Їм "лацно", а нам вигідно

Їм "лацно", а нам вигідно

Навряд чи хтось забув ті часи, коли закарпатці масово їздили до Словаччини та Угорщини, везли туди переважно цигарки, горілку та інші товари, а назад — невідомі нам газовані напої, «снікерси»-«марси», печиво та багато інших новинок-смаковинок. Може здатися дивним, але все стало цілком навпаки, відколи наших сусідок взяли до Євросоюзу. Тепер прийшла черга словаків та угорців піднімати економіку Закарпаття та України, підчищаючи прилавки наших магазинів і ринків.

Споживчий бум ЇМ «ЛАЦНО», А НАМ ВИГІДНО Ще кілька років тому закарпатці окуповували словацькі та угорські ринки, нині ситуація змінилася з точністю до навпаки Навряд чи хтось забув ті часи, коли закарпатці масово їздили до Словаччини та Угорщини, везли туди переважно цигарки, горілку та інші товари, а назад — невідомі нам газовані напої, «снікерси»-«марси», печиво та багато інших новинок-смаковинок. Може здатися дивним, але все стало цілком навпаки, відколи наших сусідок взяли до Євросоюзу. Тепер прийшла черга словаків та угорців піднімати економіку Закарпаття та України, підчищаючи прилавки наших магазинів і ринків. Власне, з новою тенденцію пов’язаний і супермаркетовий бум в Ужгороді. Власники нових торгівельних комплексів і не приховують, що ринулися на Закарпаття не стільки заради гаманців місцевих мешканців, скільки через товстіші портмоне наших сусідів. Закурив, випив, закусив цукеркою Село на кордоні зі Словаччиною Малі Селменці, недільний обід. Люди вже повернулися з церкви, тому на вулиці майже нікого. Тиша й спокій... Подібна картина характерна для будь-якого нашого села. Але в Селменцях так не всюди. В кінці населеного пункту життя кипить, як у місті. Йде активна торгівля, навколо багато людей, що розмовляють переважно не по-українськи. А неподалік вишикувалася черга. Причиною цьому – пішохідна прикордонна застава, що діє вже рік у цьому закарпатському селі, розділеному свого часу між Україною та Словаччиною. Словаків, котрі перетинають кордон у Малих Селменцях, ужгородські супермаркети, цікавлять мало. Виключно пішохідна зона переходу не сприяє поїздкам до обласного центру, отож селменчани самі потурбувалися про комфорт гостей, відкривши ряд магазинів просто біля переходу. На території близько 200 метрів ми нарахували мінімум 10 торгівельних точок. Однак вибір товарів у них особливою різноманітністю не вирізняється. Це насамперед горілка всіх марок, цигарки та солодощі. «Як, багато купляють?», – цікавлюся, в місцевого продавця, хлопця років 25. – «Вистачає, хоча забагато ніколи не буває», – по-філософському відповідає той та пояснює, що вибір словаків зрозуміти дуже легко. Спиртне та «нікотинове» у них не просто дорожче, а в рази дорожче. Співрозмовник розповідає, що коли рік тому словаки вперше перетнули кордон, то на місцеві ціни нарадуватися не могли. Шикували зі всіх сил – горілку з горла просто в магазинах пили, діжкове пиво в неймовірних дозах знищували, напівскурені цигарки викидали (виявляється, нечувана розкіш!), витрачали, бувало й по 500 доларів на покупки. Нині, нібито заспокоїлися і просто закупляються додому. Особливо перед святами. В цей період якраз масово йдуть солодощі та, як не дивно вершкове масло. Чи то цей продукт у сусідів також дуже дорогий, чи душа словацька, змучена «Рамою» та «Вето», прагне натурального продукту, невідомо, але факт залишається фактом. Для зручності покупців всі ціни в магазині показані у двох грошових одиницях – гривнях та словацьких кронах. На переході хочуть поставити й обмінний пункт валют, хоча продавець сенсу в ньому не бачить жодного. Головне, щоб візи не ввели «Невже не лінь втрачати стільки часу на товари, які можна придбати вдома?» –запитую у вчителя Яро з Нові Саду, котрий щойно зробив покупки в одному з торгівельних кіосків. «Розумієш, – роз’яснює він мені нехитру арифметику, – В мене батько курить, от я йому щотижня й приїжджаю купляти сигарети та ще пляшку горілки. Адже у вас блок сигарет «LM» коштує ненабагато більше, ніж у нас одна пачка». Якщо в Малих Селменцях пан Яро платить за блок цигарок 23 гривні, то вдома витрачав би на пачку понад 10 гривень. Економію видно неозброєним оком. Натомість бум на солодощі пояснює тим, що вони дуже смачні і діти їх постійно просять привезти. Незважаючи на те, що від Нові Саду до Селменців близько 40 км, співрозмовник стверджує, що краще проїде цю відстань на велосипеді, ніж купуватиме вдома втридорога. Натомість не вірить, що його співгромадяни «бігають» до України заради бізнесу. «Ну скільки на перепродажі пляшки горілки та блоку сигарет можна заробити? Двісті крон? Я б за такі гроші не вистоював щодня по дві години на кордоні», – каже він. Єдине чого побоюється – що введуть візовий режим з Україною, тоді вже так легко закуплятися не вдасться. А от того, що ми вступимо до Євросоюзу і порівняємося по цінах зі Словаччиною, пан Яро не боїться. «Куди вас приймуть, коли вас всі в різні боки тягнуть? Одні з Європою дружити хочуть, інші з Росією, треті ще з кимось», – проявляє політичну обізнаність в наших реаліях новосадівський вчитель. Тим часом бізнес на сусідах процвітає. В день через пропускний