2-є хлопців заблукали біля гори Цицька, на допомогу прийшли закарпатські рятувальники (ФОТО)
10860
Мукачево.net спробував дослідити субкультурні нахили краян.
Вони – серед нас… Не так давно ви бачили їх лише у закордонних фільмах, а сьогодні вони розгулюють вулицями вашого міста. Їхній вигляд шокує, а поведінка спантеличує. Ні, це не іншопланетяни. Це – неформали!
Так сукупно називають представників різних молодіжних субкультур, які поширилися Україною після падіння залізної завіси із вільнодумного Заходу. Нині у світі налічується близько сотні їхні різновидів: одні зникають (тедді, моди, бітники), інші – відбруньковуються від уже відомих субкультур та розвиваються самостійно (кібер-готи, вамп-готи, готи-андрогіни), а поряд із тим, у відповідь на виклики часу, виникають нові молодіжні групи (ґеймери, толкієністи, анімешники).
Варто зазначити, що розвиток субкультур прямо пропорційний рівню розвитку основної культури і суспільної свідомості загалом. Тож осередками українських неформалів, серед яких чимало талановитих творчих персон, поки що є більш-менш розвинені міста.
Прогресивна закарпатська молодь теж схильна «шукати себе» у різних субкультурних течіях, і це не могло залишитися непомітним.
«Діти квітів»
Одна з фундаментальних і найчисельніших субкультур, що виникла в США на початку 70-х здобула прихильників в Україні іще до незалежності. І саме Закарпаття уже зо два десятиліття залишається одним з центрів паломництва хіпі з усієї Європи. Діставшись автостопом на мальовничу Міжгірщину, біля водоспаду Шипіт найбільша хіпівська тусівка фестивалить понад тиждень до свята Івана Купала. Тут вони співають улюблені хіти «Бітлз» біля ватри, єднаються з природою та досягають нірвани.
Представників цієї субкультури легко ідентифікувати за яскравою зовнішністю: довге непричесане волосся підперезане стрічкою «хайратником», на зап’ястках низка саморобних браслетів «фенєчок», торбинка «ксивник» через плече, а на шиї медальйон із символом «пацифік». Це зображення, до речі, трактують як відбиток лапки голуба, що символізує мир і свободу – основні цінності хіпі.
Одноголосно із закордонними братами й сестрами закарпатські, як їх тут дружньо називають, хіпарі, сповідують гедонізм та вільне кохання, нехтують усталеними нормами. Дешевий портвейн та легкі наркотики, до яких вони часто охочі, разом із ключовими Sex, Drugs, Rock-n-Roll принесли цим добрим бородатим вуйкам осуд з боку пуританської частини суспільства. А вільний від зобов’язань і потреби добробуту спосіб життя розцінюють як ледарство. Тим не менш, ця субкультура залишається найбагатшою на молодих митців.
З хіпі виходять талановиті художники, поети, музиканти, і перш за все, цьому сприяє притаманна їм свобода думки і духу.
Не лай мене, мамо, – я емо
Суть цієї субкультури проглядається із самої її назви, скороченої від «емоційний». В Україні, як правило, її обирають підлітки, котрі будь що хочуть вирізнятися серед однолітків, але жодних особливих досягнень для цього зробити не можуть або ж не хочуть, звідси і потяг до увиразнення в першу чергу зовнішності. Ще одна поширена підстава для перетворення на емо – нерозуміння батьків та конфлікти з педагогами.
Узагальнений образ емо-кіда: пригнічений настрій, бліде обличчя з пірсингом напівзатулене довгою чорною чілкою з рожевим пасмом, тісна футболка з принтом розбитого серця, чорно-біла хустка «арафатка» на шиї, стилізовані значки на одязі та різні цяцьки, по-особливому зашнуровані кеди, у навушниках Tokio Hotel, у поштовій сумці через плече Пауло Коельо чи Антон Соя. Пристрасть емо до чорного й рожевого пояснюється вираженням крайнощів у почуттях: від депресивного відчаю та суїцидальних ідей до несамовитої радості і щастя, як у нас співають: «Червоне – то любов, а чорне – то журба».
Та якщо ваше чадо вдягає рожеві у чорну смужку гетри, це ще не привід хвилюватися, що завтра воно втече з дому чи поріже вени. Більшість закарпатських емо переймають лише зовнішні ознаки та манеру поведінки, за що тру-емо (себто справжні) назвали б їх позерами. Адже крім дивакуватого вигляду, емо мають і свою життєву філософію: вони вразливі і романтичні, цінують дружбу, щире кохання, схильні до самопожертви. А безперечним плюсом є їхня відмова від наркотиків, алкоголю, тютюну та безладних статевих зв’язків.
Характерно, що закарпатські емо швидко переростають це захоплення, знайшовши себе у певній справі, і вже до повноліття повертаються до звичайного вигляду та способу життя.
Допоки смерть не наскучить їм
Готи – ще одна із яскравих субкультур, представлених в Україні й зокрема на Закарпатті. Попри мертвецький агресивний вигляд, ці люди вирізняються захопленням філософією, мистецтвом, класичною літературою, психологією.
