З 5 листопада в гірському краї відкрито полювання на дикого кабана

...Ми — на околиці закарпатського міста Виноградова, на березі швидкоплинної ріки Тиси. На човні в супроводі групи мисливців потрапляю на один з острівців. «Молоді зарослі прямо кишать кабанами! — загадково посміхаючись, розповідає голова Виноградівської райради УТМ� Степан Попович. — Цей острівець — улюблене місце «ікластих». Майже на кожному кроці, бачу, — купальні. Болото ще не вкрилось кригою. Утім, багнюку свиня завжди знайде. Ось і жирує кабанисько. На землі — безліч кабанячих слідів. На деревах — залишки чорної шерсті. Кабаняче лігво, виходить, поруч. «По номерах!» — лунає наказ Першими побігли четверо загінчиків. Одинадцять мисливців розташовуються один від одного по «номерах» на відстані 50 метрів. Я залишаюсь зі стрільцями. У мисливців — гладкоствольні рушниці. Набої — тільки кулі. Відстань стрільби — 25-30 метрів. «Стадо — на протилежному боці острова! — отримуємо інформацію по мобілці. — Починаємо загін!». На вогневому рубежі — повна готовність. «Добудемо — добре, ні — доведеться на Новий рік ласувати свійською свининою! — пошепки розповідає Володимир Машура, заступник начальника Закарпатського обласного лісового управлшня з питань мисливства та охорони лісу, бувалий мисливець. — Але зате, скільки адреналіну від пережитого!». І він правий. Адже у звіра більше шансів піти цілим, аніж мисливцям його вполювати. Адже кабан — надто хитра звірюка. Він ніколи не вийде таи, де його очікують. Та поки зі "свинячого" фронту — жодних вістей! І Володимир Машура давай оповідати «кабанячі» історії. Це було кілька років тому в Усть-Чорнянському лісокомбінаті. У горах сніг — по пояс. Одного ранку до місцевого мисливствознавця на подвір`я завітав кабанисько під сто кіло! Господар вийшов, кабан — жодної реакції. Добряче підгодувавши тварюку, господар із кабаном затоваришували. «Ну, та хай собі хрюкає!» — вирішив мисливствознавець. Одного разу до нього завітали журналісти обласної газети й забажали сфотографувати того кабана. «Стривайте, — каже господар, — я його з руки пригощатиму жолудями, тоді й клацнете!». Гаразд. Фотокор приготувався до зйомки, як до нього знову звернувся господар: «А якщо верхи на кабаниськові? Ото буде класна фотка!». Верхи так верхи, яка різниця, і господар вилізає на кабана! Ну, знаєте, цієї вже нахабності тварина не знесла. Ображений кабанисько перекидає господаря й наносить йому на тілі аж... 27 ран! А могло бути й гірше. Ось що таке зневажливість до ікластого друга. Інший випадок стався на полюванні на Перечинщині. Загінчики вигнали кабана прямо на одного зі стрільців. А довкруги — великий сніг. Відступати нікуди! Й стрілець промахується. Сікач з іклами — на нього й перекидає його, наче геній дзюдо, через себе! Кабан — один із тих мисливських видів, який на Закарпатті — в оптимальній щільності. Він легко відтворюється. Тому необхідно регулювати його чисельність. Інакше на полях не потрібні будуть комбайни: урожай збиратимуть кабани! Особливо кишать цим звіром Виноградівщина, Берегівщина та Іршавщина. Цього року на відстріл виділено ліцензій на 49 голів кабана. Суворо заборонений відстріл самок, переярків. «Сікач біжить на вас!» — лунає команда по мобілці. І, справді, на нас мчалась рийка з гострими іклами. О, батечку! Пролунав постріл. Усі перезирнулись. У сікача поцілив Михайло. Це — його перша здобич. За традицією, мисливці виламують прутики й легесенько оперіщують щасливчика. Ще б пак. Йому поталанило уполювати «першого» кабана у цьому сезоні! Отже, перше хрещення відбулось. А потім була ватра, свіжатина. Під дзвін келихів та мисливських оповідок мені ще довго ввижалось ікласте страхіття... Репортер з посиланням на "Вісті Ужгородщини"