Водоканал на нас не заробляє. Тариф на воду для населення встановлено з нульовою рентабельнiстю

Минулого тижня редакцiя отримала лист-звернення до мiського голови та депутатiв вiд пана (чи панi?, на жаль, повного iменi автор не написав) В. Кирпаль, який, засвiдчивши свою пiдтримку меру в боротьбi з тими, хто засмiчує мiсто, попросив роз’яснити населенню, чому необхiдно було пiдвищувати цiни на воду та електроенергiю. Щодо електроенергiї — то тарифи на неї встановлюються на загальноукраїнському рiвнi, а ось iз приводу води ми попросили прокоментувати ситуацiю директора Ужгородського водоканалу Юрiя Омельяненка. Як розповiв Юрiй Вiталiйович, основна питома вага в тарифi на воду й водовiдведення лягає на вартiсть спожитої електроенергiї — це близько 55%. Далi йдуть зарплата працiвникам з усiма необхiдними вiдрахуваннями, податки, витратнi матерiали, зокрема пальне, й амортизацiя. Цiна на воду та її вiдведення пiднiмалася у груднi 2003 р., у травнi 2005 i зараз, улiтку 2006-го (вона становить 3,47 грн. за м3 за наявностi лiчильника, або ж 20,82 грн. на особу при централiзованому гарячому водопостачаннi й 27,76 грн. для тих, у кого вдома встановлена газова колонка). Робити це було просто необхiдно з тієї простої причини, що затрати водоканалу значно перевищували суми, якi нараховувалися споживачам за наданi послуги. Позицiя профiльного Мiнiс-терства будiвництва, архiтектури та житлово-комунального господарства така: або тарифи для населення пiднiмаються до рiвня собiвартостi, або мiсцевий бюджет вiдшкодовує рiзницю мiж собiвартiстю i заниженим тарифом надавачевi послуг. Звiсно, Ужгород не має зайвої чималої суми на покриття за- трат, тому вартiсть води та водовiдведення мусила збiльшитися. Причому Юрiй Омельяненко пiдкреслює, що на населеннi — а це 80% споживачiв — пiдприємство нiчого не заробляє, для нього дiє нульова ставка рентабельностi. 10-вiдсоткова рентабельнiсть закладена в тарифи для бюджетних установ та споживачiв — юридичних осiб, але вона “з’їдається” постiйним пiдвищенням вартостi електроенергiї. Так, уже пiсля зростання тарифiв на воду — з 1 серпня цього року — вартiсть електроенергiї збiльшилася з 34,5 копiйки за кВт (iз ПДВ) до 39 коп. Тобто лише за 4 мiсяцi зростання становить 4,5 коп. за кВт, а враховуючи, що за цей час водоканал спожив близько 2 млн. кВт, заплатити довелося на 90 тис. грн. бiльше. I ця тенденцiя, на жаль, зберiгається. Комунальне пiдприємство, левову частку споживачiв якого становить населення, за електроенергiю мусить платити за вищими тарифами, нiж фiзичнi особи. Або вiзьмемо зарплату як складову тарифу. Її мiнiмальний рiвень постiйно зростає, i водоканал теж мусить платити бiльше. Зрештою, його працiвники мають нелегкi умови — з ненормованою тривалiстю трудового дня i роботою за будь-яких погодних умов — i їм теж потрiбно за щось жити та утримувати свої сiм’ї. Якщо ж говорити про амортизацiю, то iз сумами, закладеними на неї в тарифi, взагалi виходить абсурд. Річ у тім, що амортизацiя нараховується тiльки на залишкову вартiсть основних засобiв, якi знаходяться на пiдприємствi. I якщо первiсна вартiсть водоканалу була порядку 36 млн. грн., то зараз залишкова — 17 млн., i лише на них офiцiйно йде амортизацiя. Але ж обладнання на решту 19 млн. нiхто не списав, воно працює i, оскiльки є зношеним, потребує ще бiльше грошей на ремонт, якi, втiм, закласти у витрати не можна! Пiдприємство, в мiру своїх сил, пiдтримує все це в робочому станi, однак лише до пори до часу. Бо якщо не вкладати серйознi грошi в оновлення основних засобiв, криза рано чи пiзно неминуча. Вже зараз 80% автотехнiки замортизовано. Екскаваторам, наприклад, по 25 рокiв — вони вже вiдпрацювали по два з половиною вiдведенi їм строки. Звiдси переходимо до закиду автора листа про те, що “вода тече рiками у пiдвали через дранi труби, нi каналiзацiя, нi водопровiд, нi система опалення роками не ремонтуються — доки не прорве, не потече”. Що стосується води в пiдвалах — то це компетенцiя ЖРЕРiв, якi вiдповiдають за внутрiшнi мережi. Водоканал має досить проблем i зi своїми — зовнiшнiми, 45% з яких є аварiйними. Щоб помiняти лише їх, за цiнами 2005-го потрiбно було 54 мiльйони гривень. Цiєї суми не те що водоканал, а й мiсто не може видiлити навiть теоретично (а за рiк вартiсть, звiсно, значно зросла). Без допомоги держави тут не обiйтися, i в той же час за незалежної України жодних капiтальних вкладень у реконструкцiю мереж водоканалу не було. “Тому якщо десь на вулицi трапився прорив, а ми не лiквiдуємо його негайно, — каже Юрiй Омельяненко, — то не тому, що не хочемо цього робити, а тому, що не вистачає спецiалiстiв i технiки. Адже 3 нашi аварiйнi бригади можуть усунути на день максимум 6 дрiбних