Після служби В.Андрійович Попович працював у рятувальних формуваннях. З 1999 року викладає у Московській державній академії водного транспорту на кафедрі гуманітарних наук та безпеки життєдіяльності. Автор понад 200 наукових статей у газетах і журналах, наукових збірниках, інших виданнях. Його перу належить більше 50 книжок наукового і публіцистичного характеру. Він – кандидат історичних наук, професор, академік, член спілки радянських офіцерів, член спілки журналістів СРС (Росії), член спілки слов’янських журналістів, активний громадський і політичний діяч, почесний ветеран Москви. Нагороджений багатьма орденами і медалями.
Про громадянську позицію і мужність нашого земляка свідчить його участь в акції захисту так званих «атомних солдатів». У 2009 році про це написала "Российская газета". Учасники атомної війни в масштабах окремо взятого полігону через більш як півстоліття знову зібралися на тому місці, де були розіграні військові навчання в умовах реального ядерного вибуху. А це місце – в Оренбурзькій області на території Тоцьких таборів.
Саме тут 14 вересня 1954 року над спеціально обладнаними позиціями була приведена в дію скинута з літака атомна бомба. Військове навчання в секретних документах того часу називалось "Прорыв подготовленной тактической обороны противника с применением атомного оружия". Були задіяні частини, штаби і підрозділи всіх видів і родів військ – усього до 45 тисяч військовослужбовців.
Хто і які дози опромінення міг тоді отримати сьогодні достеменно сказати ніхто не може. Але зрозуміло, що це не могло не відобразитись на здоров’ї людей. Та режим секретності і підписка про нерозголошення, яку давали учасники тих подій, на довгі роки тримали їх заручниками свого мовчання. Тільки в кінці 80-х, після подій у Чорнобилі та припиненні ядерних випробувань на Семипалатинському полігоні, прорізався у відкритій пресі голос «атомних солдатів».
У 1991 році у Росії був створений Комітет ветеранів підрозділів особливого ризику, членом якого було обрано Василя Поповича, і вийшла спеціальна постанова Верховної Ради РСФС про соціальний захист цієї категорії громадян та їх сімей. Майже 90 відсотків ветеранів підрозділів особливого ризику мають схильність до онкологічних захворювань, а їх лікування проходить із застосуванням особливо дорогих лікарських препаратів.
Для того, щоб у черговий раз привернути увагу до цієї проблеми Василь Попович разом із керівником згаданого Комітету Володимиром Бенціановим зважились на незвичну акцію- вони відправились пішки із Санкт-Петербурга через Псков, Твер і Москву в Оренбурзьку область. Ветерани успішно завершили багатокілометровий перехід, під час якого з місцевими адміністраціями вирішували проблеми колишніх «атомних солдатів». Російська преса писала, що за такий подвиг бажання зустрітися з мужніми ветеранами висловив особисто президент Медведєв.
Цікаво, що на Виноградівщині зараз також проживають «атомні солдати». Про одного з них, Федора Полянського з Королева, нещодавно розповідала наша газета. Та чи отримують ці люди, які в мирний час були кинуті в горнило атомної веремії, від держави бодай якийсь соціальний захист? Сумнівно. І доводиться лише шкодувати, що активний борець за права ветеранів підрозділів особливого ризику проживає зараз у Москві, а не в Ком’ятах. Утім, усе ще може змінитися, адже літні люди, як відомо, мають особливий потяг до рідної землі і батьківського дому.
