«Дача Шуфрича»: усе законно. Прокуратура поставила крапку в нашумілій історії

Власне самої дачі у звичному розумінні не існує – так з легкої руки невідомого дотепника називають комплекс «Дубки» поблизу Ужгорода, іноді ще й «Хрущовську дачу», а раніше це поняття включало і понад 30 тисяч гектарів лісу у різних районах Закарпаття. Довкола них було багато галасу. Навіть "шоу" міністра МВС Юрія Луценка. Більш ніж півтора року міліція, прокуратура області та Генеральна з усіх боків досліджували: законно чи не законно виділили, продали, придбали, передали. Наприкінці жовтня винесли вердикт – кримінальну справу закрили. Комплекс «Дубки» можна знайти навіть у каталозі закарпатського туроператора «Содіс-Карпати». Щоправда, «не своїх» відпочиваючих там не помітно, бо, як пояснили в офісі фірми, комплекс дещо зупинився у розвитку – обладнано, до того ж не завжди продумано з погляду «класики тур продукту», кілька різнопланових номерів, колибу і баню не добудовано, харчування немає, передбачено, що відпочиваючі мали б готувати їжу собі самі на невеличкій кухоньці. Ставили «Дубки» в каталог з певним авансом, адже місце дуже перспективне – поряд з Ужгородом, чудова територія, озеро, можна пропонувати відпочинок з риболовлею, чим не похваляться більшість інших закарпатських баз. Люди, які від імені Нестора Шуфрича опікуються «Дубками», напевно б сказали, що роботи були призупинені через з’ясування, які проводили правоохоронні органи, невпевненість чи залишиться база у власності, однак вони навідріз відмовились спілкуватися на тему «дачі». Мовляв усе й так давно усім відомо і нічого «пережовувати» – нехай люди переймаються іншими проблемами. Але «відомо» стало лише наприкінці жовтня, коли була винесена постанова про закриття кримінальної справи «за відсутністю складу злочину», яку проводила прокуратура Закарпатської області. Поки що це крапка в історії з "дачами", але її можна перетворити й у багатозначні три крапки, наприклад, у разі виявлення якихось нових особливих обставин. Міністр сказав «Гоп!» А у березні нинішнього року міністр МВС Юрій Луценко за хорошу роботу, у тому числі й у «справі Шуфрича», вручив відзнаку МВС прокурору області Юрію Бенці. У той день, 14 березня, Юрій Віталійович спеціально прилетів зі столиці у супроводі почту столичних журналістів і телекамер аби вписати червоним фломастером частку “НЕ” у надпис "Земля Шуфрича" на табличках, щойно поставлених, кажуть, його ж підлеглими, у лісі, прилеглому до «Дубків». Таким чином вийшло "Земля НЕ Шуфрича". А поруч з будівлями він виголосив промову: «… сьогодні у нього забирають і територію, де ми знаходимось. Мова йде про те, щоб повернути це управлінню лісового господарства Закарпатської області, а вони вже будуть розпоряджатися, згідно закону, для власних потреб, або, якщо можливо, то і приватизувати, тільки на виключно чесній, прозорій основі". Проте, з’ясувалося, ніяких реальних приводів для такої акції не було і багато ЗМІ назвали її «цирком від Луценка», «дитячою помстою дорослого хлопчика» і «передвиборчим піар-ходом на грані фолу». Справа була за фактом А закриття кримінальної справи прокуратурою трохи більш як за півроку після "показового виступу" міністра, фактично засвідчило, що приватизація була законною і нічого управлінню лісового господарства чи іншому суб’єкту не повернуть. Як пояснив слідчий прокуратури, який з самого початку вів розстеження по об’єктах і землі, Іван Косей, кримінальної справи власне проти Нестора Шуфрича ніколи і не було. Початково вона була порушена за фактом зловживань посадових осіб Кам’янецької сільради, управління лісового господарства області, Ужгородського держлісгоспу, районного відділу фонду держмайна тощо, котрі сприяли відчуженню майна на користь комерційної структури, яку пов`язували з Нестором Івановичем. Також вивчалося питання ймовірного фіктивного підприємництва при створенні мисливського клубу «Кремінка» — чи часом воно не створювалося саме для придбання згаданих об’єктів нерухомості. У ході слідства були допитані високі посадові особи, у тому числі з Державного комітету лісового господарства, Генеральна прокуратура викликала на допити тоді ще депутата Верховної Ради, адже Нестор Шуфрич, після волань до його совісті Юрія Луценка, став замість мами