Iван Різак: "Час припинити взаємознищення і потиснути одне одному руки"

У понеділок, 13 листопада, в Апеляційному суді Івано-Франківської області відбудеться чергове судове слухання справи екс-губернатора Закарпаття Івана Різака, яке після тривалої паузи розпочалося 25 жовтня. Колишнього голову Закарпатської ОДА звинувачують у низці правопорушень, серед яких, зокрема, доведення до самогубства ректора Ужгородського університету Володимира Сливки (його знайшли з ножем у серці 24 травня 2004 року), отримання хабара, оплата приватних розмов екс-губернатора мобільним телефоном компанією «Закарпатобленерго», видача трьох посвідчень радників людям із кримінальним минулим та організація масових заворушень у Сваляві. Колишній керманич Закарпатської області всі звинувачення відкидає і називає їх ганебним замовленням політичних опонентів. Між тим, «справа Різака» два роки тому була чи не найгучнішою не лише у Закарпатському регіоні, а й у всій країні. Минуло вже більш як півтора роки з того часу як колишньому губернатору пред’явили звинувачення. За цей час Івана Різака тричі арештовували. Він провів чотири місяці у СІЗО та більше року на лікарняному ліжку. — Нещодавно ви звернулися із офіційними листами до прем’єра Януковича, спікера Мороза та повноважного з прав людини пані Карпачової, у яких просили їх сприяти об’єктивному розгляду «справи Різака». Відомо, що днями ви зустрічалися із прем’єром. Про що, власне, йшлося під час зустрічі? — Так сталося, що я пропустив кілька останніх засідань суду у зв’язку із погіршенням стану здоров’я. Однак, суд прийняв рішення про те, щоби на чергові слухання у справі доставити мене у міліцейському супроводі. До речі, мене відразу попередили: на найближчому засіданні мало розглядатися питання щодо зміни запобіжного заходу —арешт, незважаючи на те, що я перебуваю на стаціонарному лікуванні. Побачивши це рішення, моя дружина написала заяву на ім’я Раїси Богатирьової (керівник парламентської більшості у ВР. — Авт. ) та Ніни Карпачової (уповноважений з прав людини). Окрім того, був відправлений лист у посольство Російської Федерації щодо надання мені політичного притулку. Втім, я заспокоїв дружину. Сказав, що незважаючи на стан здоров’я, буду добиратися до суду на «швидкій», у супроводі лікарів. Але для мене головне питання — це зняти політичну складову у даному судовому процесі. Саме з таким проханням я й звернувся до прем’єр-міністра, до голови Верховної Ради. Я дуже хочу, щоб справа стала підконтрольна громадськості, а не комусь із службовців Закарпатської прокуратури, котрі у такий брутальний спосіб зводять зі мною політичні рахунки. До речі, хочу підкреслити, що суд сьогодні надзвичайно об’єктивно розглядає справу: дає можливість виступити, дає можливість сперечатися з прокурорами, дає можливість довести свою позицію в дискусіях з тими чи іншими свідками. Так, дійсно, Віктор Федорович на моє відкрите звернення відгукнувся, прийняв мене дуже тепло. Це мене приємно здивувало, адже за останні два роки окремі ЗМІ добре попрацювали на те, щоби мою репутацію показати у такому світлі…начебто я ледь не лідер окремого організованого угруповання. Щоб судовий процес не політизували — це було єдине, що я прохав у прем’єра, розуміючи що він не має права втручатися у слідство. В свою чергу, глава уряду попросив мене набратися терпіння і сказав, що буде докладати максимум зусиль, щоби Феміда була справедливою і розглядала справу виключно у площині юриспунденції. — Відомо, що ви і раніше зверталися до високопосадовців і депутатів з подібними проханнями. Вони чимось зарадили? — Я два рази брав участь у суді в травні місяці поточного року, отримав другий інфаркт, і справа була закрита до мого повного одужання. Увесь цей час я звертався до депутатів з різних фракцій — практично з усіх, з проханням допомогти мені в тому, аби Генеральна прокуратура витребувала справу із суду та проаналізувала її, і якщо вважала б за необхідне, то повторно направила б її в суд. До речі, я дуже сподіваюся на те, що якщо Генпрокуратура прочитає цю справу і не буде захищати честь мундиру, вона її закриє зразу і навіть притягне до кримінальної відповідальності слідчого й тих відповідальних працівників, які цю справу розглядають. Але поки що мені цього добитися так і не вдалося. Між тим, було дуже багато звернень до Генпрокуратури від народних депутатів. Зокрема, Бориса Колесникова, Рината Ахметова, Євгена Кушнарьова, Адама Мартинюка, Петра Симоненка. Тобто люди зверталися з тим, щоби матеріали були витребувані для додаткового