Твори закарпатського художника Шандора зберігаються у багатьох країнах

Малював будь-чим – ручкою, олівцем, фарбами (батькові частенько доводилось їх купувати). Хист Сашка відразу впадав у вічі. Недарма-таки навчався в класі з поглибленим вивченням малювання міської ЗОШ №8. Першим вчителем і наставником хлопця був Петро Петрович Коцан, який охоче відкривав йому таємниці майстерності, таїну світу мистецтва. Він і підтримував Олександра, і давав поради, і хвалив, і критикував у разі потреби. На старті творчості юного митця уроки наставника дійсно стали йому в пригоді.

Згодом свою майстерність юнак відшліфовував на підготовчих курсах під керівництвом члена Національної спілки художників України Ласло Гайду. Затим навчався в Ужгородському коледжі мистецтв ім. Ерделі. Свій перший етюд з натури Олександр зберігає і досі. То була пізня осінь 1997 року. Для малювання тоді обрав собі урочище «Скалка» – улюблене місце Йосипа Бокшая. Слідами митців-корифеїв ходили й студенти. Щоправда, згодом, глянувши на свою першу картину критичним оком, заховав її подалі.

Строкову військову службу Олександр Шандор проходив в Ужгороді, в частині МНС. І там також його талант запримітили відразу. Заручившись підтримкою і сприянням замполіта Ігоря Павка, малював часто з натхненням і насолодою. Увесь штаб, усі підрозділи були в картинах. Відправляли їх і в Київ. Служити було цікаво, але й нелегко водночас – це ж півтора року в замкненому просторі. Натомість душа прагнула волі, безмежжя краєвидів. А його по закінченні служби навіть не хотіли відпускати – обіцяли надати роботу, житло, аби тільки залишився. Не погодився – хотілося додому, в рідний Виноградів…

А нині молодий митець має потужну підтримку в колі сім’ї. Найпершим поціновувачем його творчості є дружина Тетяна. А дворічний синочок Сашко вдався в тата.

– Буде, мабуть, художником, – посміхаючись, розповідає мій співрозмовник. – Йому нічого не треба, навіть іграшки не цікавлять – бере фарби, пензлі, пастелі, етюдники. Тата за руку – і в майстерню! Воно й не дивно: син з тим росте, я беру його на природу, де він спостерігає, як з-під мого пензля «оживає» краєвид…

Поступово творчі обрії митця розширюються, доробок зростає. Ось і нещодавно 30-річний Олександр Шандор організував свою першу персональну виставку (досі брав участь у збірних) в Хустській картинній галереї. В добре освітлених, просторих залах розмістив 74 полотна (більше не вміщалось). Експозиція була представлена різножанровими творами, виконаними в техніці олійного живопису і пастелі.

– Шкода, що подібної галереї немає у Виноградові, – розмірковував Олександр. – Приміром, я можу виставити й 100 картин. Але де їх розмістити? Я дуже люблю наше місто. Буду його й надалі невтомно малювати. Аби люди і в майбутньому бачили, яким гарним був Виноградів. І все-таки мрію та сподіваюся, що колись організую виставку  в рідному місті.

Дебютував наш земляк у Хусті. Його твори представлені в приватних збірках в Україні, в Росії, в Угорщині, в Канаді та Франції. Він є членом творчого об’єднання «Митець Верховини», активним учасником багатьох пленерів. Уперше на лоно природи з колегами по пензлю вирушив навесні 2007 року. Відтоді зрозумів: для творчості митця пленери відіграють важливу роль. Це не тільки нові овиди і враження, але й обмін досвідом і думками, шліфування  майстерності. Поспілкувавшись з іншими художниками, переглянув свою творчість. Побачив її ніби новими очима. Відтак додав барв – і заграли полотна стоголосою музикою його душі. Наразі полюбляє «грати» в кольорі. Виявляється, відчуваючи різні нюанси, художник може відтворити навіть глибину повітря!

«Так-так, усе в моїх руках, з пензлем я чарівник», – каже Олександр. І як тут не погодишся? Воістину, одухотворені красою природи, митці творять дива. Вдивляєшся в полотна і зачаровано споглядаєш безмежну голубінь неба, прозоре дзеркало води, чуєш дихання вітру, шепіт оксамитового чи багряного листя…

А жага творчості одухотворює його на нові звершення. Поїздка за поїздкою, пленер за пленером – з’являються нові твори. Приміром, взимку їздив у «Буковель», нещодавно повернувся з міста Форос, що в Криму. А восени планує поїхати в Балаклаву. За два тижні пленеру може створити близько 30-ти полотен. Благо, організовують пленери справжні меценати і шанувальники мистецтва.

Втім, одухотворює Олександра й рідний край. Об’їздив уже все Закарпаття, всі перевали – де тільки не побував! Відтворив на полотні вже чи не весь лівий берег Тиси. Всіма фібрами душі прагне гармонії, а нею щедро наповнене довкілля, яке дарує натхнення й снагу для творчості. Мабуть, тому облюбував собі класичну школу мистецтва. До абстракції, до модерних течій не лежить душа, мовляв, «не моє це». На його думку, краще оживити на полотні те, що любе й миле зору. Тож нехай і надалі щедрою буде палітра молодого митця, нехай врожаїться його творчий доробок.