Закарпатська угорка популяризує українську мову в Будапешті

Закарпатська угорка популяризує українську мову в Будапешті

Існує певний стереотип, що нібито у районах Закарпаття, де компактно проживає більшість угорськомовного населення (наприклад, на Берегівщині), українську мову в освітніх закладах вивчають на досить низькому рівні.

 

Мовляв, угорці просто не бажають вчити українську. Насправді це не зовсім так. У деякій мірі цей усталений стереотип вдалося зламати під час розмови з молодим викладачем кафедри філології Закарпатського угорського інституту в Берегові Єлизаветою Барань-Комарі. Вона – автор близько 40 наукових статей на тему розвитку сучасної української мови, мовних контактів. І навіть кандидат філологічних наук, але має закордонний диплом, який в Україні не визнають.

«Беріть приклад з цієї наполегливої угорки…»

– Єлизавето, як сталося, що Ви, угорка, почала досліджувати саме українську мову, при чому на високому науковому рівні?

– Усе почалося ще зі школи. Адже у підготовчий клас батьки мене віддали до закладу, де основною мовою викладання була угорська. Але потім батько вирішив, що навчатися я буду в українській школі, хоча вдома ми розмовляли виключно угорською. Дбав, мабуть, про мою подальшу перспективу. Бо батькам було досить важко опанувати предмети в ужгородському університеті (тато закінчив біологічний, мама —  математичний факультет), не знаючи добре ні російської, ні української. Звісно, вплинуло на мене й середовище – спілкування з подружками... 

А у випускному класі наша вчителька Надія Кенийз запропонувала вступати саме на українську філологію. Коли складала останній іспит, мене перепитали екзаменатори: «Дівчино, ви випадково не помилилися дверима? Адже за вами «плаче» англійська філологія». Тоді вирішила: провчуся рік, а потім переведуся.

– І чому врешті-решт не змінили факультет?

– Бо мені було добре в новому середовищі, тут я знайшла багато друзів. Захопило й навчання.  Звісно, за дівочим прізвищем Комарі можна було легко здогадатися, що я не українка. Тому деякі викладачі дивувалися моїй наполегливості. Досі згадую, як викладач Юрій Іванович Балега до мене направляв студентів-заочників, які просили погортати мій конспект. Казав їм: «Беріть приклад з цієї угорки, для якої українська не рідна, але улюблена ...»

А після закінчення університету мене запросили до Закарпатського угорського інституту, який щойно відкрився у Берегові (1996 р.). Там шукали українського філолога, який міг би викладати старослов’янську мову для студентів історичного факультету. Згодом почала викладати і практикум з української мови.

– У Закарпатському угорському інституті є кафедра української мови?

– На жаль, окремої кафедри поки що нема. Є кафедра філології, де три відділення – угорське, англійське та українське. Ми готуємо майбутніх учителів, які викладатимуть, зокрема й українську в угорськомовних школах Закарпаття. Однак таких охочих небагато, на різних курсах — від 7 до 15 студентів.    

– Чому для них українська філологія — не надто популярна спеціальність?

– Мабуть, це пов’язано саме з мовним бар’єром. У багатьох селах Берегівщини учні вперше чують українську лише на шкільних уроках. А вже з 3-го класу починають вивчати граматику, практично за тією ж програмою, що й в україномовних школах. Тому для угорців засвоїти необхідний матеріал надзвичайно важко.

– На якому рівні володіють державною мовою більшість студентів?

– Переважно це середній рівень. Бо 90% з них — саме з угорськомовного середовища. Державну мову вони розуміють, читають, навіть знають граматику.  Але не вистачає їм спілкування –  передусім із однолітками. Хоча нині на всіх спеціальностях вивчають ділову українську мову, українську мову за професійним спрямуванням, а також проходять практичний мовний курс.

– Наразі дуже багато галасу у пресі щодо поганого вивчення української мови в угорськомовних школах через відсутність програм, методичного матеріалу. Як із цим у інституті?