вивчення, але Генеральна прокуратура на це не пішла. Мені здається, не пішла лише тому, що не бажала в межах свого відомства нібито підставляти тих людей, які створили цю справу проти мене. — У якій атмосфері відбуваються слухання. У політичних колах говорять про скандали у судовій залі. Ці чутки мають підґрунтя? — Поведінка закарпатських правоохоронців на превеликий жаль, залишається зверхньою. В зв’язку з цим, до речі, я найближчим часом маю намір просити суд зробити відвід одному із прокурорських працівників, який поводить себе, без перебільшення, нахабно. Йому на одному із останніх засідань навіть суддя оголосила офіційне попередження, тому що він не по процедурі проводить мій допит як підсудного. — Із численних повідомлень у ЗМІ відомо, що на судові засідання не ходять головні свідки. Чому, на ваш погляд, це відбувається? — Ви, мабуть, натякаєте на справу про доведення до самогубства Володимира Сливки, яку мені «вішають». Це найбрутальніше звинувачення, яке мені можна було пред’явити! Я зараз дуже хотів би подивитися в очі дружині Володимира Сливки, яка прекрасно знає мене, мою родину, добре знає про наші дружні відносини з її покійним чоловіком… Вона пам’ятає, як я хвилювався за університет, відкривав багато нових факультетів та запроваджував нові спеціальності, ще будучи заступником губернатора. Так, дійсно, на останньому засіданні прокурор оголосив, що дружина покійного пана Сливки написала заяву про те, що взагалі не буде брати участь у засіданнях і щоби суд розглядав клопотання без її присутності. Замало того, на суд не з’являється навіть та людина, яка звинуватила мене у взятті хабара. Дивно, чи не так? Адже я, попри важку хворобу, ходжу на суд, а основні люди, які вимагають притягнення мене до кримінальної відповідальності цього не роблять. Я цього пояснити не можу, лише припускаю, що відбувається це тому, що залишки совісті починають пульсувати і дивитися мені у вічі декому стає важкувато. Після завершення розгляду цієї ганебної справи, яку організували проти мене, я переконаний в тому, що суд прийме об’єктивне рішення, обов’язково буду вимагати порушення кримінальних справ по відношенню до тих людей, які надавали неправдиві свідчення. — А що, до речі, слідство каже про мотив: навіщо вам було, скажімо, доводити до самогубства ректора університету? — Одна із версій, що нібито я хотів влаштувати брата на цю посаду ректора, інша — що я хотів для себе це крісло. Це суцільна неправда. І скільки б здоров’я мені це не коштувало, я буду аргументовано доводити, що ця справа не лише замовна, а й грубо сфабрикована. — Днями довелося почути про те, що ви, начебто збираєтеся відкрити правозахисний центр. Справді? — Так, дійсно. У мене на меті створення всеукраїнської правозахисної організації. Перебуваючи у СІЗО я спілкувався з багатьма людьми і почув про такі речі, про які, будучи головою обласної адміністрації, напевно, ніколи б не дізнався. Наприклад, я ніколи не подумав, що нині існує схема, коли в залежності від того, яка статистика у правоохоронних органів, має бути поєднання статистики так званих термінів покарання. Приміром, людина може отримати більше років ув’язнення в кінці кварталу, тому що загальна статистика «не добирає» відносно підсумків роботи правоохоронних органів. І так часто буває, що вироки залежать не від того, який злочин вчинила людина, а під які статистичні дані вона потрапила. І все це, безумовно, потребує насамперед законодавчого вдосконалення. Потрібні фахівці, які знають, як працювати над законами і над змінами до Кримінального кодексу, тобто ті спеціалісти, які зроблять неможливим суб’єктивний підхід при затриманні чи арешті людини. Втім, ключовий акцент в роботі правозахисного центру, який я маю на меті створити, буде ставитися на захист пересічних людей. Я думаю, що ці кроки можна скоординувати так, щоби правоохорона система займалася не поїданням людей, а стояла на стражі інтересів конкретної особи, засуджуючи справжніх злочинців. — Припустимо, що невдовзі суд винесе рішення на вашу користь. Після того, що вам довелося пережити, допускаєте своє повернення у велику політику? — Твердо знаю, що я залишуся в рядах Соціал-демократичної партії України об’єднаної. Чи буду я у великій політиці? Це мене сьогодні менше всього цікавить. Про свою мрію я вам сказав. Створення потужної правозахисної організації і буде для мене великою політикою. Звичайно, життя буде вносити корективи. Можливо, я взагалі повернуся у науку. Усе інше? Час покаже. Наталя РОМАШОВА, "ДЕНЬ", №196, субота, 11 листопада 2006 року