Буйволів на Закарпатті рятуватиме німець

Три роки тому рятувати екзотів від повного вимирання заповзявся молодий німець із Гамбурга Мішель Якобі. Тоді ніхто з місцевих не вірив, що європеєць довго протримається в Україні, чистячи хліви та власноруч видоюючи буйволиць. Однак скептики помилилися...

 

Від Ужгорода до села Вертеп, де мешкає Мішель, дві години їзди. Сонце тільки сходить, а на фермі, що на околиці села, вже гомінко. Нас зустрічає молода дівчина у куртці й чоботях. Це Ольга Хоменко — подруга і помічниця господаря, який у справах поїхав до Німеччини.

 

Сама Ольга переїхала на Закарпаття два роки тому. Перед цим якось улітку потрапила на міжнародне молодіжне зібрання коло водоспаду Шипіт у Міжгірському районі. Там познайомилася з Мішелем, який розповів, що приїхав в Україну рятувати буйволів. Незабаром дівчина повернулася до Києва, де в Національному економічному університеті здобувала фах економіста агропромислового комплексу. Потім кілька разів зустрілись із Мішелем, і він запропонував переїхати до нього. «Батьки спочатку були невдоволені моїм рішенням. Очікували, певна річ, що їхня донька будуватиме кар’єру в столиці, — усміхається Ольга. — Але я таки поїхала в глухе село, аби доглядати буйволиць. Зрештою, коли мама з татом тут побували, то змінили свою думку».

 

Ольга бере відро і заходить у хлів. Насипає буйволиці комбікорму (для того, пояснює, аби задобрити, бо тварини дуже норовливі) та сідає доїти. Так одну за другою Ольга за годину видоює сімох буйволиць.

 

Під час навчання у німецькому виші, розповідає вона, Мішель вирішив здійснювати подорожі екологічно чистими регіонами Європи. Так потрапив на Закарпаття. У селі Стеблівка, де зупинився, місцеві розповіли йому, що в області масово вирізають буйволів. Мішеля це настільки вразило, що пообіцяв повернутись і взятися за відродження стада. Бабусі казали: «Мішель, ти не зможеш доїти буйволиць, бо це не хлопчаче діло». Але, зібравши благодійні кошти в Німеччині, він таки повернувся до Стеблівки. Викупив у місцевих кількох тварин і оселився на околиці села. Згодом сюди переїхала й Ольга.

 

По якомусь часі молоді фермери стали відроджувати популяцію буйволів і в сусідніх селах. За символічну плату возили бичка у ті населені пункти, де знаходилася йому пара. Якщо хтось планував зарізати тварину, купували її. За три роки стадо Мішеля та Ольги збільшилося до тринадцяти голів.

 

Невдовзі молоді люди переїхали до села Вертеп. Продуктивних буйволиць та їхніх малят забрали з собою. Ті буйволиці, які поки що не дають молока, утримуються на фермі в селі Стеблівка. Ольга як аграрний фахівець розробила проект сталого розвитку буйволячої ферми. Один із його пунктів — сироваріння.

 

— Торік у мене з'явилась можливість поїхати до Швейцарії, — розповідає дівчина. — Там місяць мешкала на гірській фермі, де вчилася варити сир. Багато корисного вичитала в книжках та в Інтернеті. Тепер готую кілька різновидів цього продукту: фету, моцарелу, маскарпоне, свіжий та витриманий сир.

 

Ольга заходить на кухню, проціджує близько тридцяти літрів щойно надоєного молока. Половину зливає у сепаратор, і вже за хвилину з трубочки тоненькою цівкою стікають жирні вершки. З решти молока дівчина варитиме сир. Для цього сипле в молоко сичужний фермент. Ємність із молочною масою, яка починає набирати желейного вигляду, ставить у тепле місце на 5-6 годин. Пояснює: «В понеділок, вівторок, середу і четвер доставляю готову продукцію замовникам. Їх, на щастя, багато. Адже люди хочуть споживати екологічно чисті й корисні для організму продукти. Крім сиру, продаємо ще й вершки, власноруч збите масло та буйволяче свіже молоко. Підрахувала, що, виробляючи ці продукти, в селі можна жити досить пристойно. Адже кілограм тієї ж італійської моцарели чи маскарпоне коштує близько 400 гривень. Ми ж продаємо ці сири по 200-250 гривень за кілограм. А на смак вони нічим не відрізняються. Літр густих вершків реалізуємо по 80 гривень, а молока — по 25. Загалом наша ферма дає до 80 тисяч гривень чистого прибутку за рік».

 

Тепер Ольга хотіла б навчити і місцевих власників буйволів одержувати зиск від своєї праці. Можливо, тоді в людей не виникатиме й думки, продати чи зарізати тварину, переконана дівчина. Вже найближчим часом вона збирається дати власникам екзотів майстер-клас із сироваріння. Хоче також створити фірму, яка допомагатиме місцевим селянам просувати свою продукцію на ринки великих міст України. Але для цього треба багато працювати.

 

Тішить те, що діяльність таких фермерів допомагає зупинити вирізання поголів’я буйволів у Хустському та Тячівському районах. Селяни дедалі більше придивляються до їхньої роботи і міркують: «Якщо вони забилися в цю глушінь, аби розводити буйволів, то, може, це й справді вигідно?» Але порятунок українських буйволів не може триматися лише на ентузіазмі кількох чоловік. Може, настав час і державі повернутися обличчям до цієї справи?