Про міліцейську "армію" Закарпаття розповідає командир

Наша довідка: Олександр Андрійович Глущенко народився у 1978-му році на Хмельниччині. Після закінчення середньої школи з 1995 року навчався в Харківському інституті Національної гвардії України. Далі служив в артилерійському дивізіоні на посаді заступника командира роти з виховної роботи. На межі тисячоліть Національну гвардію було об’єднано з внутрішніми військами України. Олександр Глущенко стає заступником командира роти з охорони дипломатичних представництв у Львові. У 2004 році його призначено заступником командира батальйону внутрішніх військ з виховної роботи. Саме цей підрозділ, який дислокований в Ужгороді, і очолив нещодавно Олександр Глущенко. 

 

 

-- Певно, що так. А ще я закінчив навчання у магістратурі Харківської академії внутрішніх військ України. Правда, основна робота ще попереду. Керувати військовим підрозділом – це велика відповідальність. Кожного дня наші військовослужбовці патрульної роти заступають на чергування з охорони правопорядку в Ужгороді. Стрілецька рота забезпечує конвоювання осіб, які знаходяться під вартою. І перше, й друге є досить складним завданням. Ось характерний приклад з життя: від оперативного чергового Ужгородського міськуправління міліції надійшло повідомлення, що ввечері на вул. Минайській у під’їзді хтось пограбував жінку. Найближчим до місця скоєння злочину був наш наряд у складі трьох військовослужбовців. Вони кинулися до вказаної багатоповерхівки і по гарячих слідах затримали зловмисника, який намагався втекти від відповідальності. У таких випадках від загнаного в кут зухвальця можна чекати чого завгодно, він може бути озброєним. Тож для протидії таким порушникам потрібна відповідна підготовка. Заступати на охорону громадського порядку доводиться і в мороз, і в спеку чи дощову негоду або заметіль. Ми поступово переходимо на контрактну форму військової служби. Але поки що маємо кілька десятків солдатів-строковиків. Вони служать всього рік, тож їх потрібно у стислий термін підготувати до несення відповідальної служби. Конвоювання осіб, які вже засуджені і перебувають під вартою, – теж непросто. Це і судові та зустрічні варти, екстрадиції з-за кордону, виїзні засідання по області тощо. У людині в формі засуджені зазвичай бачать супротивника, іноді готові йти на всілякі хитрощі, аби тільки вирватися на волю. Не лише солдатський, а й офіцерський колектив у нас молоді. З вищих офіцерів, окрім мене, тут працює всього один досвідчений, можна сказати «зубр» своєї справи, мій заступник Володимир Яворський. А так всі інші лейтенанти і капітани. 

 

Незамінними помічниками під час несення служби є кінологи і їхні чотириногі підопічні. Також не можливо добитися добрих результатів без військовослужбовців взводу технічного забезпечення. У нашому майже суто чоловічому колективі працюють шість жінок: троє кухарів, зв’язківець, медик і діловод. 

 

 

-- Звичайно, поліпшення побутових умов для військовослужбовців, є одним із наших пріоритетів. Ще за керівництва мого попередника у частині розпочався масштабний ремонт. Будівельні матеріали нам забезпечує львівська бригада, до складу якої входить батальйон, а всі роботи виконуємо власними зусиллями. Тож, окрім службових обов’язків, доводиться займатися і цим. Та вже на сьогодні помітно змінився вигляд території, будівлі та приміщень батальйону, зроблено ремонт в їдальні, навчальних класах, спальних кімнатах. Навіть службові собаки отримали нові вольєри. Актуальною є проблема і з житлом для наших контрактників. Ми зробили кілька кімнат для кількох осіб, де такі військовослужбовці можуть проживати. Тут обладнано душові кабіни, місце для приготування їжі тощо. Вважаю, що на контрактну службу до нас молодим людям іти досить вигідно. Окрім військового вишколу, студенти-заочники можуть їздити на сесії, тобто не переривати навчання. Тож після закінчення трирічного контракту є можливість його продовжити, опинитися уже на вищій посаді чи перейти на службу в ОВС. Хоча збільшення зарплати контрактникам не завадило б уже зараз.

