Рік свинини

Останніми роками в Україні з’явилася мода позначати роки за китайським стилем, де кожен символізує одну з дванадцяти тварин. Наступний, як відомо, буде роком Вогняної Свині. Не знаю, які там традиції із свинями у Китаї і чи дихають вони у них вогнем, але в Україні ця тварина, без сумніву претендує на звання «культової». Щоправда шана ця характерна не так обожнюванням поросячого роду, а радше ласуванням страв з нього приготованих. А тому, напередодні року свині ми вирішили поспілкуватися з людиною, яка знає про цю домашню тварину все, як говориться, з самого нутра. Михайло ХОМА — професійний різник свиней, чи, як кажуть на Закарпатті — гентеш. «ЛИШЕ ЦЬОГО РОКУ Я ЗАКОЛОВ НЕ ОДИН СВИНОКОМПЛЕКС» Мешкає Михайло Іванович у Великих Лучках, що на Мукачівщині. Однак його майстерність у цій справі добре знають по всій області, і навіть за її межами. Ба навіть довелося йому різати свиней в Росії та Білорусі. Мені теж пощастило побачити професіонала, як то кажуть, у ділі. В день мого перебування у Лучках, Михайло Хома якраз колов кабанчика у місцевого вчителя Корнелія Симулика. А тому вся розмова відбувалася , так би мовити, в процесі справи. «Ми з діда-прадіда колемо свиней, — розповідає Михайло Іванович. — Гентешами були мій батько і дід, «гентешували» по всій області, а моєму мусатові (точилка для ножа, — Авт.) вже 150 років і належав він ще прадідові». Один із трьох синів лучанського гентеша теж збирається займатися цим ремеслом, а отже сімейна професія не буде втрачена. «Свою першу свиню дід Хома заколов у 1957 році, коли йому було всього 14. Однак на запитання — чи не боявся він тоді, ствердно відповідає, що ні, адже ще до цього не раз допомагав няньові у цій справі. 1959 року, коли у Великі Лучки навідався сам Микита Хрущов, Михайло Іванович разом з нині покійним батьком готували для високого начальства усі м’ясні страви. «Правда, Микита Сергійович не скуштував наших ковбасок та гурок, бо хворий був, а от високі чини з Києва та області добре за тим столом «попаслися», — жартує Михайло Іванович. Скільки свиней за своє життя закололи? — запитую у діда Хоми. Той у відповідь лише сміється — «Та хто їх тепер порахує? Лише за цей рік заколов не один свинокомплекс! А цього тижня на моєму рахунку вже 15 свиней». В принципі дивуватися нема чого, адже Михайло Іванович — гентеш із 50-річним стажем. Каже, що є в селі двори, де він коле свиней вже впродовж 47 років! «ЗА МОЇМИ РУКАМИ ЗАТРИМКИ НЕМАЄ» «Лише в армії, за три роки служби, зарізав 286 свиней, — розповідає гентеш. — У нас була гарнізонна їдальня при Толмачовському полку, що в Новосибірську. За армійськи роки папригашне сало не зникало із моєї «каптьорки». Коли старшина із командиром роти хотіли собі випити, то одразу бігли до мене за закускою. «Хома, — казав командир — дай Бог, щоб ти з нами тут до пенсії дослужив, аби ми сало завжди їли». До своєї справи Михайло Іванович відноситься з неабияким пієтетом. Усі потрібні інструменти має з собою, починаючи від мотузки — закінчуючи газовою установкою і приладами для виготування ковбаси та гурки. Не довіряє дід Хома і магазинним ножам, навіть найдорожчим — усе, каже, підробка, якісних практично немає, а тому користується лише власноруч виготовленими лезами. Переконує, що вони в нього такі гострі, що й сокири при розчленуванні свині не потрібно. Своєю майстерністю, Михайло Іванович дуже пишається. Ба навіть впевнений, що немає в області такого професіонала як він. Найбільше на одну свиню витрачає 6 годин, та й то, робочий час, за його словами залежить від того чим смалити, бо за його руками, затримки немає. «Одного разу, після повені 1980 року поїхали ми в Білорусь за картоплею (а працював Михайло Хома заступником голови колгоспу з питань постачання — Авт.). Однак, як виявилося, бульбу потрібно було чекати як мінімум 2 тижні. От і зависли ми з шоферами у братів-сябрів і, як водиться, у перші ж дні протринькали всі гроші. А їсти ж щось треба! І от якось потрапили ми на забійний пункт. Приходить мені в голову тоді геніальна ідея! Вийняв я із кишені перочинного ножа, і кажу білоруському забійнику: «Б’єшся об заклад на те, хто швидше розробить свиню — ти зі своїм знаряддям чи я цим ножиком? Він, сміючись, радо згоджується і каже — я ставлю цілого кабана, а ти гроші! Шофери підбігають до мене — в нас немає й копійки щоб хліба купити, а ти на кабана сперечаєшся! Та я не вгавав і пішла справа: доки білорус підтягнув свого вверх на талю, я з кабана вже витягнув нутрощі, доки той свого розрізав і хотів