Міжгірські вівчарі встають о четвертій ранку (ВІДЕО)

Півроку живуть за десятки кілометрів від своїх родин та цивілізації. В їх колибах немає зручностей, дні проводять у постійному русі або приготуванні з овечого молока справжніх полонинських делікатесів – сиру, вурди та бринзи і радо пригощають туристів які останнім часом дедалі частіше стають їхніми гостями.

Найближче до сонця на самих вершинах гір місяцями живуть вівчарі. На полонини вони вигнали отари ще в травні – повернуться додому з першими морозами.

Четверо вівчарів села Тюшка оселились біля гори Кук. Поряд із потічком влаштували дві колиби – це місце називають салаш. Одна колиба для себе, друга для гостей. Тут ніяких зручностей, хіба що теплі ватяні ковдри.

На полонині підйом о четвертій ранку, насамперед чоловіки доять кіз і овець. За годину у відрах збирається 40 літрів свіжого молока. З нього одразу ж готують сир і вурду, і лише після цього снідають. Доять отару і переробляють молоко тричі на день. Вони постійно в русі, щодня долають десятки кілометрів.

Біля кошари цілодобово палає вогнище, вночі вівчарі не сплять – разом із собаками відганяють вовків і диких кабанів.

Втім на долю вівчарі не скаржаться – нелегка професія часто передається у спадок. На полонині мужні чоловіки працюють цілодобово, без лікарняних, вихідних і за будь-якої погоди.

Після дощу в горах густий туман, під час грози перехрещуються блискавки а в спеку дошкуляє пекуче сонце. Небезпека чекає вівчарів на кожному кроці та вони признаються – літувати на полонині їм краще ніж зимувати в селі.

Частими гостями вівчарів стали туристи. Їх радо приймають, частують полонинськими делікатесами і навіть дозволяють заганяти овець до кошари. Це неабияк тішить туристів і дарує незабутні враження.

За випасання однієї вівці селяни платять 160 гривень за сезон. Та закарпатці запевняють – вівчарство заняття для душі а не для гаманця. Бо лише на полонині найчистіше повітря, незабутні дивовижні краєвиди і неймовірна мелодія дзвіночків.