Перші дні війни, поранення, приїзд на Закарпаття та мрія стати капеланом: історія диякона Едуарда Грабенка (ВІДЕО)

Зараз Едуард Грабенко - диякон Православної Церкви України. До війни чоловік жив за 20 кілометрів від Херсона, у місті Олешки. Там власними руками побудував будинок. Працював викладачем-інструктором в автошколі "Світлофор" у Херсоні. Та 24 лютого його життя, як і життя мільйонів українців, змінилося назавжди.

Едуард згадує, як виїхав з Олешок 23 лютого ввечері, щоб переночувати у Херсоні та 24 числа зранку вже бути у військкоматі. Тоді, у перший день війни, його, за власним бажанням, зарахували до ТРО Херсона. Після отримання зброї, разом з іншими добровольцями, вирушили на допомогу нашим військовим до Антонівського мосту, біля якого побачили перших російських загарбників.

Першого березня чоловіка зарахували до 36-тої окремої бригади морської піхоти. Де пізніше він і отримав поранення.

Повернутися до рідного будинку він не може, каже, нещодавно вдалося поспілкуватися з сусідами, що залишилися в Олешках під окупацією, ті розповіли, що будинок Едуарда вже давно захопили російські військові, зламали двері та зараз там перебувають.

З 2017 року чоловік навчався в Ужгородській українській богословській академії при Карпатському університеті імені Августина Волошина, де і здобув ступінь вищої освіти - магістр за спеціальністю - Богослов'я. 28 травня на прохання намісника єпархіального подвір'я архімандрита Спиридона, єпископом Мукачівським і Карпатським, преосвященнійшим Віктором Бедь, був висвячений у сан диякона.

Зараз о. Едуард служить у Свято-Миколаївському храмі єпархіального подвір'я Святителя Миколая, Мукачівсько-Карпатської єпархії Православної Церкви України у Чинадієві, неподалік Мукачева та навчається далі, щоб отримати посвідчення капелана і повернутися до лав ЗСУ.

Отець Едуард переконаний: невіруючих на війні не буває.

"Воювати мене вже не беруть, тому сподіваюся що стану корисним там, як капелан. Чим зможу, буду допомагати, хоч словом, хоч ділом", — додає священнослужитель..

На питання - яка війна з середини, диякон відповідає: "У перші дні був хаос. Багато хлопців були без підготовки. Багато гинуло молодих, у яких було все життя попереду. Наші воїни повинні залишатися живими. Вони - основа нашої країни. Без народу і волонтерів було б дуже важко. І у перші дні, і зараз."

Тому наголошує, кожен, хто має можливість, мусить допомагати військовим чим може, тільки так ми разом наближаємо нашу перемогу.

"Без народу не буде армії. Без армії не буде України", — підсумовує о. Едуард.

Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.

Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.

Дізнайся першим!