Що везуть туристи із Закарпаття?

Людська пам’ять – штука вельми ненадійна, й, усвідомлюючи це, кожен із нас прагне притягти з відпочинку додому якийсь «матеріальний доказ» своєї подорожі (власне, як і зазнімкуватися на фоні всіх визначних пам’яток). Отож, сувеніри – обов’язковий атрибут більшості цікавих мандрів та відвідин екзотичних країв. Купити «щось на пам’ять» – неодмінний «священний» ритуал усіх туристів. А тому на ньому можна непогано заробити.
У продовження серії матеріалів до Євро-2012 «Замок» вирішив з’ясувати, що ж зможуть забрати з собою туристи і футбольні вболівальники з Ужгорода та Закарпаття, окрім спогадів?

Подарунок із градусом

Отож, чим славне Закарпаття? Звичайно ж, ряд асоціацій наштовхує у першу чергу на давні виноробні традиції. Виноградарство, виноробство, численні винні фестивалі – це родзинки області. Закарпатське вино та ужгородський коньяк є чи не головними гостинцями, які везуть із нашого краю у подарунок родичам та близьким як самі закарпатці, так і туристи. А вже до доброго вина, міцної сливовиці та настояного коньяку файно смакують карпатський (особливо селиський) сир, бринза та різні види меду й леквару.

До речі, до створення вже нових їстівних символів краю долучився і знаменитий ужгородський шоколадьє Валентин Штефаньо. Ще на початку цього року кондитер розпочав випуск брендового торта імені обласного центру. «Солодкі спогади про Ужгород» – так звучить гасло кондитерського втілення головного закарпатського міста, що вже встиг здобути популярність серед туристів. Хоча ідея не нова (свій іменний торт вже давно має українська столиця), але приємна.

Утім, хоч усі перелічені ласощі й формують такий собі традиційний «джентльменський набір» гостинців із Закарпаття, проте, як і будь-які ласощі, не характеризуються особливою довговічністю. А тому вже за кілька днів/тижнів від смаковитих «сувенірів» залишаються лише… порожні пляшки та обгортки.

Однак, і серед такого штибу подарунків є свої «довгожителі». Голова асоціації виноградарів та виноробів Закарпаття Олександр Ковач розповідає, що у його дегустаційному залі зберігаються колекційні пляшки сонячного напою (традиційних європейських сортів) власного виробництва урожаю 2003 та 2005 років. Таке вино не беруть, щоб випити при найпершому застіллі, – це дорогий подарунок, який ставатиме тим ціннішим, чим довше зберігатиметься.

«Пляшку колекційного вина зазвичай купують не так туристи (хоча й вони теж), як самі закарпатці, люди, які добре знаються на цьому напої й хочуть комусь зробити гарний презент», – пояснює пан Олександр.

До речі, дуже рідкісним сьогодні можна вважати практично все закарпатське вино. Його ви не знайдете на полицях супермаркетів та магазинів, адже більшість наших підприємств та підприємців, що займаються його виготовленням, не можуть собі дозволити придбати ліцензію для масової реалізації сонячного напою. Таким чином, купити продукт закарпатських виноробів можна лише на тематичних фестивалях, у дегустаційних залах та невеличких крамничках, розташованих при них. Така «ексклюзивність» закарпатського винного напою для туристів – хороша звістка, проте загалом для галузі краю – явище негативне.

Олександр Ковач додає, що цього року покладає великі надії на добрий урожай, тому, якщо погода і надалі сприятиме, вина заготують вдосталь. Що ж до напливу туристів у зв’язку з проведенням Євро’2012, то винороб не береться прогнозувати, чи вистачить на Закарпатті головного напою для всіх охочих уболівальників, але каже, що наразі у нього вина достатньо.

Карпатська гуня (made in China)

Відвідавши кільканадцять закарпатських етнофестивалів і традиційних ярмарок, можна легко переконатися, що на барвистих прилавках дуже часто красуються далеко не закарпатські сувеніри: більшість краму – китайського виробництва, хоча й гарно замаскованого під «карпатський колорит». Часом можна натрапити й на справжні українські сувеніри, однак і вони зазвичай виготовлені по той бік Карпат – переважно на Франківщині та Львівщині.

