«Казки Закарпаття» можуть потрапити до списку культурної спадщини ЮНЕСКО.

40–томник «Казки України» хоче потрапити до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

86–річний етнограф та історик Микола Зінчук з карпатського села Довгопілля збирав ці казки по всій Україні, починаючи з 1970–х. Сорок років — сорок томів, конкретніше — 7 тисяч казок. «Казки Гуцульщини», «Казки Подніпров’я», «Казки Бойківщини», «Казки Закарпаття» і так далі–далі, не доїхав поки що тільки до півдня України. «Остаточно планується 44 томи. Вже готові, але ще не видрукувані, наприклад, «Казки Чернігівщини» та ще три томи», — розповіла «УМ» Дарина Максимець, директор видавництва «Букрек», яке завтра презентує титанічну працю казкаря на Львівському форумі видавців.

Казки, зібрані і впорядковані Миколою Зінчуком, побачили світ не лише в «Букреку», втім саме це чернівецьке видавництво вирішило, що вони цілком можуть «замахнутися» й на місце у списку нематеріальної культурної спадщини світу, який укладає ЮНЕСКО. Повідомлення про зацікавленість ЮНЕСКО цим грандіозним проектом, яке радісно рознесли всією країною буковинські ЗМІ, виявилося наразі лише вдалим піар–ходом. Як з’ясувала «УМ», шлях «Казок України» до анналів ЮНЕСКО тільки починається. «Ми готуємо набір необхідних документів, щоб отримати грант, за рахунок якого казки будуть перекладені, адже там ніхто не розглядатиме книжки українською мовою, — пояснює Дарина Максимець — А переклад такої великої і непростої, насиченої архаїзмами, діалектизмами праці потребує багато коштів та інтелектуальних зусиль». Нагадаємо, що цьогоріч ЮНЕСКО вирішило вшанувати високим статусом нематеріальне людське творіння, причому творіння колективне — середземноморську кухню.

«Більшість широко відомих казок існують у багатьох народів, і в нашого зокрема. Так, я зустрів три варіанти казки про бременських музикантів, — розповідав у одному з недавніх інтерв’ю Микола Зінчук. — Найгірше те, що в Європі казка як жанр поступово зникає. Нині казки можна почути хіба що від стариків в Угорщині, а в більшості країн Західної Європи вони зникли ще років 100—150 тому. Слава Богу, я ще встиг, мабуть, останнім зі збирачів народної творчості, записати добрий пласт цієї духовної спадщини».

ПРО АВТОРА

Микола Зінчук народився у 1928 році на Житомирщині, вчився у Львові на історика. Був знайомий з Іваном Крип’якевичем, який начебто і схвалив ідею збирати фольклор, поки його (чи його найяскравіших носіїв) не винищила влада.

У часи Другої світової війни Зінчука–підлітка примусово забрали на сільськогосподарські роботи до Німеччини. До слова, у 1990–х усі «остарбайтерські» компенсації за ту працю, які виплатила сучасна Німеччина, сподвижник вклав у видання казок.

У 1970–х роках оселився в селі Довгопілля, що в Путильському районі Буковини, учителював і паралельно їздив по селах слухати старожилів та записувати казки. У 1975 році спеціально для цього купив дефіцитну і дорогу як на той час річ — магнітофон.

Номінально є старшим науковим співробітником Інституту українознавства при Міносвіти та науки України. Але мешкає в Довгопіллі, а зарплатню науковця вкладає у видавництво.

Буквоїд
Якщо ви знайшли помилку, виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Коментарі -
Зачекайте...