Літає над хмарами вереяцький Ікар

Хоч і вважають його екстремальним видом спорту, та для квартету районної організації «ВетерАн» – це радше захоплення для душі, яке додає сил і натхнення, а також дає можливість побачити світ іншими очима. Василь Талабіра з Веряці наймолодший у цій компанії, йому 48 років. 

 

Літає чоловік на двомісному  мотодельтаплані. У 2005 році отримав «Облікове посвідчення», яке дозволяє йому керувати власним повітряним судном для некомерційної діяльності. Василь Іванович не бере в політ пасажира, для якого місце відведено позаду пілота, хоч як би не просилися рідні або ж сільські хлопчаки, які завжди, почувши гул мотору, біжать на галявину.

 

Їх пілот задля безпеки катає лише на землі. За справність апарата не боїться, та й у власних силах впевнений, бо за штурвалом вже з 1985 року. Просто усвідомлює, що водій завжди несе відповідальність за тих, хто сидить поруч. Літальний апарат змайстрував власними руками, взявши за основу схеми-креслення апаратів із журналу «Моделіст-конструктор». Тут і друзі простягнули руку допомоги: хтось деталі необхідні підшукав, хтось, маючи зварювальний апарат, спаяв усе докупи.

 

У народі кажуть: «Як судно назвеш, так воно і попливе». Це стосується і дельтапланів, які борознять небесні простори. Василь Талабіра своєму дав ім’я «ТалАн». Погодьтеся, оригінально, адже розшифровувати його можна неоднозначно: «Складається назва з двох слів: перша половина мого прізвища «Тала-біра» і «Ан» — на честь видатного Антонова, якого без перебільшення можна назвати засновником радянської авіації. Інше значення «талан» – щастя, успіх, везіння.

 

Кому ще краще, як не нашому герою, розуміти важливе значення змісту цих слів. Адже з ним не раз під час польотів траплялися різні казуси, але «ТалАн» завжди повертав свого господаря на землю живим та неушкодженим. Отож, про все по порядку…

– Вперше я почав літати на повітряному судні свого друга Валерія Барченка, яке він змайстрував разом із Олександром Шовкоплясом, – розповідає Василь Талабіра.– Згодом зробив власне, допомагав мені мій друг, токар Йосип Корнієнко.  Тож власний мотодельтаплан став для мене своєрідним подарунком на 40-річчя.

 

І це не лише завдяки власній наполегливості, а й підтримці друзів, з якими ми познайомилися ще на комсомольських зібраннях і за спільними інтересами наразі об’єдналися у «ВетерАн». На жаль, ця наша четвірка залишається константою, оскільки молодь не цікавиться дельтапланеризмом. І це, вважаю, не через байдужість, а, скоріш, через матеріальну неспроможність, оскільки змайструвати апарат – задоволення не з дешевих. У мене, приміром, автомобільний двигун, їздить на бензині. За 1 політ він «випиває» 8 літрів пального.

 

На перший погляд здається:  сів і полетів, мов птах, розтинаючи крилами повітря. А насправді ця справа не з простих. Варто враховувати ряд дуже значущих факторів: пору року, час дня, напрям вітру і, звичайно, власний настрій, який перед польотом обов’язково має бути хорошим. А от вживати алкоголь суворо заборонено.

 

– Літаємо лише вранці і ввечері. На обід, коли кипить атмосфера й не сунемося. Адже погодні умови відіграють дуже важливу роль. Буває, що я півдня готуюся до польоту, дві з половиною години збираю апарат: розправити крила, підкрутити гайки. Якщо змінився напрямок вітру, погіршилися погодні умови, я не полечу, але, головне, – повернуся додому живий і здоровий. Було у моїй практиці і таке, що п’ять разів виїжджав, і ні разу не піднявся в небо.

 

А вже вшосте вирішив полетіти. Я піднявся у повітря, а мене як почало кидати, настільки була сильна турбулентність,  і не я керую апаратом, а вітер. Зменшую висоту, а на землі кидає у всі боки, що сісти не можна: все життя перед очима пробігло, встиг і молитви згадати. Апарат поламав, але, головне, сам залишився неушкодженим. Бувало, що й на гілки дерев приземлявся: коли вони вкриті листям – сідати м’яко, мов на перину, а от голі стовбури дряпають обличчя. Найкраще летіти навесні, бо тоді погода спокійніша.

 

– Я літаю переважно у Горбках біля монастиря – там гарна площадка, є де розігнатися, розвернутися. – продовжує свою розповідь «веряцький Ікар», – Якось у неділю вирішив піти політати. Зібрав апарат, бачу, хмаринка з’явилася на небі, значить зараз подує вітерець. Рокосівський вітер дує лише у нас і хмарки низько спускаються лише у Горбках. Кілька разів злетів на безмоторному апараті і щоразу вдало сів на землю. Щасливий від позитивного результату, знову вирішив повторити, хоч і бачив, що вітер йде хвилями досить поривчастий. Виніс апарат на гірку, чекаю стабільного потоку вітру. Злетів, а сісти не можу.