проривiв. Якщо ж трапиться щось серйозне, як цього вiвторка, коли “полетiв” силовий кабель на Минайському водозаборi і лiвобережжя майже на добу залишилося без води й тепла, — всi сили кидаються туди”. До речi, за словами Юрiя Вiталiйовича, на тих дiлянках, де водопровiднi мережi стали схожими на решето i латати їх доводиться ледь не щодня, пiдприємство все ж примудряється якось поступово мiняти труби. Такi роботи зараз завершуються на вул. Добрянського, Пожарського, на черзi — частина Капушанської. Проте директор водоканалу не втримався, щоб не дорiкнути населенню: претензiї висувають регулярно, а ось плату за наданi послуги доводиться просто-таки витягувати з них. Це, правда, не стосується добросовiсних споживачiв, але й боржникiв немало. Якщо станом на 1 травня заборгованiсть ужгородцiв становила 730 тис. гривень, то пiсля приїзду полтавчан, якi вiдключали неплатникiв, за червень—серпень її вдалося повнiстю погасити. Це дозволило пiдприємству стовiдсотково сплачувати за електроенергiю i не звертатися з простягнутою рукою до мiського бюджету. Однак зараз картина знову наближається до весняної — за наданi послуги розрахувалося лише 70% населення, заборгованiсть сягнула 670 тисяч гривень. Щоб раз i назавжди покiнчити з цiєю проблемою, водоканал планує найближчим часом придбати удосконалену установку для вiдключення каналiзацiї вартiстю близько 60 тис. грн. (її випуск нещодавно налагодило одне з українських пiдприємств). Причому пiсля попередження i несплати водовiдведення блокуватимуть не лише за 300, а й за 50—100 гривень боргу. За повторне ж пiдключення, знов-таки, доведеться платити. Хоча ужгородськi тарифи й не є найвищими в Українi (вони ростуть, як гриби пiсля дощу, по всiй державi), Юрiй Омельяненко радить людям встановлювати лiчильники, аби заощаджувати на оплатi. Вiн зiзнається, що пiдприємству це невигiдно, однак вважає, що думати треба не лише про iнтереси КП, а й про мешканцiв мiста. За останнi два роки кiлькiсть приладiв облiку води рiзко зросла — щомiсяця встановлюється по 300 лiчильникiв, однак, виявляється, поки їх має всього 30 вiдсоткiв абонентiв. Багато нарiкань можна почути вiд ужгородцiв на те, що вода подається за графiком. Заради справедливостi слiд сказати: у нас є i мiкрорайони з цiлодобовим водопостачанням, є й такi, де графiк подовжений, проте на все мiсто потужностей не вистачає. Річ у тім, що як Минайський водозабiр, так i насосно-фiльтрувальна станцiя — дуже старi споруди. Перша черга НФС вводилася в 1926 р., остання — 1987-го, Минайський водозабiр — 1972-го року. Ужгород, зрозумiло, вiдтодi розрiсся, а потужностi залишилися старими, реконструкцiї не було. Образно кажучи, якщо ранiше вiдро води доводилося дiлити на п’ятьох, то нинi — на десятьох. До речi, сам водоканал зацiкавлений у постiйному водопостачаннi, бо тодi йде значно менше навантаження на зношенi мережi. У принципi, пiдприємство має концепцiю розвитку, за якою, побудувавши кiлька додаткових локальних резервуарiв i закачуючи в них воду вночi, можна б удень працювати в режимi постiйної подачi у багатьох мiкрорайонах Ужгорода. Єдине, що для цього потрiбно, — мiльйонiв 15 гривень. От тiльки де їх знайти? Перспективний шлях для зменшення постiйно зростаючих витрат водоканалу — запровадження енергозберiгаючих технологiй. Цьогорiч за допомогою мiської влади, яка вклала в це кошти, вдалося запустити автоматичну систему регулювання на НФС-2, зараз закiнчується монтаж повiтродувок на очисних спорудах, зроблено аванс по автоматизацiї насосної станцiї в Минаї. Крiм того, водоканал має чимало iнших об’єктiв iз застарiлим обладнанням. Скажiмо, якщо на майданчику активного намулу старий насос потужнiстю 160 кВт замiнити сучасним 50-кiловатним, то лише добова економiя становитиме 110 кВт. А установка ж працює цiлорiчно без перерв! Загалом, якщо вдасться ввести в експлуатацiю всi цi запланованi речi, то можна заощадити 15 вiдсоткiв використовуваної енергiї, а це величезнi кошти. Їх добре б спрямувати на ремонт технiки, оновлення основних засобiв. Якби не одне “але”: є побоювання, що зекономлене поглинатиметься перманентно зростаючою вартiстю електроенергiї… Пiдсумовуючи сказане, робимо висновок: водоканал не розкошує, вiн виживає, як може. На нас iз вами водопостачальники не заробляють (рентабельнiсть же нульова), i їхнi тарифи — результат економiчних пiдрахункiв, та ще й не завжди логiчних з погляду виробника. Отож мусимо сплачувати, якщо хочемо мати воду. А щодо високих тарифiв — то проблема, напевно, не в них, а в наших переважно низьких зарплатах. Але про це вже мали б подбати українськi парламентарiї, якi, втiм, бiльше переймаються збереженням власних привiлеїв, як проблемами простих людей. Мирослава ГАЛАС, “Ужгород”