Красний день календаря

Як уже замучили ці ювілеї, ім’я яким – 60-річчя! Цей ювілейний бум почався рік тому і потриває ще рік-два. Кожен місяць комусь або чомусь ювілей. Бо саме 60 років тому було утворено Закарпатську область у складі Української Радянської Соціалістичної республіки. А з нею все і почалося. Як сотворіння світу у Біблії. Та не встигнемо відсвяткувати 60-річчя, як відразу починається нова епоха – 65-річчя. За нею -- 70-річчя і так до Господнього пришестя. Сумно, братці, коли всі установи і добрі справи мають однаковий день народження, назва якій „Бога ти радянського!”, як кляла моя сусідка. Коли все у нас почалося, наче за помахом чарівної палички 60 років тому – університет і філармонія, бібліотека і музей, спілка письменників і театр, газета ”Нове життя” і спілка художників, ботанічний сад й інститут підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. „Чому молодшою здаватись хочеш – ясно! Але дурнішою –чому?”, -- вигукував мій мукачівський цімбор навздогін своїй колежанці. У цілому світі всі стараються подати себе якомога історичніше. У нас – навпаки. Дотепер маємо парк Лаудона, але святкуємо ювілей повтореного пізніше ботанічного саду. Маємо відкриту століття тому першу публічну бібліотеку Ужгорода, але святкуємо 60-річчя обласної бібліотеки. Тиводар Легоцький почав займатися першим закарпатським музеєм ще в ХІХ столітті. Але що нам Легоцький? Ми святкуємо 60-річчя краєзнавчого музею. У 1930 році засновано Товариство українських письменників Підкарпатської Русі. Та ми відзначаємо лише 60-річчя створення радянської письменницької спілки. Теж саме з художниками. Ерделі з Бокшаєм створили Товариство діячів образотворчого мистецтва ще у 1931 році, та ми, заплющивши очі, продовжуємо писати відлік спілки художників від Сталіна. Першим спробував порушив цей радянський штамп театр, який заговорив не тільки про 60-річчя облмуздрамтеатру, але й 85-річчя українського театру Закарпаття, заснованого ще Миколою Садовським. Кому цікавий ювілей якоїсь установи, окрім її керівництва? А от початок театральної справи у краї, музейної, зародження письменницького руху, малярського, бібліотечного – це вже цікавить усіх. І тут потрібна не ідеологічна відмашка, а історична. Так, як воно є всюди. А там диви: і ми виявимося у чомусь першими. Як у випадку з першим українським букварем, виданим Духновичем. І тоді життя засяє набагато яскравішими барвами, ніж одноманітне убиваюче 60-річчя. Олександр ГАВРОШ, "Старий Замок "Паланок"