Отож і складається враження, що на Закарпатті сувенірів узагалі не виробляють. Проте воно помилкове, каже найвідоміший пропагандист Закарпаття, завідувач кафедри туризму УжНУ Федір Шандор. «На Закарпатті гарно розвинуте лозоплетіння у всіх його видах – із традиційної лози, кори, сорго, кукурудзи (центри – Вишково, Іза, Вілок, Чомонин). Останніми роками активно відроджується ковальство, а разом із ним і ковані предмети, сувеніри. В Ужгороді активно продукуються вироби зі скла та каменю.

Традиційно популярними є роботи дерев’яної пластики, а також із глини. Нова мода – це різноманітні прикраси, пацьорки, сплетені з бісеру, виготовленням яких також масово зайнялись закарпатські майстрині».

Як бачимо, спектр окреслених народних ремесел досить широкий. Для перевірки теорії на практиці ми вирішили вивчити вміст сувенірних крамничок у центрі Ужгорода. Відвідавши 6 магазинів і поцікавившись авторством представлених на прилавках сувенірів, ми й справді переконалися, що більшість робіт – наших рідних майстрів.

Умовно всі наявні у продажу закарпатські сувеніри можна поділити на два підвиди. Перший: цілком авторські, самобутні, дуже сучасні та «інтернаціональні» речі, що підкреслюють особу і талант самого автора. Другий – це сувеніри, які прив’язані до закарпатської автентики. Речі, що передають темперамент, дух, колорит, архетипи місцевості, для якої характерним було їх виготовлення. За бажання знайти й ті, й інші – неважко.

Тисяча й одна дрібниця

Глиняні прикраси, магніти, біжутерія з дорогоцінних і напівдорогоцінних каменів, декоративні розписані тарелі, глечики, кружки з гербами міст, вирізьблені дерев’яні статуетки, посуд, дзвіночки, окарини, вишивки, вовняні шкарпетки та гуні – у сувенірній крамничці очі розбігаються від різноманіття та багатства вибору. Ціна коливається від 15-30 (за магнітик чи нашийну прикрасу) до кількох тисяч гривень (за вишиванку ручної роботи чи вирізьблену з дерева настінну фігуру).

«Туристові у вас, мабуть, неважко й розгубитися!» – ділюся враженнями з продавцем. «Туристи почали купувати менше, частіше приходять подивитися», – чую у відповідь від власниці «Малахітової шкатулки» Насті Антонійчук. Дівчина каже, що наразі найпопулярнішими сувенірами є кераміка (розписані тарелі із зображенням архітектурних пам’яток) та роботи з дерева. «Останні почали частіше брати іноземні гості, через ускладнення процедури вивозу картин за кордон (вона передбачає отримання письмового підтвердження, що полотно не є історичною та культурною цінністю. – Авт.)».

Інша власниця крамниці в центрі Ужгорода під красномовною назвою «Закарпатські сувеніри» Вікторія Яцко й сама займається виготовленням подарункової продукції з глини. Проте в першу чергу цікавимося її думкою як бізнесмена: що туристи найчастіше беруть у якості подарунка із Закарпаття? «Останнім часом найбільше купують магніти та інші невеликі дрібнички із зображеннями краєвидів Ужгорода та Мукачева», – каже пані Вікторія. «На спроможності людей безу­мовно позначилася криза: люди намагаються придбати кілька дешевих дрібничок для друзів – їм це значно вигідніше, ніж купити дорогу річ, яка дістанеться лише комусь одному».

Погоджуються із тезою про вплив кризи на купівельну спроможність туристів і самі майстри. «Може таке бути, що за місяць 1-2 сувеніри продадуться – і це вже щастя», – нарікає майстер роботи по дереву Костянтин Ковган. «У нас люди, на жаль, часто не розуміють, що таке справж­ня авторська, ручна робота, а що – звичайна штамповка. Кожна авторська робота потребує великих енергозатрат, вкладеної праці, тому вона не може коштувати дешево. Відповідно, за ціновими характеристиками вона програє китайському ширпотребу… Але людей звинувачувати важко. Зараз не у всіх є гроші на вартісні сувеніри.

Як на мене, туристи почали купувати менше у порівнянні з 2005-2008 роками», – додає художник. Поділяють таку думку й ужгородські майстрині кераміки Неля Шандор (виготовляє популярні глиняні прикраси) та Наталія Стегура, які, до того ж, говорять про необхідність проведення просвітницької роботи серед населення.