пункт у селі проходить 500-600 чоловік, з яких українців – всього 3%. Клопотів ні селянам, ані митникам словаки не завдають. За словами прес-секретаря ужгородської митниці Вікторії Сенгетовської, за місяць тут затримують всього 2-3 правпорушників – переважно це словацькі роми, котрі пробують перенести на собі психотропні пігулки. Вони, до речі, найактивніше заходять на наш бік, буває, що й по кілька разів на день. Пов’язаний такий низький рівень правопорушень з тим, що на собі важко приховати якусь контрабанду – потрібен автомобіль. «Лацно!» На ринок, що розташований по вулиці Краснодонців в Ужгороді, пішком чи на велосипеді від кордону вже не доберешся. Сюди угорці та словаки приїжджають вже на автобусах чи власним транспортом. У вихідні, за словами продавців ринку, базар відвідує до 10 сучасних автобусів-«неопланів» і в ці дні, гостей з-за кордону, подекуди буває більше ніж тутешніх. На відміну від Селменців, сюди вони їдуть, переважно, за одягом, хоча подекуди купують і побутову техніку та інші товари. Причому неважливо чи це шкарпетки, чи дорогі, за нашими міркам шкірянки. Усе в нас дешевше ніж у них. А тому, напевно, кожен продавець відчув на собі вигоди вступу наших сусідів до Євросоюзу. «Почалося все, — розповідає ринковий продавець одягу Віктор, — після Помаранчевої революції, коли для мешканців Євросоюзу ввели безкоштовні візи в Україну. Першими ринули на наші базари угорці. Довелося навіть вивчати мову аби порозумітися з ними. Згодом наші ціни просікли і словаки. Нині вже й не знаю, що б ми без них робили». Скуповуються гості з-за кордону як для власних потреб, так і для подальшого продажу. Проблем із перетином кордону у них не має, оскільки можуть вивозити будь-який товар, якщо він не контрабандний і на суму, яка не перевищує 170$. Однак цифра доволі умовна — спробуй точно оціни, скільки коштує придбана в Ужгороді футболка чи спортивний костюм. Віктор каже, що має постійних клієнтів, які приїжджають до нього кожні вихідні і купують товар як в роздріб, так і гуртом. «Словаки живуть не набагато краще за нас, — розповідає Віктор, — принаймні зарплатня у них не замрійна. Маю постійну клієнтку словачку, яка має досить пристойну, за нашими мірками, роботу, однак отримує зарплатню близько 500$. Тому змушена підробляти і приїжджати на вихідні в Ужгород за товаром. Таким чином заробляє ще 200-300 доларів». Наших же продавців при погляді на словаків не покидає відчуття дежавю. «Приходиш о 8-й ранку на базар, а словаки та угорці вже тут і з широко відкритими очима заглядають на товар і на ціни, як і ми на початку 90-х», — згадує Віктор — Був свідком, як одна жіночка дорікала чоловікові за те, що той п’є вже 4-ту каву. «Так вона ж тут копійки коштує. Гріх не пити!», — відповідає той. А як вони балдіють від наших цукерок! У них же на вагу вони не продаються — все пачками, та й не такі смачні, кажуть самі гості. От і везуть від нас солодощі кілограмами». Самі словаки, на запитання, чому вони сюди їдуть, відповідають одним простим словом — «лацно!», тобто дешево. А тому недарма наші ринкові продавці є головними противниками вступу України до Євросоюзу — нехай краще вони до нас їздять. «Хліб» ринку За словами директора Центрального авторечового ринку Андрія Шкрібляка, економічна вигода від гостей з-за кордону очевидна. Особливий зиск отримують наші торговці у «мертвий період», приміром, літом, коли більшість краян перебувають у відпустках — тоді наших підприємців рятують лише словаки та угорці. «Приїжджають вони практично постійно, — каже пан Андрій — Правда був певний відрізок часу, після подорожчання бензину, коли зменшився наплив сусідів. Та нині все повернулося на круги своя і кількість «економічних туристів» на нашому ринку знову збільшилася. Справжній бум спостерігався цими днями, напередодні католицького Святого Миколая, коли наші сусіди скуповувалися подарунками». В середньому ж, на ринок щодня приїжджає близько 50 машин, з них близько 70% — словаки і 30 % — угорці. Плюс, у вихідні приїжджає по 5-6 рейсових автобусів, серед яких також більше словацьких. Найбільше їх, звичайно, цікавить тютюн та алкоголь, а також недороге взуття, спортивний трикотаж і костюми. У них на батьківщині ці товари в декілька разів дорожчі. В Угорщині ціна на те ж взуття починається з 50 доларів, у нас же можна придбати за 100-150 гривень. «Більш дорожчий товар беруть неохоче, та й то переважно угорці. Інколи купують і техніку, однак дуже рідко — напевно важко такі речі переправити через кордон. Хоча минулого року брали все що бачили. Навіть ковбасу, цукор та крупи ховали у схованках своїх машин», — дивується директор ринку. Особливих цікавих випадків, які трапилися з нашими сусідами на Закарпатті, Андрій Шкрібляк не пригадує. Каже, всяке буває — в когось документи вкрадуть, а словаки, приміром, дуже випити люблять (те ж пиво у нас вдвічі дешевше). «Та ми, зі свого боку, намагаємося створити для них усі належні умови і не відлякувати сусідів, адже вони — «хліб» нашого ринку». Юрій ЛІВАК, Андрій ГАНУСИЧ «Старий Замок «Паланок»
Якщо ви знайшли помилку, виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Коментарі -
Зачекайте...