Усередині «святая святих»

Народження – процес, як правило, мало естетичний, супроводжується болем і стражданнями, сльозами та кров’ю. І неважливо стосується це дитини чи суспільних явищ. Але саме в ньому символізується вся багатогранність життя через поєднання святого і відразливого, великого і смішного. Суботній з’їзд «Нашої України» продемонстрував народження демократії, яка поступово проникає у «святая святих» — прийняття владних рішень. І хоча на перший погляд жодних кардинальних документів він не прийняв, але це той випадок, коли процес значно важливіший за результат, бо запускає механізми суспільної активності, що унеможливлює повернення до будь-яких форм авторитарності, диктату, підступних двірцевих інтриг. Надзвичайно промовистим є наступний факт. На якому зібранні можна утримувати людей 12 годин при цілком відчинених дверях і без усяких спеціальних заходів? А близько 1200 делегатів з’їзду саме стільки часу провели в залі Київського Політехнічного Університету. Значить говорити було про що і розмова ця велась не формально. Головна інтрига з’їзду полягала в тому, якою визнати діяльність партії і як та з кого формувати нові керівні органи. За настроями суспільства, делегатів та Президента відчувалося, що роботою керівництва не задоволені і необхідно вживати якісь рішучі заходи. Але коли дійшло до реального голосування, то виявилося, що лише трохи більше половини делегатів готові поставити двійку керівництву, а решта або задоволена, або утримується. Тим не менше відповідне рішення було прийняте і це стало головною перемогою здорового глузду та самокритичності. Однак як довела наступна дискусія, констатувати нездоров’я та поставити діагноз – це дві великі різниці. Якщо для першого достатньо відчуттів і емоцій, то друге потребує розуму, знань і досвіду. А з цим як у партії, так і в цілому суспільстві проблеми. Перед з’їздом серед делегатів був розповсюджений відкритий лист голови Виконкому партії М.Катеринчука, щодо платформи політики дій НСНУ. По суті це чисто популістський документ, який крім декларативних фраз та мітингових гасел більше нічого не несе. Чого лише вартує такий пасаж: «Повернути суспільну довіру можливо тільки, якщо партія відмовиться від політики інтересів, до політики ідей, якщо керувати партією будуть авторитетні політики, а не бізнес-менеджери та чиновники». Тобто тут йдеться про протиставлення ідеям — інтересів, авторитетним політикам — менеджерів та чиновників. Ніби життєві ідеї можуть бути відірвані від інтересів, а авторитет політика не базується на управлінських здібностях і впровадження політики можливе без чиновників. Але такі вислови виявляють очевидне нерозуміння елементарних речей і жодного конструктиву не несуть. До речі такий підхід М.Катеринчук демонструє і в своїй практичні діяльності. Бо з Верховного Суду, коли вирішувалася доля президентських виборів, він, як керівник юридичної групи практично нічим не запам’ятався, крім виголошення загальних політичних декларацій та безпомічністю аргументації. А весь процес витягнув на собі Ю.Ключковський, який спирався на факти, документи, залізну логіку і знання. Тим не менше на з’їзді прозвучало дуже багато перспективних, по-справжньому європейських пропозицій, до яких, втім, навіть «Наша Україна» виявилася не готовою. Мова йшла про «таємне» голосування за керівників всіх рівнів, самофінансування партії за рахунок членських внесків, prime (попередні) вибори серед усіх партійців лідера партії. Однак для таких змін потрібна нова якість свідомості і відповідно час, щоб вона сформувалася. Наразі відчувалося, що проблема лідерства залишається основною для делегатів і навколо цього ламалися всі списи. Надзвичайно тепло, навіть з певною долею ейфорії був зустрінутий делегатами Ю.Луценко. Однак в нинішньому статусі він на роль керівника партії не підходить. Як стало відомо з виступів, з тих чи інших причин відмовилися брати на себе тягар відповідальності харизматичні А.Яценюк, Т.Стецьків, В.Кириленко. А претензії М.Катеринчука могли привести лише до розколу та маргіналізації партії, бо виходець з КУНу аж ніяк не підходить на роль об’єднавця держави. А саме таке ключове завдання ставить перед собою партія «Наша Україна». Отже які висновки можна зробити про роль та перспективи «Нашої України» після Ш з’їзду НСНУ. 1) «Наша Україна» перша партія, яка робить рішучі, можливо десь успішні, а десь ні кроки, щоб вирватися з пут капеересівського демократичного централізму. На нинішній день це єдина партія в Україні справді європейського типу, бо по внутрішній демократизації не йде в жодне порівняння ні з БЮТом, ні з «Регіонами», ні з будь-ким. Інша справа наскільки до таких демократичних стосунків готова вся Україна, чи готове населення брати на себе крім прав і відповідальність. Але без таких кроків цивілізоване суспільство не збудуєш і при всіх обставинах роль «Нашої України» вже буде визначною в історії. 2) Партія володіє значним інтелектуальним потенціалом і найпослідовніше відстоює саме стратегічні інтереси України. Можливо вона не досить вправно бореться за владу, але випереджаючи час, вона багато чим ризикує. В цьому реальність. 3) «Наша Україна» партія молодих і по духу і по віку. Практично всі претенденти на лідерство вихованці вже нового часу і в цьому її перспектива. 4) НСНУ (і це зближує її з рештою партій) не може подолати комплекс вождізму, тому опора на В.Ющенка залишається і силою, і слабкістю партії. Головне — «Наша Україна» зберігає за собою справжню демократичну альтернативу в Україні. При всій нинішній популярності Регіонів та БЮТу, вони, знаходячись при владі, насаджуватимуть авторитаризм, що несе великі загрози громадянського протистояння. Тому ніша об’єднання та терпимості залишається за «Нашою Україною». Це не завжди дозволяє насолоджуватися владою, але завжди прокладає перспективи розвитку. Віктор ПАЩЕНКО "Старий Замок "Паланок"