– Наш методичний матеріал це переважно власні розробки.  Наприклад, минулого року я розробила для наших студентів «Короткий термінологічний словник з морфології української мови». Він складається з 200 найважливіших термінів, понять, дефініцій (з перекладом на угорську), необхідних для засвоєння курсу сучасної української літературної мови. Розробляємо методичну літературу для різних спеціальностей, зокрема і до практичних занять з сучасної української мови для студентів спеціальностей «початкове навчання» та «педагогіка дошкільного виховання» (у співавторстві з Наталією Лібак). Також брала участь у проекті впорядкування новітнього «Українсько-угорського та угорсько-українського словника». Подібний видано раніше в Ужгороді під редакцією професора Петра Лизанця. Однак для багатьох студентів лексикографічна праця була недоступною через високу ціну. Тому наші викладачі з кафедри філології підготували і видали у Берегові власний словник, який коштував близько 25 гривень. Але в продажі його знову немає. Тож постало питання про нове, доопрацьоване видання.

В угорській мові слов’янізмів більше, ніж фіно-угорських слів

– А які маєте власні здобутки?

– Пишаюся тим, що час від часу мене друкують в академічних виданнях, наприклад, у журналі «Українська мова» були мої статті про вплив угорської мови на лексику творів закарпатських письменників — Федора Потушняка, Івана Чендея, Петра Мідянки, про конференції україністів Угорщини, що відбуваються у місті Сегед…

Ще у 1970-х роках Петро Лизанець вивчив уплив угорської на лексику закарпатських  українських говорів. Я ж вирішила дослідити, як цей мовний вплив відображений у мові творів художньої літератури. Тому взялася за складання тлумачно-етимологічного словника з 431  слова, які потрапили в українські говори Закарпаття з угорської. До речі, часто на українськомовному ґрунті відбувалося розширення змісту певного слова. Наприклад, «бокор» в угорській — це кущ або купа людей, які працюють разом. На Закарпатті це слово закріпилося в значенні «пліт», якими правили «бокораші»...

– Якою була тема Вашої дисертації?

– «Вплив угорської мови на лексику творів західноукраїнських письменників». Переважно це твори буковинських, галицьких письменників кінця ХІХ-початку ХХ ст.

– Чому обрали саме таку тему?

– Вона близька, оскільки потребувала володіння й українською, й угорською. Зацікавились темою і в Докторській школі слов’янського мовознавства при університеті Лоранда Етвеша в Будапешті, де я навчалася в аспірантурі. Дисертацію вдалося захистити у 2010 році, а загалом тему досліджувала близько 7 років. Першим моїм науковим керівником був Іштван Удварі — відомий угорський славіст, який чудово володів багатьма слов’янськими мовами. Його коріння також сягало Закарпаття — прабабуся родом з Дравець. На жаль, вже шість років цього визначного науковця немає з нами…

– Де вдалося побувати за останні роки?

– Перш за все працювала над спільним угорсько-австрійським проектом, а результати своїх досліджень презентувала у Віденському університеті. Час від часу запрошують до Польщі, тричі брала участь у конференції молодих славістів у Празі, а цього року відвідала Московський державний університет імені М.Ломоносова. Також під керівництвом моєї колеги доктора філософії Ілони Густі долучилася до проекту «Порівняння викладання української та англійської мов в угорськомовних школах міста Берегово». З цим проектом вдалося у 2008 році відвідати Нью-Йорк і взяти участь у конференції щодо методики викладання іноземних мов. За океаном ми розповідали також про унікальність нашого міста, яке у різні періоди входило до складу різних держав, а нині тут проживають угорці, які вивчають три мови — рідну, державну та іноземну.

– Невже існує значний інтерес до української мови у світі?

– Безумовно. Я навіть нещодавно запропонувала читати в інституті спецкурс «Українська мова за межами України». Студенти також часом дуже дивуються. На жаль, українським студентам дуже важко подорожувати світом через фінансові труднощі, і тому іноді в них складається хибна думка, що українська мова якась не «престижна», не «елітна». Насправді українською мовою, її історією дуже цікавляться, зокрема в університетах Відня, Праги, Будапешта, Сегеда, Ніредьгази тощо. Нині листуюся з науковцем Іриною Митник, яка є завідувачем кафедри української філології у Варшавському університеті, а також з відомим дослідником, істориком Павлом Робертом Магочі, який викладає у Торонто (Канада). У грудні планую відвідати Люблін (Польща), де в двох вишах є кафедри української філології. Тобто україністикою все більше цікавляться у світі, особливо після здобуття Україною незалежності.

– Що у планах на майбутнє?

– Є нова тема, яку планую розробляти. А саме – лексика угорського походження в історичних словниках української мови, зокрема у праці Є.Тимченка. Цей словник охопив понад 10000 слів книжної української мови з XV по XVIII ст. і побудований на матеріалі близько 400 пам’яток староукраїнської писемності.

