Василь КОЗАК: "Мої ідеї‚ фантазії потребують чотирьох рук. Двох замало!"

“Я ніколи не давав інтерв’ю. Я не знаю‚ що і як говорити”‚ — здивував своєю скромністю Василь Козак. Чому здивував‚ спитаєте? У моїй журналістській практиці зустрічалося чимало творчих людей‚ які ладні розповідати про себе‚ своє мистецтво годинами‚ днями‚ показувати свої роботи і переконувати‚ що саме їхні роботи є “шедеврами”‚ котрих “бездарі” не хочуть визнавати‚ а глядачі-слухачі шкодують витратити свої кровні грошенята на їхнє мистецтво. Дістається на горіхи і “клятим” чиновникам‚ які “зажали” ордени‚ медалі‚ звання ...для них‚ геніїв.. А своїм братам по цеху — й поготів. “Той графоман‚ той безталанний‚ той продажний‚ той п’яниця...”. Цей критично-образливий синонімічний ряд часом буває безкінечним. З даним співрозмовником — самобутнім митцем‚ педагогом — пощастило. Хоча у процесі розмови доводилось прямо-таки вичавлювати слово-друге (Правду кажучи‚ з частиною його творчості була знайома‚ чула відгуки і враження інших‚ що і допомогло у розмові). І знаєте‚ чому? Секретом-враженням поділюся і з вами. Василь Козак просто творить. Для себе. Для задоволення своєї внутрішньої потреби. І щоразу удосконалює те‚ де‚ здавалося б‚ уже давно можна поставити крапку. Жирну крапку. Зважаючи на дебют Василя Козака у мас-медійному просторі‚ наведу декілька штрихів з його біографії‚ аби зрозуміти процес формування його світогляду. Народився 29 березня 1973 року в Перечині‚ де і виріс. Батько — відомий поет‚ просвітянин‚ співець Ужанської і Турянської долин Іван Козак. Мама — Ірина Василівна — педагог‚ 35 років віддала дітям: викладала у місцевій музичній школі. Одружений. Разом з дружиною Тетяною виховують дочку Анастасію. Після закінчення місцевої середньої школи Василь вступив до УжНУ‚ на українське відділення філологічного факультету. У 1997 році отримав диплом за спеціальністю “філолог. Викладач української мови та літератури”. Трудову діяльність розпочав у 1995 році у Перечинській РДА‚ де займався питаннями молоді і спорту. Згодом перейшов в Перечинську школу-інтернат‚ де трудиться уже 11 років. Тут здобув повагу колег, вихованців. Хоча мав й інші пропозиції щодо роботи‚ часом і звабливі‚ та навчально-виховний заклад залишити уже не може. “Школа — це великий котел. Якщо у нього потрапиш‚ то це надовго‚ якщо не назавжди”‚ — аргументує В.Козак. Одночасно з педагогічно-виховною роботою творить, малює‚ ліпить для власного задоволення. А на прохання виконує “чорну” роботу: оформлює та розмальовує плакати‚ стінгазети і т.д. Для його рук в інтернаті завжди знайдеться робота. До прикладу‚ аби відродити минулу славу шкільного музею народного побуту‚ довелось не тільки займатись оформленням‚ а й збирати старовинні речі лемків. Наразі музей користується популярністю серед гостей‚ котрі відвідують інтернат‚ та й загалом — Перечин. А ще Василь будує. І‚ як кажуть‚ добудувався. ВЛАСНОРУЧ ЗВІВ ЗАМОК — ПОДАРУНОК ДЛЯ ЛЮДЕЙ Не вірите?! Не бачили?! І навіть не чули?! Тоді ви не були в Перечині. Неподалік центру Перечина‚ який у 2004 році здобув статус міста‚ біля траси‚ на видному місці‚ у травні з’явився замок. Директор благодійного фонду “Опіка” Ірина Судакова‚ яка є музичним керівником Перечинської школи-інтернату‚ вигравши грант‚ залучила до реалізації проекту колег та вихованців. Під кліп ока на місці чагарників‚ болота з’явився облаштований дитячий майданчик‚ який став родзинкою міста‚ цікавинкою для туристів. А для дітлахів та батьків — улюбленим місцем відпочинку і розваг. Тут є гойдалки‚ качелі‚ лавочки‚ колодязь. Упродовж літа-осені тут все потопало в квітах. Та справжньою окрасою майданчика є замок. У мініатюрі. Його автор — Василь Козак. — Я людина‚ яка ставить перед собою завдання і виконує його. Кінцевого результату перед собою не бачу. Експериментую. Насолоджуюсь від процесу роботи‚ — каже Василь Іванович.