 

Розвернувся, дивлюся, а переді мною сусідова хата і нема де сісти, лише на дах. Добре, попав між стропила, на даху. Сусіди, почувши отой гуркіт, вирішили, що у них газ зірвався, перелякані повибігали на вулиці. Побачивши, що я накоїв, добрі люди мене не лаяли, господар лише сказав: «Добре, що хоч живий лишився, а дах поремонтуємо». Мені осколки з шиферу трохи подряпали обличчя. Відразу після цього розпоачалася гроза, дах сусіда закрили крила дельтальота, тож дощ їм не нашкодив.

 

Додому прийшов мокрий, змерзлий, а там діти бігають, кричать, граються. Думаю: яке щастя, що я живий повернувся до сім’ї. А наступного дня пішов сусідський дах лагодити. Ті два шифери, які проламав, коштували тоді мою місячну зарплату, адже якраз були купони, інфляція, зарплатню не платили.  Відремонтував і дельтаплан, навіть новий – моторний змайстрував.

Василь Талабіра каже, що на висоті пташиного польоту краще відчуває швидкість, а от піднявшись вище, зовсім інші відчуття. Завжди під час польотів дельтапланеристи тепло одягаються навіть влітку, бо чим вище піднімаються в небо, тим нижча температура повітря. У домашньому архіві нашого героя є навіть світлини, де він ширяє між хмаринками.

 

Пілот-аматор констатує, що зблизька вони – наче згусток туману. А от щоб відчувати себе в небі у безпеці, мало мати справний апарат, треба ще й самому бути у хорошій спортивній формі, вести здоровий і активний спосіб життя. Василь Іванович кандидат в майстри спорту з вільної боротьби, має І розряд з гирьового спорту, любить кататися на лижах, грати настільний теніс. Та дельтапланеризм він видом спорту не вважає, а радше – власним хобі.

 

– Аби насолодитися  краєвидами,  висота польоту має бути не вищою за 300м. На такій відстані від землі панорамні фото та відеознімки виходять просто неповторними. Адже ми йдемо в небо не заради екстриму, а щоб показати наше бачення довколишньої краси з неба, бо з висоти пташиного польоту ми бачимо землю, природу іншими очима.

 

Перед кожним польотом страх та хвилювання, звісна річ, є. А от вже у небі забуваємо всі турботи і негаразди, насолоджуючись неповторними панорамами. Фотографуємо і знімаємо відео вручну або ж камери прикріплюємо на крилі дельтальота. Звичайно, нелегко сфотографувати вибраний кадр. Бо один невдалий рух і дельталіт каменем летить на землю. Треба бути дуже обережним і чітко дотримуватися правил польоту та техніки безпеки. І завжди пам’ятати, що там, на землі, на тебе чекає сім’я.

 

На Василя Талабіру вдома завжди чекають турботлива дружина Ганна Йосипівна, яка у місцевій школі викладає українську мову і літературу, дочки Юлія та Мілена. Старша закінчила факультет журналістики у Львівському університеті, зараз здобуває фах вчителя історії. А молодша після закінчення Мукачівського педучилища, працює у Новоселицькій ЗОШ на групі продовженого дня.

 

Батько тішиться, що вона дуже гарно малює. Адже цей талант донечка перейняла від нього. Вдома у підвалі на стіні Василь Іванович створив свій казковий світ: намалював принцесу, схожу на Мілену,  дельфіни, себе в образі Ікара, і, звісна річ, дельтаплани. Загалом наш співрозмовник дуже різногранна особистість. Він працює помічником машиніста дизельпоїзда у Королівському депо. Свого часу протягом року вів гурток моделістів авіаконструкторів на станції юних техніків. Та, на жаль, продовження це заняття не мало. Ще й зараз у нього вдома збереглися всі діючі кордові та безмоторні авіамоделі. Має і моделі тепловоза М-62, ЧМ-3, які їздять на рейсах назад і вперед.

 

Та найбільше задоволення Василь Талабіра має від дельтапланеризму, від якого отримує неабиякий заряд піднесеного настрою і натхнення для роботи і сім’ї. Каже, що після польоту йому краще працюється. А роботи він жодної не цурається, бо вдома займатися ще й овочівництвом, має сад, сортовий виноград. Щоб встигнути, після роботи на грядках покопатися і над хмарами політати, любить планувати роботу, поєднуючи приємне з корисним.

 

Тож попутного вам вітру і м’якої посадки.