Олександр Яцканич: «Я щиро співчуваю родині Товтинів»

В органах внутрішніх справ я дослужився до полковника, очолював ряд райвідділів й обласну ДАІ, однак ніколи нічого не робив, що називається, з-під палиці. Та й зараз пишу цього листа не за чиєюсь підказкою, не примусово, а з власної волі, розуміючи, що трагедія, яка сталася у переддень великодніх свят на трасі Берегово – Мукачево, де загинув молодий берегівець Микола Товтин, – це неймовірна біда, велика втрата, незгасимий біль для цієї родини. Нині, коли пристрасті дещо вляглися, і собі з цього приводу дозволю висловити кілька міркувань.

Найперше, як людина, що має в грудях серце, а не камінь, я також глибоко сумую з приводу смерті 21-річного Миколи Товтина. Щиросердно жалкую, що гарне молоде життя обірвалося так раптово. Тож зі сторінок газети висловлюю щире співчуття всій його родині, близьким і друзям, а сира земля нехай пухом стане загиблому в автоаварії. Розділяю непоправиме горе з тими, хто знав цього молодого чоловіка, хто з ним спілкувався, кому за життя він був однокласником, другом і товаришем. Молю Господа, аби смуток ніколи більше не огортав цю сім’ю.

Але разом з тим усі ми маємо розуміти, що ходимо під богом, ніхто з нас не знає, що трапиться за годину-другу, завтра-післязавтра. Тим паче, коли сідаєш за кермо. Невже я чи мій водій винні, що стали безпосередніми учасниками дорожньо-транспортної пригоди того злощасного ранку 20 квітня? Очевидно, так розпорядилася доля, а вона в кожного своя. Не хотів би зараз вдаватися в подробиці трагічного зіткнення, але в ньому жертв могло бути й більше. А з чиєї вини сталася аварія – покаже слідство. Заради справедливості відзначу: нас із водієм від смерті врятували подушки безпеки, які спрацювали під час удару. Але травм і переломів ми отримали стільки, що їх вистачить до кінця життя.

Чому взявся за перо зараз? Я, мої рідні, друзі, колеги з неприхованим почуттям жалю до родини Товтинів та певним нерозумінням спостерігали, як розгортаються події довкола цієї ДТП. Масла у вогонь підлили шквал необ’єктивної, на мою думку, критики, публікації у ЗМІ (електронних у тому числі), найперше у газеті «Дзеркало тижня», яку передрукували й місцеві видання («РІО», «Вісник Берегівщини»). Усе це не тільки не вгамувало, але й підігріло пристрасті довкола тої «чорної» квітневої середи. Найбільше здивував тенденційний підхід до висвітлення автоаварії. Гадаю, що якби там був не я, як високопоставлений міліцейський офіцер, то й ажіотаж був би не такий. Але я вистояв і, повірте, з неприхованим почуттям жалю все почув, перечитав, побачив, а головне –усвідомив, наскільки важке горе спіткало чужу мені сім’ю. А тепер настав той час, коли через засоби масової інформації також можу викласти свою точку зору, оприлюднити своє бачення тої прикрої пригоди. Чому не зробив цього раніше? Річ у тім, що тоді, одразу після аварії, мене ніхто б не почув.

Я, до речі, зустрічався з батьками загиблого, його бабусею, спілкувався зі слідчими прокуратури, усі вони запитували, чому сталося те, що сталося, чому загинула молода людина? Повірте: аварії могло не бути за однієї обставини – якби ми не були водіями та не перебували того дня в машинах. А так ніхто з нас не застрахований від подібних трагедій, і неважливо, чи сідаємо за кермо, чи їдемо в ролі пасажирів. Того ранку машина «Нива-Шевроле» рухалася в бік Мукачева, а ми – у сторону Берегова. Авто молодого берегівця з незрозумілих причин розвернуло перед самісіньким передком нашої іномарки, тож загальмувати, аби врятувати ситуацію, не зумів би навіть найпершокласніший водій.

…Наприкінці хочу сказати що переживаю цю біду, як свою власну. Ще раз висловлюю співчуття родині загиблого та сподіваюся, що за різних життєвих обставин подібних трагедій нам усім більше не доведеться переживати.