починати розбирати, я ножем по хребту розколов свого кабана навпіл. Білорус тоді зі злості кинув увесь свій інструмент на землю, і питає мене, що то за ніж такий і чи можна його купити? Я кажу — ніж не продається, щоправда як людина совісна, всього кабана не взяв, а лише четвертину, щоб люди не повмирали з голоду. Ввечері сидимо ми з шоферами — я смажу м’ясо, картоплю…Аж тут приходить той забійник з чотирма пляшками горілки і ящиком пива. Шофери його питають: «А то в честь чого?» А він: «Ребята, я ж проиграл целого кабана, и очень благодарен вашому шефу что он не согласился его всего забрать». «НАТУРАЛ ПРОДАКШН» Має Михайло Іванович і чимало власних професійних секретів, однак не дуже поспішає з ними ділитися. Замість цього розповів історію про брата свого діда, який мешкає у Мукачеві й закінчив Празьку художню академію за спеціальністю маляр. Так він володіє секретом приготування такої міцної шпаклівки, яку лише зубилом можна збити. І хто б у нього не просив — не хоче ділитися секретом. Напевно так і забере його з собою в могилу. Сам дід Хома каже, що до нинішньої вправності у цій роботі йшов усі 50 років. «Мій нянько усе мені розказав, однак ніщо так не навчить як життєвий досвід, адже професорами не народжуються — професіоналом життя робить», — впевнений Михайло Іванович. Каже, що чимало молодих гентешів сміються з нього, коли той розповідає про свої навики — не вірять діду. Той у свою чергу насміхається з їхньої непрофесійності. «Якщо вони обсмалюють 3 свині з одного газового балона, то я 10!. Я на одну свиню витрачаю 2, 5 кубів газу, а вони — 15!», — хвалиться Михайло Іванович. Каже, що чимало молодих через брак досвіду колять свиню у серце, через що кров заливає усю грудну клітину. «В мене ж крові залишається стільки, що її можна всю хустинкою витерти», — не йметься дід. Каже, що деколи буває так, що коли доходить час розбирати свиню, то треба гентеша розбирати, бо вже такий п’яний. Сам же за роботою ніколи не вживає…Та все ж любить Михайло Іванович трішки прикрасити розповідь. Переконував, що свого часу кликали його в Америку, і обіцяли, що вже за рік на свинях стане мільйонером… Поки Михайло Хома працював у колгоспі, то різав свиней рідко — лише вибраним. За свою роботу у рідних бере м’ясом, а в інших не більше, ніж ті, хто в найми ходить людям городи копати. Кормить дід Хома і власних три свині. Раніше тримав для продажу, але тепер, каже, свині нічого не варті. А тому набиває ковбаси та гурки і продає в ресторани Ужгорода. «Я за то дістаю більше, як за цілу свиню!». Взагалі Михайло Іванович відомий на всю округу своїми кулінарними здібностями — не раз готував м’ясні страви на весілля. Каже що найкраще в нього виходить сальтисон. Для цього використовує шлунок свині. «Хтось набиває його у мішки, але ж то штучне. А в мене все «натурал продакшн!» «НЕМАЄ ТАКОЇ РОБОТИ, ЯКУ ЦІ РУКИ НЕ РОБИЛИ» Дід Хома підтверджує, що свині гентеша здалека чують, а тому сам ніколи не прив’язує мотузку на ногу — просто не підпускають. Каже, що одного разу його випадково закрили у кутку зі свинею: «Вона як почала на мене кидатися — думав, що розірве! То я сальтом через огорожу перелетів — ледве врятувався». Іншого разу свиню так були розтривожили, що 4 чоловік не могли до неї підступитися. В результаті господар взяв малокаліберну рушницю, і двічі стрелив свині в голову, аби оглушити, однак кулі лише до кістки дійшли. Тож довелося гентешу самому братися до діло, і якимось чином таки таки вхопив тварину за ногу…Далі, як то кажуть, справа техніки. Окрім кулінарних властивостей мають свині і цілющі. Жир із шлунка, за словами Михайла Івановича лікує екзему, бронхи, кашель і ще чимало болячок. «Я цим жиром кума від смерті врятував. Мав він проблему із легенями і доктор вже приписав йому йти у «тихоє село». Але як побачив його через деякий час на велосипеді, то мало не впав: «Ви ще й на біціглях їздите!?». На що мій кум: «Ви мені смертний приговор зробили, а мене Хома вилікував!» Цікавий Михайло Хома є не лише своєю професією. Пише він доволі непогані вірші, особливо політичні. Та й загалом — що не фраза в нього, то рима. Будучи заступником голови колгоспу-мільйонера, об’їздив він чи не весь Радянський Союз — всюди має знайомих та друзів, аж до колишніх міністрів та секретарів ЦК. Каже, що немає такої роботи на світі, яку його руки не робили. І судячи з того, що за кілька годин після початку роботи, на столі у газдині вже лежали готові ковбаси та гурки, діду таки можна вірити. Андрій ГАНУСИЧ «Старий Замок «Паланок»