Натомість Федір Шандор стверджує, що туристи купують не менше, ніж у попередні роки. «А от те, що наші майстри почали загинати за свої роботи захмарні ціни – це факт, – констатує. – Треба реально оцінювати вартість сувенірної продукції. Справді, такі роботи мають естетичну цінність, але це, вибачте, не якісь шедевральні твори мистецтва! Достатньо привести вартість виробів до обґрунтованої – і продажі зростуть», – радить соціолог.

Майстри апелюють, мовляв, «кусючі» ціни на сувенірну продукцію – не їх провина, а наслідок ситуації, коли їм важко реалізовувати власні вироби: «У нас той, хто продає, часто заробляє значно більше, ніж той, хто виготовляє, вкладає власні сили і душу в роботу», – нарікають художники.

«Колись держава забезпечувала майстрів матеріалами, приміщеннями для виготовлення та продажу сувенірних виробів, допомагала з гарантованими закупками, – згадує заслужений майстер народної творчості України Наталія Стегура, котра багато років пропрацювала в Закарпатському художньому фонді. – Тоді місцеві сувеніри були знамениті на весь Радянський Союз. Наші майстри мали багато замовлень із Києва та інших міст СРСР, де постійно проводились різноманітні тематичні ярмарки». Наразі ж такої підтримки з боку держави нема, тому майстри виборсуються самотужки. Це, відповідно, позначається на вартості їх робіт. А часом і на якості – доводиться ж враховувати кон’юнктуру ринку.

Сувенірів гарних багато, а май файного – нема

Турист, котрий повертається з Києва, не мучиться у важких сумнівах, що ж йому привезти у якості подарунка рідним, а впевнено купує на вокзалі «Київський торт». Дешево і сердито.

Після екскурсії Москвою іноземці не вагаючись скуповують матрьошки та шапки-вушанки. Із Парижа привозять маленьку копію Ейфелевої вежі, з Криму – мушлю із назвою міста-курорту, з Коломиї – писанку з автентичними орнаментами...

Що ж таке знакове й неповторне вже за рік повезуть із Ужгорода та Закарпаття європейські туристи? Загалом, попри багатство та різноманіття сувенірної продукції, що виробляють закарпатські майстри, з чіткими «брендовими» символами справи у нашому туристичному краї дещо невизначені. Відшукати у місцевих сувенірних крамничках серед великого скупчення традиційних магнітів-мисочок-кружечок щось дійсно неповторне, унікальне, безпомилково асоційоване виключно із Закарпаттям, – справа дуже складна.
Наталія Стегура пояснює можливі причини: «До прикладу, та ж Франківщина століттями плекала свої традиції у вишиванні, писанкарстві. У нас із цим важче. Я б не сказала, що це тому, що наші люди менше уваги культурі приділяють. Просто Закарпаття – такий край, у якому змішано багато національностей, чимало різноманітних етнічних, народних звичаїв співіснують пліч-о-пліч, через що більшість із них просто нівелюються. Це так, ніби в казані, де багато всього намішано, важко отримати якийсь один чіткий, яскравий смак», – ділиться своїми припущеннями ужгородська майстриня.

Тим не менше, сучасний рекламно-бізнесовий світ не терпить калейдоскопічності, невизначеності й інертності. Ефективність просування туристичного бренду Закарпаття багато в чому залежить від того, наскільки його буде чітко сформульовано. Тільки тоді його можна буде активно рекламувати та продавати туристам як цілісний продукт, а не окремі послуги, садиби, конкретну марку вина чи сувенірні вироби якогось одного майстра.

За наявності чітких орієнтирів у визначенні бренду краю розробка супутньої сувенірної та подарункової продукції – справа суто технічна. Проте наразі бренду нема. Основний посил не сформульовано, а отже й турист не знає достеменно, що саме везти із Закарпаття, а Закарпаття не знає, чого саме потребує турист. Усе відбувається стихійно, тому й малоефективно. Чи встигне ситуація хоч якось змінитися вже за рік, коли експерти прогнозують найбільший наплив туристів на українські землі, і чи зуміє цим напливом мудро скористатися Закарпаття, покаже час.