Гора громадянського суспільства

Після кількатижневих консультацій у регіонах, політрада «Нашої України» на кінець визначилася із своїм очільником. Ним став закарпатець В.Балога, політична вага якого в київських владних коридорах продовжує зростати. Хоча утаємниченість, в якій проходило останнє партійне зібрання та особиста участь з доволі жорсткою позицією В.Ющенка свідчить, що рішення давалося не легко. Вагомої переваги в новообраного керівника немає, тому зараз говорять про тимчасовість цієї фігури з тим, щоб до весни підготувати новий з’їзд «Нашої України» на якому загальним голосуванням визначитися з консолідованим лідером. Причому дуже ймовірно, що це стане початком нової виборчої кампанії. Досвід становлення і трансформацій цієї політичної сили є дуже показовим для України. Тому думається до нього слід уважно придивитися щоб, по-перше, визначити ті закономірності, які характеризують політичну свідомість наших виборців, по-друге, знайти ті креавтині ходи, які б дозволили вийти з періоду миттєвого шарахання від любові до ненависті і перейти у більш спокійне русло формування стійких електоральних ніш, що і робить політику стабільною та прогнозованою. Власне, шлях «Нашої України» вже до певної міри нагадує шлях своїх попередників НДП та СДПУ(о), які з опозиційних структур перетворилися у партію влади, а потім в оберненій пропорції, набираючи адміністративну вагу втрачали популярність і врешті-решт після чергових виборів практично зникли з політичної арени. Не слід тішитися й нинішнім прихильникам БЮТу та «Регіонів», що їх обмине ця доля. До речі останній місяць, коли «Регіони» чітко асоціюються з партією влади вже показав 7-відсоткове падіння їхнього рейтингу. А минуло лише 100 днів… Подібний хрест нестиме будь-яка влада. Бо в західному світі панує критичне ставлення до дій можновладців, а зміна владних еліт є основою поступального розвитку. Хоча й не виключено, що певна партія може протриматися у керма12 навіть 16 років, а коли відходить від нього то не втрачає вплив повністю. Бо там до влади ставляться хоча й критично, але як до своєї, а у нас її просто ненавидять, як лютого загарбника. І на жаль кожна нова зміна еліт дає для цього свої підстави. Так що ж трапилося з «Нашою Україною», яка безперечно вже залишила найяскравіший слід в новітній історії України, але це жодним чином не унебезпечило її від ризику відійти в політичне небуття? Як бренд політичний блок «Наша Україна» сформувався виключно під ім’я В.Ющенка, котрий у свою чергу, як прем’єр зумів консолідувати під свою програму переважну більшість проєвропейсько налаштовані націонал-патріотичні та ліберальні сили. Відповідно це стало противагою пострадянській адміністративно-олігархічній системі уособленій Кучмою-Медведчуком, а згодом В.Януковичем. Під час виборів це дало змогу демократичним силам відстояти своє право на існування, але зовсім не означало, що в одному таборі зібралися всі білі та пухнасті, а в іншому – всі чорні і рогаті. Особливо чітко це стало проявлятися вже після приходу В.Ющенка до влади, коли виникла нагальна потреба створення єдиної партії, бо незабаром розпочиналися нові вибори. І як виявилося переважна частина учасників блоку порозумітися не змогла. Практично відразу про своє вільне плавання заявив Ю.Костенко, до якого приєднався І.Плющ. Не погодився розчинитися у новій партії й Рух Б.Тарасюка, хоча й увійшов до нового блоку «Наша Україна». Довго вагалася ПРП В.Пинзеника. Їй навіть залишили квоти в керівництві, але союзу так і не склалося. Таким чином практично монопольне становище в партії зайняли «нові олігархи», яких згодом охрестили «любі друзі». П.Порошенко, М.Мартиненко, О.Третьяков, Д.Жванія, а сполучним механізмом між ними і регіонами став Р.Безсмертний. Звичайно зараз абсолютно несправедливим буде заперечувати роль цих людей в перемозі «помаранчевої революції», але об’єктивно нічого нового країні вони запропонувати не могли. Бо залишаються представниками все того ж олігархічного капіталу, який не уявляє для чого потрібна влада, якщо не для власного збагачення. Саме тому світ не просто говорить, а реально запроваджує і контролює механізми відокремлення влади від бізнесу тому, що інакше зупинити фантастичне збагачення меншості і катастрофічне зубожіння більшості неможливо. Тим не менше демократичні принципи уособлені Майданом не могли не проявитися і в житті «Нашої України», яка дуже швидко стала масовою партією. В ідеологічному плані тут сформувалися щонайменше дві течії, які протиставили себе фінансовим тузам. Одна націонал-демократична представлена І.Юхновським, М.Катеренчуком, проте, яка не знайшла масової підтримки в НСНУ, бо, власне, її прихильники в переважній більшості залишилися в інших партіях. Інша – це представники інтелігенції, дрібного і середнього бізнесу, управлінці, тобто ті кого прийнято відносити до середнього класу. Вони як і крупний капітал також схильні до ліберальних відносин в економіці, але значно більшу увагу приділяють сильному громадянському суспільству, яке здатне обмежити апетити олігархії. Власне, обрання В.Балоги головою ради «Нашої України» означає, що якраз на остання група взяла гору. Тим більше, що старі функціонери НСНУ програли й президію партії. Там не буде ні Порошенка, ні Мартиненка, ні Третьякова. До складу президії ввійшло 15 чоловік і можна сказати, що практично стовідсотково вона складається з названої групи. Що це означає для партії? Завданням В.Балоги буде здійснити всю організаційну роботу для проведення прямих виборів голови на з’їзді партії. Допомагати йому в цьому буде Р.Безсмертний, який став головою виконкому. Тобто партія повинна позбавитися іміджу виразника інтересів «любих друзів», а справді перетворитися в осередок демократії в Україні. Напевно, на нинішній момент їй буде дуже важко повернути собі лідируючі позиції, але стати зв’язуючою ланкою між радикалами, як з табору «антикризовиків» так і БЮТу вона зобов’язана. Тим більше, що в Україні є справді достатньо велика електоральна ніша, котра не сприймає ні популістської войовничості Ю.Тимошенко, ні деспотичної авторитарності донецьких. При такому розкладі новому керівництву «Нашої України» знову набагато легше буде спілкуватися з представниками інших «помаранчевих», котрі в останній час дистанціювались від цієї партії. А в ролі консолідуючого лідера найчастіше бачать Ю.Луценка. Хоча, головне, щоб партія стала справді європейською. Віктор ПАЩЕНКО "Старий Замок "Паланок"