Прокляття чорної вдови”, „Небіжчик заговорив”, „Вона бачить мерців” і тому подібне чортовиння. Але зрештою поміж цих боліт хочеш-не-хочеш почнеш вірити у потойбіччя. Недарма Леся Україна саме тут написала свою „Лісову Пісню”. А ще, на відміну від Закарпаття, волиняни мають свої журнали та альманахи – „На хвилях Світязя”, „Терен”, „Філологічні студії”, „Джерела”, „Волинь”, „Волинь літературна”. І чому ж це літературні часописи мають усі області, окрім нашої -- найєвропейськішої? До того ж, волинські журналісти набагато більше опікуються книжкою, ніж закарпатські. Як і в Ужгороді, у Луцьку останнім часом активізувався молодіжний довкола літературний рух. Літклуб „Сторінка 404” на чолі зі своїм лідером Мишком Кузьмичем проводить резонансні акції у кав’ярнях та клубах, поєднуючи музику з поезією. Кращі молодіжні автори України (Сергій Жадан, Ірен Карпа) приїжджають на Волинь, аби виступити разом з найвідомішими гуртами. У нас цей рух щойно народжується. Але, гадається, такі вечірки теж стануть ознакою нашої цивілізованості. Починати можна із закарпатських авторів та гуртів. До речі, закарпатців теж хочуть бачити на волинських сейшинах. Ми виїжджали з міста Оксани Забужко та Юрка Покальчука сповнені надій та бажання повернутися сюди ще раз. Десь там позаду лишався стародавній замок, в якому у 1429 році відбувся з’їзд європейських монархів, польський кафедральний костел Петра і Павла, велична німецька кірха та річка Стир з власним іржавим флотом (Сам бачив). Будинок Лесі Українки та сотні Ленінів у музеї „Подалі від ближнього”. Інвалідний візок Василя Слапчука та його усміхнена дружина з дворічним сином. Нічний клуб „Оболонь” з концертом „ФлайZZZи”, виставка закарпатця Карела Якубека, м’яка волинська горілка та пісні тріо Мареничів. Десь там позаду залишалася синьоока Волинь... Олександр ГАВРОШ, член Асоціації українських письменників, Ужгород-Луцьк , "Старий Заомк "Паланок"
Якщо ви знайшли помилку, виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Коментарі -
Зачекайте...