Володимир Смоланка рятує людські долі

Найстарший син директора Обласного центру нейрохірургії та неврології із самого дитинства мріяв опанувати лікарську справу. І це не дивно, адже у їхній сім’ї майже всі медики: і мама, і батько, і дядько, а молодший брат нині навчається на другому курсі медичного факультету. Поповнює цей список і дружина Андрія Смоланки Ірина. Нині вона теж лікар-інтерн в Обласному клінічному шкірно-венерологічному диспансері. Хоч найменший син Володимира Івановича – Іван ще навчається у школі, та, певно, слід чекати, що і він пов’яже своє життя з медициною!

 

«Батьки навіть не відмовляли мене під час вибору професії. Всі знали, що я, як і тато, хочу стати нейрохірургом. Відтак навчання в університеті почав поєднувати із лікарською справою – вже з четвертого курсу підробляв у Центрі медбратом, а як закінчив виш, то влаштувався сюди лікарем-інтерном», – розповідає Андрій. Колектив закладу вже добре знав юнака, тому як лікаря у центрі, який очолює його батько, хлопця сприйняли за свого.

Передували обранню професії шкільні роки, проведені у Лінгвістичній гімназії. Андрій пригадує, що тоді йому випала нагода побувати і в США. «У той час для старшокласників діяла міжнародна програма обміну. Серед п’ятірки тих, хто пройшов відбір на навчання в Америці, був і я. Відтак у 16 років мені випала нагода цілий рік здобувати освіту у місті Орландо (штат Флорида)». Розповідає, що як і система освіти, так і спосіб життя американців суттєво відрізняються від українських.

 

Хоч юнак добре володів англійською мовою, та все ж спершу виникали труднощі у спілкуванні. «Я їх чудово розумів, але важко було підтримувати розмову. Та попри все це я доволі швидко освоївся. Навчання виявилося цікавим та нескладним. Допомагала родина, у якій я проживав. Хоч багато українських дітей нарікали на новоспечені сім’ї і просили замінити їх, у своїй я прожив увесь період дії програми. Ті люди виявилися дуже хорошими. Я донині контактую з ними».

 

Після повернення з Америки хлопець вступив до УжНУ. Найяскравіші спогади студентства Андрій пов’язує, зокрема, із участю у КВК-команді, що представляла медичний факультет. «Не з самими іграми, а з процесом підготовки до них. Наша  команда була потужною! Ми дружили, разом вчилися, відпочивали. Одне слово, компанія – те, що треба. Та по завершенні навчання у виші всі роз’їхалися, багато хто за кордон». Можливість чкурнути в іншу країну, звичайно ж зі своєю дружиною, Андрій розглядав, але зізнається, що поки йому є ще багато чого повчитися у тата.

Нині Смоланка-молодший вже асистує у свого наставника під час операцій, веде пацієнтів, потроху береться оперувати нескладні випадки. Зізнається, що фах йому подобається. «Наразі великих труднощів у роботі не виникало, адже я не оперую складні випадки. Цим займається батько. Не секрет, що, крім нього, в Україні майже ніхто не робить таких оперативних втручань. До тата приїздять на лікування пацієнти і з-за кордону. До прикладу, в нас у стаціонарі є 50 ліжок, 10-15 із них постійно зайняті пацієнтами з інших областей».

 

Андрій розповідає, що хоч на роботі у нього з батьками виключно професійні стосунки, проте вдома панує тепла атмосфера: «Вони завжди підтримують нас, допомагають, дають поради…».

 

Окрім практичної роботи, поряд із батьком молодий спеціаліст відвідує міжнародні наукові конференції. Уже побували у Норвегії, Голландії, Греції, Франції. «Батько викладає у Європейській школі нейрохірургів, а я там навчаюся. Хоч студіювання і недешеве, проте воно того вартує. Адже це курси, які дають фундаментальні знання. Крім мене, із нашого центру там навчаються ще троє лікарів. Курси тривають 4 роки і проводять їх раз на рік. Тому вже влітку ми збираємося поїхати на них в Англію».

 

На цьому мандри Смоланки-молодшого не закінчуються: разом із дружиною Андрій чимало подорожує. «Ми обоє – прихильники активного відпочинку. У вільний від роботи час любимо зустрічатися із друзями. Взимку катаємося на лижах. Вже підкорили польські й австрійські гірськолижні схили. Влітку ж вирушаємо на природу».

 

Андрій зізнається, що себе бачить лише лікарем. Надалі продовжуватиме працювати над самовдосконаленням. А як складеться майбутнє – доля покаже.

 

 

Андрій Смоланка, 24 роки

 

Навчався в ужгородській Лінгвістичній гімназії ім. Т. Г. Шевченка.

 

Вищу освіту здобув на медичному факультеті Ужгородського національного університету.

 

Нині проходить інтернатуру в Закарпатському обласному центрі нейрохірургії та неврології.

 

Одружений. Разом із дружиною обожнюють активний відпочинок, зокрема катання на лижах.

 

Цікавиться різними музичними стилями, точніше «усім, крім попси».