– І скільки угорських слів знайшлося в українській мові?

– Їх насправді не дуже багато, переважно це архаїчні слова, які нині вже вийшли з ужитку. Наприклад, «гусарка» — різновид одягу. Або слово «коч» — у значенні «коляска». А ще цікаво щодо етимології слова «кучма». Існувало припущення, ніби воно пішло від угорського слова kucsma — шапка. Але насправді все відбулося навпаки...

– Тобто в угорській мові також знайдуться слова українського походження?

– Безумовно. Тут потрібно згадати нашу спільну історію. Бо коли угорські племена на чолі з Арпадом йшли з Уралу, то неминуче зустрічалися з предками сучасних східних слов’ян. А деякі історіографи вважають, що угорці провели певний час на території Київської Русі. Скажімо, рослинний, тваринний світи дуже відрізнялися від їхніх звичних, отож нові слова одразу потрапляли до лексикону. Багато нових слів для угорців були пов’язані також з землеробством, побутом слов’ян. До речі, сучасна лексика угорської мови містить навіть більше слов’янських запозичень, аніж безпосередньо фіно-угорських. Наприклад, «mбlna» — малина, «asztal» — стіл, «család» — челядь (сім’я), «tiszta» — чистий і так далі. Я вже не кажу про ті слова, які навіть наша угорська інтелігенція вживає у щоденній розмові.

Мрія про підручник української мови для угорців

– Знаю, що Ваш диплом, отриманий в Угорщині, в Україні не визнають ...

– Так. Коли я захистила дисертацію, то отримала науковий ступінь Ph.D., який відповідає кандидатові філологічних наук в Україні. Однак мій диплом ще слід підтвердити, пройти так звану нострифікацію. Україна не має підписаної угоди про визнання угорських дипломів. До речі, підтвердження іноземного диплому в Угорщині не таке складне, як у нашій державі. Потрібно лише перекласти автореферат на угорську мову, а два наукові опоненти мають написати свої рецензії на роботу. Якщо відгуки позитивні, то не потрібен навіть додатковий захист. В Україні необхідних документів для нострифікації значно більше. Потрібен переклад автореферату, перелік публікацій, їхні копії. Нині моя папка вже складається з 400 сторінок. Далі слід писати клопотання до Міністерства освіти — і там будуть розглядати цю справу. Яким буде процес захисту — також невідомо.

– Чи маєте учнів-пос­лідовників?

– Їх небагато. Наприклад, Вільмош Гоздог, мій колишній студент, угорець з Берегівського району, нині навчається в аспірантурі у Будапешті. Інша моя учениця успішно закінчила українську філологію УжНУ…

– Тобто вважаєте, що не помилилися з вибором професії?

– Ніколи про це не шкодувала. Українську мову люблю, нею пишаюся. До речі, на День науки в Угорщині запропонували висвітлити тему романтизму в Європі. А в мене з’явилося велике бажання виступити з доповіддю про «Русалку Дністровую» — перший західноукраїнський літературний альманах, виданий у Буді 1837 року учасниками гуртка «Руська трійця». Це  практично перша збірка українською народною  мовою. До речі, нині у Будапешті є пам’ятна дошка на честь цього альманаху.

– На Вашу думку, якою є основна проблема вивчення української мови в угорськомовному середовищі на Закарпатті?

– Насамперед треба докорінно змінити методику викладання української мови в угорськомовних школах. Бо нині вона не засвоюється більшістю учнів. А незалежне тестування з української мови та літератури для всіх випускників шкіл однакове. Це неправильно — для національних меншин мають бути інші вимоги. Наприклад, дуже важко засвоїти угорцям українські відмінки...

– Маєте якусь мрію?

– Мрію скласти сучасний підручник для навчання української мови в угорськомовних навчальних закладах, скажімо такий, за якими нині вивчають англійську мову в наших школах. Які направлені в першу чергу на розвиток комунікативної компетенції учнів. Але це поки що лише ідея — відповідного фінансування немає. Та й затвердити його у Міністерстві освіти майже нереально... Можливо, колись ситуація зміниться, і для угорців, які мешкають в Україні, буде розроблено такий підручник. Тоді б зникло безліч проблем.

Якщо ви знайшли помилку, виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Коментарі -
Зачекайте...