Нам пропонують потерпіти

Хто б що не говорив, але Україна зробила величезний крок до Європи, у всякому випадку в тому, що стосується суспільної свідомості. Такого жвавого обговорення бюджету у нас ніколи не було, хоча саме цей документ на відміну від передвиборчих обіцянок є визначальним у всьому, починаючи від визначення пріоритетів державного будівництва і закінчуючи лобістськими та шкурницькими інтересами певних груп і осіб. Тим не менше це завжди було змаганням окремих депутатських груп, які тягнули ковдру на себе і закінчувалося компромісом за принципом: я тобі, ти мені. Без визначення економічної, політичної відповідальності, конкретної мети. А громадяни ці торги сприймали цілком байдуже, бо, по-перше, вони виглядали абсолютно беззмістовними з точки зору національних інтересів, по-друге, жодного практичного висновку з дебатів виборець винести не міг, оскільки розмита відповідальність мажоритарників ні до чого не зобов’язувала. Зовсім інша справа тепер. Здається вже навіть школяр з неповною середньою освітою розуміє в чому різниця між позиціями антикризової коаліції, на яку спирається уряд та опозиції на боці якої Президент. Перші називають головний фінансовий документ «бюджетом розвитку» і закликають затягнути паски заради майбутніх дивідендів, другі наголошують, що темпи зростання зарплат і соціальних виплат не можуть відставати від темпів зростання економіки, бо це веде до зубожіння населення, а значить втрати головного внутрішнього інвестора і відповідно негативних, як економічних так і соціальних наслідків. Причому обидві точки зору мають свої сильні та слабкі сторони і практику підтверджену світовим досвідом. Власне всі ідеї багатопартійності живляться саме такою конкуренцією. Протиборство між республіканцями та демократами у США, консерваторами та лейбористами у Великобританії, християнськими і соціал-демократами у Німеччині і т.д. базуються якраз на суперечці між накопичувальними і витратними фондами, між філософіями індивідуалістичного розвитку та соціальної підтримки. Інша справа, що в нашому політикумі, який лише формується ми спостерігаємо абсолютно алогічні речі, коли комуністи і соціалісти голосують за бюджет, котрий виражає інтереси найкрупнішого капіталу, а «Наша Україна», що декларує лібералізм, підтримує соціальні програми. Проте класичні політологічні канони в наших умовах не витримуються, бо занадто сильний зовнішній фактор і незакінчений перерозподіл власності державні питання відсуває на другий план, порівняно з цього хвилинною доцільністю. Однак процес структуризації суспільства вже набрав незворотних обертів і політична відповідальність, яка викристалізувалася після запровадження партійних виборів дуже швидко дозволить розібратися хто є ху. Так в чому ж суть нинішньої суперечки навколо бюджету? Уряд, який представляє інтереси перш за все донецького капіталу пропонує змістити акценти із соціальних програм на інвестиційні. Мовляв, уже десятки років велика промисловість , інфраструктура не модернізувалися і тому підприємствам слід залишити кошти, щоб вони їх вклали в новітні технології. Паралельно з цим відновлюються пільги вільним економічним зонам, запроваджуються державні програми реконструкції (приміром донецького аеропорту) з тим, щоб через деякий час економіка рвонула з небаченою швидкістю. А більшості громадян поки пропонують потерпіти і дочекатися «світлого майбутнього». Не можна сказати, що така практика є цілком новою і вона не мала позитивних прикладів у світі. Свого часу на цьому базувалося «японське чудо», реформи Ерхарда в післявоєнній Німеччині і зовсім недавній досвід Польщі періоду Бальцеровича. Однак ефективне впровадження такої політики не можливе без надважливих взаємопов’язаних факторів – довіри населення до влади і прозорості усіх реформаторських дій. У нас не має ні першого, ні другого, а навпаки спостерігається використання влади заради приватних інтересів, що зазвичай називають корупцією. Тобто іншими словами, уряд пропонує за кошти платників податків модернізувати приватні підприємства, поглибивши таким чином прірву між багатими і бідними. Так, можливо, через деякий час, особливо перед виборами, крупний капітал погодиться поділитися з незаможними, але це буде повна фінансово-адміністративна залежність останніх і таку модель капіталізму прийнято називати латиноамериканською, яка крім того поширена в інших країнах з багатими ресурсами і бідними людьми – Росії, на Африканському та Азійському континентах. Економічні погляди В.Ющенка з якими тепер солідаризується і «Наша Україна», і Юлія Тимошенко засновані на протилежних принципах. За рахунок збільшення зарплат, пенсій, соціальних виплат, які повинні зростати паралельно з ростом економіки, активізувати внутрішнього інвестора, тобто населення, пожвавити економічний ріст за рахунок товарообігу і дати таким чином зміцнитися середньому класу, а модернізацію проводити за рахунок власників, ефективної приватизації та акціонування. Така модель розвитку більш притаманна Європі, а з постсоціалістичних країн успішно пройшла випробування в Чехії, Угорщині, Словенії. В наших умовах вона виглядає як соціал-демократична, хоча й пропонується економічним лібералом В.Ющенко. Але слід пам’ятати, що в Україні різниця між максимальною і мінімальними зарплатами відрізняється більш ніж у 60 разів, тоді як у Європі ця цифра не перевищує 11. Тобто за такого дисбалансу вільна конкуренція втрачає усякий сенс. Так чим же закінчиться бюджетний процес 2006 року? Антикризова коаліція прийняла урядовий проект. Президент наклав на нього вето, запропонувавши свої поправки, котрі не зможуть змінити суть закону, але пом’якшать соціальний удар. У вівторок антикризова коаліція в складі 245 депутатів проголосувала за бюджет повторно, врахувавши частину поправок Президента. Тепер м’яч знову на його половині. Можливо В.Ющенко ще раз відішле документ у парламент, наполігши на всіх своїх вимогах Але врешті решт Закон підпише, бо жити без головного фінансового документу набагато гірше, ніж жити з поганим. Хоча всю політичну відповідальність за наступний фінансовий рік будуть нести виключно антикризовики. До речі це перший бюджет за який голосували комуністи за всі роки незалежності. От такий парадокс трансформації українських ленінців, які на 15-му році існування держави підтримали найбільш антисоціальний проект уряду. Бо насправді ніякої ідеології ні за ними, ні за соціалістами не стоїть, а присутня лише жага влади і привілеїв. Однак тепер справа за громадянами. Вони мають всі можливості оцінити працю своїх обранців та, зробивши вибір, нести за нього відповідальність. Це і називається громадянським суспільством. Віктор Пащенко "Старий Замок "Паланок"