Однак нечисленні готи у наших містах, як і емо, часто вказують на приналежність до цієї спільноти лише елементами зовнішнього вигляду. Вони, відповідно до естетики середньовіччя, вдягаються у чорне, полюбляють довгі шкіряні плащі, взуття на високих підошвах чи підборах, чорним фарбують волосся і нігті, роблять контрастний темний макіяж на вибіленому пудрою обличчі. Привертають увагу й масивні металеві прикраси: ошийники та браслети з шипами, персні і медальйони з готичною символікою. Часто це анх або єгипетський хрест, черепи, пентаграми та силует кажана (хоча Бетмен готом не був).
Більшість закарпатських готів цікавляться містикою, нехтують релігійною мораллю, слухають Marilyn Manson, Lacrimosa і дивляться «Сімейку Аддамсів», та не становлять ніякої загрози для простих смертних. Вони не п’ють кров немовлят, не сплять у склепах і не спілкуються з Вельзевулом. Хоча пристрасть до нічних посиденьок у них є, хтось же залишає ці сліди на кладовищах.
Оце так падонкі!
У тому, що закарпатські байкери звуть себе начебто лайливим словом, самі вони не вбачають нічого лихого, адже насправді мається на увазі не «покидьки», а «ті, кому доводилось падати з мотоцикла». Хоч на вулицях справжніх байкерів можна зустріти не так часто, проте щоліта ось уже сьомий рік поспіль неформальне об’єднання байкерів світу «Падонкі» збирає в обласному центрі сотні любителів швидкості на міжнародний байкерський фестиваль «Music Bike Ukraine». Там для них виступають відомі рок-гурти, як от «Арія», «Король і Шут» та найвідоміший зять країни Шон Карр, а найбільш видовищним є проїзд колони байкерів вулицями Ужгорода.
На Закарпатті ця субкультура розвивається уже понад двадцять років. За цей час наші байкери неодноразово пересідали на сучасніші потужніші моделі мотоциклів. Відповідно щоби бути байкером не достатньо вдягтися у шкіру й відростити бороду, а й мати можливість придбати і утримувати сталевого коня.
Більшість закарпатських байкерів у миру серйозні люди й обіймають відповідальні посади. Однак, коли пересідають на свого чоппера чи кастома, одягають бандану та шкірянку з емблемами перетворюються на справжніх господарів доріг.
А ти в темі?
Молода, та чи не найпоширеніша нині на Закарпатті субкультура – хіпстери. Назва її походить від англійського «to be hip» – «бути в темі», тобто стежити за всіма тенденціями в моді, у мистецтві, у суспільному житті etc. Тих, хто вважає себе в темі у нас вистачає, хоч і не всі визнають себе представниками субкультури. І все таки зовнішній образ хіпстерів промовистий та впізнаваний. Ці молоді люди найчастіше одягнені у яскраву футболку чи картату сорочку, вузькі приспущені джиси, кеди, кільця шарфа; полюбляють вiнтажні речі та оригінальні аксесуари, а основний атрибут – великі окуляри у яскравій оправі переважно марки Ray-Ban. Українських хіпстерів можна назвати реінкарнацією стиляг.
Спрагу хіпстерів до брендового одягу у наших містах втамовують численні стокові магазини. Та модний вигляд іще не довершує справжнього хіпстера, який зневажає попсу та маскульт, натомість захоплюється інді-музикою, експериментальним кіно, сучасною літературою. Креатив часто проявляють фоткаючи будь-що на старий плівковий фотоапарат, а поширюють, як правило, через соціальні мережі. Кожен хіпстер має або мріє мати ґаджет марки Apple.
Крім походів у арт-кафешки, на виставки чи літературні читання (вважають себе богемою), представники цієї субкультури люблять гучно потусити. Однак закарпатські нічні клуби – місце швидше для гламурних клаберів (або, як їх тут називають, мажорів), тому хіпстери збираються на альтернативні вечірки, як от популярні в Ужгороді Chicarrones. Попри поширену думку про гедоністичний споживацький характер субкультури хіпстерів, більшість із них досягають успіху в обраній сфері діяльності.
Гоп-стоп
На останок не можливо оминути увагою ще одну ду-у-уже розповсюджену на Закарпатті спільноту. Тоді як усі описані вище субкультури прийшли до нас із Заходу, ця виникла у наших близьких східних сусідів. Найпоширеніша їхня назва – «гопники», а у нас їх лагідно кличуть «биками». Хоч самі вони себе такими не вважають, однак подруг своїх зовуть відповідно «тьолками».
Упізнати цих персонажів не важко: характерна невихованість, жахливі манери, брутальність і агресивність одразу впадають в око. Донедавна вони як один одягали светри «BOYS», заправляли їх у спортивні штани «Adidas», стриглися «під нуль», залишаючи ріденьку чілочку, тинялися скверами, збиралися у дворах, розпиваючи пиво й лузаючи «сємки», ну і звісно, ніколи за собою не прибирали.
Нині гопи урізноманітнили свою зовнішність і свою діяльність, зокрема вони полюють на неформалів, називаючи себе санітарами вулиць.
Феномен гопників насправді яскраво демонструє гострі проблеми нашого суспільства. Примітивний інтелект, мізерний словниковий запас говорять про неосвіченість, погані манери – про низький культурний рівень, агресивність та навіть жорстокість – про погане виховання.
Найчастіше – це діти із неблагополучних або малозабезпечених сімей, відтак шансів вирости розумними й успішними у них не так багато.
* * * * *
Однак вибір є у кожного, і ми самі вирішуємо ким нам бути: гопниками чи хіпстерами, лікарями чи художниками, романтиками чи прагматиками… головне – залишатися людьми.