одним з основних співзасновників «Кремінки». Слідчий стверджує, що всі, кого викликали до правоохоронних органів, ходили туди справно (бо інакше прийшли б під приводом), пояснення давали розлогі (хоч могли цього і не робити). Комплекс поштучно Прокуратура працювала з об’єктивними фактами, тому не береться розмірковувати, що це було – бажання, користуючись близькістю до державного та обласного керівництва, прихопити ласий шматок землі і нерухомості чи просто грамотно «підібрали» те, що лежало під ногами і само просилося до рук. Об’єктивно встановлено, що «Дубки» знаходились на балансі Ужгородського держлісгоспу і всередині дев’яностих стали для нього непосильним тягарем. Держава грошей ні на охорону, ні на утримання, а тим більше на розвиток, не давала. Будівлі і територія занепадали. Про це є відповідні документи, підкріплені калькуляціями. Отож, керівництво держлісгоспу зверталося до вищестоящих органів: допоможіть, врятуйте. Так з’явилася ідея для порятунку через продаж у приватну власність. В області дати на це дозвіл не могли — земля і об`єкти державні, але перебували в управлінні Держкомлісу, тож держава передала цій структурі право ними розпоряджатися. Проте закон України про перелік об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації, забороняв відчужувати майно закарпатських держлісгоспів та мисливських господарств. Але там було чітке визначення: не можна відчужувати об`єкти, які є цілісними майновими комплексами. Такими вважаються об`єкти, які мають завершений цикл виробництва. За виявленими у ході слідства документами, у «Дубках» ніколи не було цілісних майнових комплексів — лише індивідуально визначені об`єкти — мисливська вежа, будиночок лісника, озеро тощо. Пізніше прокуратура намагалася отримати з цього приводу додаткове роз’яснення в Києві, замовивши науково-правову експертизу в інституті ім. Корецького, який належить до Академії правових наук України. Науковці схилилися до того, що це все-таки індивідуально визначене майно. Продали – як книжка пише Відтак Держкомлісу надав дозвіл реалізувати "Дубки" на конкурентних засадах. За словами Івана Косея, рішення приймалося не однією людиною — відповідно до визначеної процедури воно пройшло через економічний відділ, юридичний, відтак за резолюцією голови комітету один із заступників прийняв рішення. Продавали комплекс, як належить — через Державну національну компанію "Мережа аукціонних центрів", яка на Закарпатті має своє представництво. У торгах взяли участь кілька учасників, зокрема фізичні особи. За словами слідчого, можливо, вони й були якось пов’язані, але формально усе було законно і немає підстав говорити про зловживання. Найкращу ціну запропонував клуб «Кремінка», хоча він і так мав переваги при приватизації, бо за час оренди вклав значні кошти у реконструкцію, вони значно перевищували 50% балансової вартості об’єкта. Інша справа, що разом з об’єктами Клубу відійшло і близько 4 га землі. Але так уже ціниться у нас земля – на неї теж була експертна оцінка… Кримінал не кримінальний Щоправда, у ході підготовчих до продажу дій були допущені певні формальні порушення — сільрада дала згоду щодо об`єктів, які не були на її території. Але, за визначенням прокуратури, такі дії сільради не є кримінально карними, до того ж це було рішення сесії – органу колегіального. Ужгородська районна прокуратура внесла протест, але поки приймалося рішення, вже відбулася реєстрація у Бюро технічної інвентаризації і на «Дубки» видали свідоцтво на право власності. Виключити з реєстрів можна тільки в судовому порядку, тому обласна прокуратура зверталася до господарського суду щодо визнання недійсним угоди купівлі-продажу, а відповідно і свідоцтв, які були видані на ці об`єкти. Суд зупинив розгляд справи до прийняття рішення органом досудового слідства, враховуючи наявність кримінальної справи, порушеної за цим фактом. Єдине, що забрали — земля Під час березневого приїзду Юрія Луценка журналістів вивезли на гору вище «Дубків» і широким жестом показали на навколишні гори – дивіться, ген там і там земля Шуфрича. Майже як у братів Грімм: «Чия земля? – Людоїдова!». Тоді Луценко сказав, що забито осоковий кілок у сподівання Шуфрича стати закарпатським латифундистом. Прокуратура розібралася з цим справді диким