"Золотий фонд” комбата

Стати кращим у своїй справі, жити в гармонії із собою – традиційно вважається, що це під силу лише “улюбленцям долі”: успішним, сміливим, сильним. Але в армійських колективах, поруч з нами, служать люди, які своєю повсякденною наполегливою працею доводять зворотне – досягти позитивних результатів може будь-хто, правда за умов постійного самовдосконалення і нестримного бажання не зупинятися на досягнутому.  Для командирів такі люди є “золотим фондом” в роботі з особовим складом, адже вони з готовністю виконають поставлене завдання і подадуть приклад для наслідування.

 Командир окремого танкового батальйону 128 окремої механізованої бригади 13 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України підполковник Олександр Паламарчук теж поділяє думку про те, що добрих результатів у службі може досягнути кожен військовослужбовець, однак додає, що самого бажання останніх для цього замало, потрібно ще перебувати у здоровому військовому колективі зі стійким морально-психологічним кліматом, який,  зокрема, формують й молодші командири.  На цій об’єктивній платформі та під впливом цілеспрямованої роботи сержантського корпусу і відбувається процес організаційного об’єднання, згуртованості особового складу в єдиний колектив, налагодження первинних комунікативних зв’язків між військовослужбовцями.

Минулого навчального року “Року професійного сержанта” ми багато зробили для того аби виконати завдання поставлені перед нами Міністром оборони України і начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України щодо створення нової ланки в управлінні особовим складом та виконанні поставлених завдань. Так, розглядаючи кандидатів на посаду головного сержанта батальйону командування взяло до уваги рекомендацію зборів сержантів і спільним рішенням її посів старший прапорщик Михайло Ледахівський – людина, яка відповідально ставиться до своїх професійних обов’язків, постійно дбає про життя та побут солдатів та сержантів, – розповів підполковник Олександр Паламарчук.

Загалом, на думку офіцерів, які мають за плечима значний професійний досвід результатів роботи зі становлення інституту професійних сержантів можна чекати за рік-два роки. Саме стільки часу, в наших умовах, необхідно для того, аби сержантський корпус по-справжньому і ефективно запрацював у Збройних Силах.

Однак вже зараз зрозуміло, що нові підходи до комплектування військових підрозділів молодшими командирами, з використанням досвіду армій провідних держав є вірними на шляху до створення професійного війська.

Цей рік для ужгородських воїнів-танкістів буде насиченим на події, а, відповідно, буде багато роботи і в командирів підрозділів, і в сержантів. В танковій роті, якою командує капітан Сергій Мельник завжди ретельно готуються до заходів бойової підготовки і вкрай важливим є те, що майже половина особового складу – військовослужбовці військової служби за контрактом. Всі вони на початку служби пройшли навчання у 169-му навчальному центрі Сухопутних військ (смт Десна), де опанували військовими спеціальностями “командир танку”, “навідник-оператор” та “механік-водій”. Їхні навички та досвід стануть у пригоді молодим танкістам не лише під час виконання навчальних вправ на полігоні, а й інших запланованих заходів бойової підготовки.

Сержант Михайло Пересоляк рік тому підписав другий контракт. Мешканець Ужгорода, після шести місяців перебування у навчальному підрозділі, повернувся для подальшого проходження служби в рідне місто і через два місяці, зваживши усі “за” і “проти” вирішив пов’язати своє подальше життя з армією та продовжити службу, але вже на контракті. До речі, минулого року він уклав вже другий контракт з командуванням частини, а військове звання «сержант» йому було присвоєне, як вид заохочення за відповідальне ставлення до служби.  Цей приклад красномовно свідчить про те, що наполегливість та відповідальність військовослужбовця не залишається не поміченими з боку командирів. Не малу роль відіграє й авторитет серед товаришів про що свідчить той факт, що вже четвертий рік поспіль сержанти військової частини, на зборах сержантів, доручають Михайлові виконувати обов’язки секретаря Ради сержантів.

– Військова служба мене приваблює романтикою, а танкові війська – це взагалі особлива розмова. Чесно кажучи, ніхто ніколи не зможе так яскраво передати враження від знайомства з танком, ніж той хто безпосередньо керував сорокатонною машиною, командував екіпажем, наводив гармату на ціль під час пострілу штатним снарядом, – зізнався сержант військової служби за контрактом Михайло Пересоляк.

Солдат Василь Максимчук, родом з Волині, проходить строкову службу в частині четвертий місяць. Разом з сержантом Михайлом Пересоляком  він входить до складу екіпажу танка командира роти, а це вже багато говорить – адже він старший механік-водій роти. Службою в частині задоволений, особливо тим, що окрім бойової підготовки особовий склад батальйону багато часу приділяє фізичній підготовці.

– Служба мені до вподоби, добре що є можливість крім бойового навчання займатися й спортом. Я постійно відвідую спортзал, а у підрозділі займаюсь  у спортивному  кутку, — поділився Василь.

Приклади старших товаришів все частіше спонукають до роздумів навідника-оператора солдата Івана Макухана, усі вони обертаються навколо перспектив на майбутнє: через три місяці йому звільнятися зі служби в запас, з одного боку — попереду цивільне життя, з іншого – в частині про нього добра думка, і вакансії на контрактну службу поки також є.

Військова служба за контрактом сьогодні – це стабільність, конкурентне на ринку праці грошове утримання, – каже Іван. – Ті, хто сподівається після звільнення у запас відразу заробити всіх грошей, я вважаю, помиляються. Впевнений, що з часом перебуваючи на службі державі, можна отримати чимало корисного. Тому схиляюся до підписання контракту.

Звісно, майбутнє за тими, хто лише розпочинає військову службу. Нещодавно Міністр оборони України Михайло Єжель, виступаючи перед учасниками оперативно-стратегічного збору керівного складу Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України у своїй доповіді зазначив, що до 2017 року планується вдвічі підняти грошове утримання військових. Також він повідомив, що у наступні п’ять років велика увага приділятиметься озброєнню і військовій техніці. Триватимуть роботи з відновлення її справності, продовження ресурсу, глибокої модернізації існуючих зразків та закупівлі нових.

Тож, очевидно в наступні роки, на танкістів окремого Ужгородського Червонопрапорного орденів Богдана Хмельницького та Олександра Невського танкового батальйону попереду чекає багато цікавого у їхньому військовому житті.

Довідка. Батальйон створено 68 років тому в селі Богданівка, Павлоградського району Дніпропетровської області, на базі 3-го танкового батальйону 140-ї танкової бригади, як 875-го самохідного артилерійського полку, 19-го Гвардійського Червонопрапорного корпусу. Бойове хрещення полк отримав у боях за визволення Криму в квітні-травні 1944 року. Бойовий шлях 875-й сап закінчив під Прагою.

Після Великої Вітчизняної війни полк зазнав реформування: так народилися 662-й та 661-й окремі самохідні артилерійські дивізіони. 1 серпня 1949 року 661-й осад був переформований у 398-й танково-самохідний Ужгородський Червонопрапорний орденів Богдана Хмельницького та Олександра Невського полк.

У листопаді 1950 року 398-й танково-самохідний полк став 398-м танковим полком зі збереженням почесного найменування та бойових нагород.

1 грудня 2004 р. танковий полк переформували на окремий Ужгородський Червонопрапорний орденів Богдана Хмельницького та Олександра Невського танковий батальйон.