 

У складі львівської бригади наш підрозділ, за оцінкою керівництва, знаходиться на передових позиціях. У цьому ще раз переконався і заступник командира бригади з громадської безпеки полковник Володимир Горбатюк, який нещодавно побував у нас. І ми ці позиції намагатимемося не тільки втримувати, а й поліпшувати. Навесні заплановано закінчити ремонт фасаду будівлі. Також хочемо обладнати мультимедійний тир для удосконалення практичних навиків із стрільби. Днями, зокрема, у нас відбулося урочисте вручення бойової зброї молодому поповненню, яке прийшло до нас. Це один з виховних моментів. Взагалі виховній роботі у нас приділяється велика увага, адже людина в погонах має бути прикладом і в побуті, і під час несення служби, і на відпочинку. Цією сферою опікується мій заступник з виховної роботи Юрій Бак. 

 

Днями молоді строковики у тирі «Динамо» провели і перші бойові стрільби під час служби у нашому підрозділі. Бойова, фізична і тактична підготовка --- це три кити, на яких базується загальна підготовка військовослужбовця. Ще один мій заступник Вадим Ліневський займається з підлеглими цим повсякденно, хоча загальний список нараховує 16 навчальних дисциплін. Наша команда бере участь у різноманітних спортивних заходах, які проводяться в УМВС. Нещодавно, зокрема, ми посіли почесне третє місце в розіграші кубка на призи «Спортивного клубу міліції Закарпаття». 

 

 

-- Із задоволенням можу відзначити, що співпраця з місцевою владою у нас дуже тісна. Наш батальйон, на прохання облдержадміністрації та згідно з відповідним рішенням Верховної Ради України, створено у 2004 році на базі конвойної роти, і першим його командиром став Олександр Погорєлов. Було це за часів першої каденції мера м. Ужгорода Віктора Погорєлова. З тих пір започаткувалася співпраця між нашим підрозділом та Ужгородською мерією. Півтора місяці тому мер особисто побував у нашому підрозділі. Нам надали сприяння у вирішенні питання, пов’язаних з опаленням. Хоча у наступному році над питанням альтернативного опалення нам доведеться ще попрацювати. Звичайно, без тісної співпраці з міліцейськими підрозділами нашу роботу уявити важко. Насамперед, ми взаємодіємо з громадським блоком. Тут маємо повне взаєморозуміння з боку заступника начальника УМВС Юрія Марковського, заступника начальника Ужгородського міського управління міліції В’ячеслава Григор’єва, його колеги з Ужгородського райвідділу Василя Кузя. Спільно з ними розробляємо різні оперативно-профілактичні заходи. Зокрема, раз на тиждень наші наряди заступають на чергування в один із сільських населених пунктів Ужгородщини. А в самому обласному центрі несемо службу щодобово і в тісній взаємодії з патрульною службою та іншими нарядами. Щоб не бути багатослівним, зауважу: з початку року у нас було 5198 виходів для несення служби, з них 4763 пов’язані з патрульно-постовою діяльністю. Розкрито 332 злочини, за адмінпорушення затримано 427 осіб, за підозрою у вчиненні злочинів – 136 осіб. 

 

 

-- У нас всі на хорошому рахунку, поганих немає. Хотів би відзначити командирів 8-ої стрілецької роти старшого лейтенанта Леоніда Ткаченка та патрульної роти капітана Миколу Комарницького. Саме на їхні плечі щоденно лягає тягар відповідальності за дії своїх підлеглих при виконанні, наголошу ще раз, вельми відповідальних службових обов’язків. Навіть найменша, здавалося б, дрібниця, допущена при підготовці військовослужбовців, може мати серйозні наслідки. 

 

 

-- Мені його вистачає, тільки для того, щоб іноді вирватися на Великоберезнянщину, звідки родом дружина Тетяна. Люблю поблукати тамтешніми лісами у пошуках грибів. Подобається це тихе «полювання», натомість рибалкою чи мисливством цікавлюся мало. Допомагаю батькам дружини під час сінокосу. І хоча важка це праця, та морально тут добре відпочиваю від службової повсякденності та міської суєти. Подобається пововтузитися із чотирирічним сином Богданом. А ось до батьків на Хмельниччину навідуюся хіба що під час відпустки, бо значна відстань та обмаль вільного часу даються взнаки…