фактом – у малоземельному Закарпатті понад 30,6 тисяч гектарів виділяється сесією облради. Нехай і лише в користування. Нехай і, здавалося б, для благородної мети – розведення дичини. Прокуратура внесла протест на рішення сесії облради про виділення землі, одночасно була порушена кримінальна справа проти голови обласного товариства мисливців та рибалок. Було встановлено, що саме він підробив листи-звернення від первинних організацій Перечинського, Великоберезнянського, Ужгородського районів, що вони, нібито, виходять з товариства. Адже було мисливське господарство, тому створення ще одного і необхідність виділяти йому угіддя треба було мотивувати. Відтак облрада відмінила своє попереднє рішення і прийняла нове – землю треба повернути. Юристи «Кремінки» спробували оскаржити це рішення облради у столичному суді. Але враховуючи вирок, де було визнано дії керівника мисливського товариства кримінально-карними, угіддя все-таки забрали. З «Хрущовською дачею» теж усе гаразд У рамках кримінальної справи розслідувалась і ситуація з приватизацією «Хрущовської дачі». У правоохоронців були сумніви щодо надання свідоцтва на право власності. Об`єкт знаходився на території Ужгородського району і йшлося, що обласна рада не мала права давати рішення на приватизацію. Проте прокуратура встановила, що все-таки облрада винесла правомірне рішення, бо «дачу» передали у власність територіальних громад області. Ужгородський район, якому вона належала, не міг її утримувати і ще у 1997-98 роках клопотав перед областю: заберіть. В аукціоні з продажу взяли участь кілька претендентів, а фізична особа – мама Нестора Шуфрича придбала об’єкт на вторинному ринку, тобто купила від попереднього власника. За даними прокуратури, все було зроблено законно, є угоди про купівлю, розписки про отримання грошей. У пресі в ті часи пройшла завуальована інформація, що на першого приватного власника «Хрущовської дачі», аби він продав її Шуфричу, чинився тиск, мовляв, він, відомий в Ужгороді підприємець, навіть на знак протесту погрожував самоспаленням. Однак, як іноді кажуть правоохоронці, це емоції, які «до справи не пришиєш». Маємо – що маємо Галас довкола «Дачі Шуфрича», який через більш ніж півтора року закінчився, фактично, «пшиком» тепер теж можна назвати емоціями. Треба віддати належне – найняті ним юристи зробили все професійно. І можна лише говорити про мораль або ж нарікати на закон, який свого часу «просунуті» депутати прийняли «під себе». Під час свого березневого візиту до нас Луценко говорив, що у 2005 році «органами міліції було виявлено колосальні зловживання із землею на загальну суму 3 мільярди 200 мільйонів гривень. Загалом, за нашими даними, було незаконно відчужено понад 50 тисяч гектарів. І те, що більше 30 тисяч з них на Закарпатті, говорить само за себе. Але сьогодні ми відновили справедливість і щодо десятків гектарів землі Бакая вздовж Дніпра в Черкаській області. Можу з радістю повідомити, що прадавній Трахтемирівський заповідник уже Бакаю не належить. Ідуть повернення інших ділянок – ви знаєте про долю землі біля аеропорту “Бориспіль”, яка остаточно забрана у “Аеросвіту”, за яким стоїть Пінчук. Аналогічний процес відбувається сьогодні з відчуження земельних ділянок Пінчука, Медведчука, інших відомих осіб у Криму. З приводу зловживань із землею порушено близько півтори тисячі кримінальних справ, 570 з них вже передано до суду, притягнено до відповідальності 911 посадових осіб, з них 360 працівників державної влади.” Скільки з озвученого було справді приватизовано незаконно, а скільки приблизно так, як і в у випадку з «Дубками» та «Хрущовською дачею»? Чехія, де більше тисячі замків, коли не змогла їх утримувати, передала у приватні руки, обумовивши, що вони залишаються державними історичними пам’ятками, що не можна змінювати їхній профіль, проводити самовільні реконструкції, що оглядати їх можна усім бажаючим тощо. В Англії королівська сім’я отримує величезні кошти за оренду землі, де живуть, «сильні світу цього», наприклад, Роман Абрамович. Нерухомість, яка стоїть на цих землях, належить власнику, а саму землю викупити не можна. У нас же зробили законну «шпарку», через яку можна витягти з державної власності чимало гарних «шматочків». Лариса ПОДОЛЯК «Старий Замок «Паланок»