— Так було і з замком. Виникла ідея зробити щось оригінальне‚ незвичне. А що саме — не знав. У процесі роботи фантазував‚ мурував‚ ліпив‚ оздоблював його. Раніше йшов на роботу навпростець. А зараз тільки повз замок. Підійду до нього, подивлюсь‚ помилуюся‚ щось підправлю. — Почуття задоволення чи гордості? — Це моя перша архітектурна робота. Оцінюю сам‚ поправляю сам. Ніколи не роблю макетів‚ штрихів олівцем. НІКОЛИ НЕ ТРИМАВ МОЛЬБЕРТА В РУКАХ — На виставці‚ присвяченій 607-ій річниці Перечина‚ були й Ваші картини. Відверто кажучи‚ у мене склалося враження‚ що їхніми авторами є різні люди... — Я не люблю повторень. У мене майже ніколи і нічого у творчості не повторюється. Хоча намалював більше сотні картин. Я людина настрою. По кольорах‚ відтінках можна дізнатися про настрій художника‚ про його період життя‚ про його погляди на життя ( У картинах В.Козака переважають світлі тони. — автор). — Помітила‚ що Ваші картини без назв. Чому? — Вважаю‚ що глядача краще не обтяжувати назвою. До того ж мені краще і простіше намалювати картину‚ як придумати назву. Деколи підписую просто: “Натюрморт”‚ “Осінь”. — Чула‚ що Ви пишете й вірші. Отож проблем із красним словом нема... — Вірші пишу‚ правда читаю їх тільки я. Виливаю на папір свої емоції. Уже декілька блокнотів записав‚ назбиралася б і збірочка. Але на все свій час. — Повернемось до картин. У них закладена глибока філософія‚ як от у “Початку і кінці”... — У цієї картини є ще декілька назв: “Життя і смерть”‚ “Народження і смерть”. Це полотно для мене дуже дороге. Я його ніколи і ні за які гроші не віддам. Можливо‚ ще й тому‚ що це була одна з моїх перших робіт‚ яку я представив широкому загалу і яка стала моїм життєвим орієнтиром. Коли її малював‚ мені було тільки 19 років. Ця картина є відображенням мого світогляду‚ життя‚ загалом‚ на сутність людини дивлюсь по-філософськи. Будь-яку іншу свою картину можу просто подарувати друзям‚ знайомим — на день народження‚ або якщо комусь сподобалася. Я не належу до тих людей‚ які на мистецтві заробляють гроші. Малюю для душі‚ для свого задоволення. Я малюю те‚ що хочу‚ а не те‚ що треба покупцеві. Мої роботи мене оточують скрізь — на роботі‚ вдома. Часто наношу кілька нових мазків. У мене відчуття‚ що вони є живими істотами і потребують уваги‚ дотику‚ підживлення‚ що і роблю. Хоча поетична книжка В.Козака попереду‚ однак його ім’я уже вписане у багатьох книгах. Ілюстрував такі книги: “Перечин”‚ “Віків передзвони” (Іван Козак)‚ “Усміхнена педагогіка” (Юрій Шип)‚ “Милішим стане світ” (Юрій Мегела)‚ “Освітніми стежками” (Іван Козак)‚ “Людські долі” (Йосип Баглай)‚ “Колискові пісні Закарпаття” (Степан Пойда). В.Козак брав участь у Всеукраїнському конкурсі на право ілюстрування нової збірки казок Сухомлинського. Але за браком коштів конкурс перенесено на невизначений термін. Упродовж останніх років В.Козак активно займається громадською та суспільно-політичною діяльністю. Очолює громадську організацію “Лемківщина”‚ метою якої є збереження‚ дослідження лемківських течій‚ їхньої етнографії‚ побуту‚ звичаїв. Додав собі нових клопотів‚ відколи став депутатом Перечинської міської ради 5 скликання. — Я прагну і все роблю для того‚ аби моє рідне місто стало кращим‚ привабливішим‚ а молодь мала можливість займатися корисними справами‚ духовно вивищалася‚ — ділиться планами. Він встигає ще й м’яча поганяти‚ пограти у теніс‚ шахи‚ шашки. На моє запитання: ” ЯК все це можна встигнути?” зізнається: “Я — Бик‚ Овен. Це людина‚ яка ставить перед собою завдання і виконує його. Я жалкую‚ що у мене лише дві руки. Для моїх ідей‚ фантазій треба чотири”. Закарпаття онлайн-"НЕДІЛЯ"