Закарпатці також підтримали угорську революцію 1956 року

Адже на початку жовтня стало відомо, що він цинічно брехав своєму народові, аби отримати перемогу на виборах. Демонстранти перекрили проспект Ракоці та міст Ержебет через Дунай, який є однією з головних транспортних артерій Будапешту. А також захопили старий танк Т-34 і кілька броньовиків, експонати виставки, присвячені подіям 1956 року. Але нової революції не вийшло, хоча тепер жодна з країн не намагалася виступити на захист угорського прем’єра. В Європі тепер демократія – кожен має право на виступ проти влади, утім це вже не часто приносить свої дієві результати. Зараз угорці надіються хіба, що відбудеться всенародний референдум щодо діяльності уряду. І це ще не факт... А 50 років тому були зовсім інші реалії. Кожний хто посмів виступити проти системи знав – у разі арешту його чекає суворе покарання. І все-одно знаходилися сміливці, які йшли на танки з голими руками. Інша дата – 4 листопада не так відома. Але саме в цей день на сподівання революціонерів було поставлено крапку: у Будапешт увійшли радянські війська... До річниці народного повстання в Угорщині видали книжечку з фотографіями під назвою "З надією на свободу. Угорська революція", і навіть переклали її на російську мову. Тут можна прочитати і побачити з чого все починалося і чим закінчилося. Слід зауважити, що на події революції відгукнулися і закарпатські угорці. Про них у цій книжечці, на жаль, не йдеться. І хоча тих, що у відкриту виступили проти комуністів було небагато, варто про них пам’ятати. Адже вони жили в СРСР, де порядки були значно жорсткіші і за одне тільки необачне слово можна було потрапити у табір або тюрму. Тільки нещодавно я довідався про цікаву та трагічну долю сім’ї Ормош з берегівського села Косино. Передовсім про Марію Ормош, якій виповнилося на той час всього 18 років. Усіх членів родини було заарештовано за антирадянську пропаганду і підбурювання до страйку... "Брехали вночі, брехали вдень..." Угорці вважають, що у кінці Другої світової війни радянська Червона Армія звільнила від фашистів, а одночасно окупувала їх країну. А до 1949 року в Угорщині було встановлено тоталітарну диктатуру радянського зразка. Але після смерті Сталіна у 1953 році Москва вирішила замінити скомпрометованого прем’єр-міністра Матяша Ракоші на більш поміркованого Імре Надя. У період його правління комуністичний терор в Угорщині трохи послабився, однак через два роки Надя також вирішено було змістити з посади. Утім, повернення до минулого було вже неможливе. На початку 1956 року на закритому засіданні ЦК генеральний секретар СРС� Микита Хрущов засудив сталінські злочини. Ця промова у списках дійшла до Європи, де народила надію на зміни, особливо серед інтелігенції та студентської молоді. У Польщі навіть відбулося декілька мирних демонстрацій. Підтримати польський рух вирішили і студенти у Будапешті. 23 жовтня 1956 року вони вийшли на вулиці, аби вимагати національної незалежності та повернення у країну демократії. Влада після деяких роздумів вирішили розігнати демонстрантів. Але нічого з того не вийшло, угорські вояки перейшли на бік повсталої молоді. Найбільше скупчення людей було біля пам’ятнику Шандору Петефі, великого угорського поета, героя революції 1848 року. Тут почали вимагати, не вдаючись до насильства, свободу зібрань та слова. Під вечір близько ста тисяч чоловік підішли до будівлі парламенту, вже вимагаючи повернення Імре Надя до Розтрощена голова Великого вождя керівництва країною. В той самий вечір з п’єдесталу скинули найбільш ненависний символ диктатури – 6-тонний пам’ятник Сталіну. Вночі залізного монстра приволокли у центр міста, де на протязі декількох днів розпиляли на шматки. Демонстранти штурмували також будівлю державного радіо. Про нього угорці казали: "Брехало вночі, брехало вдень, брехало на всіх хвилях". З’явилися перші вбиті та поранені. Наступні дні відбувалися локальні зіткнення з солдатами та міліцією, більшість з яких переходили на бік повстанців. Почався загальний страйк, практично жодний із закладів промисловості вже не працював. Хаотично виникали загони самооборони, що озброювалися старими гвинтівками, на вулицях будувалися барикади. Уряд змушений був звернутися по допомогу до Радянського Союзу. Фотокартки того часу нагадують воєнні часи. Молодь, яка виховувалася на радянських фільмах про партизан одягається у військову форму своїх батьків та готує пляшки з запальною сумішшю. У Будапешті неспокійно ні вдень, ні вночі – стріляють. Розшматований монстр у центрі Будапешта 25 жовтня став найкривавішим днем революції. Танки таки вдалося зупинити, а демонстранти пояснювали солдатам, що не є їхніми ворогами і браталися з радянськими воїнами. Натовп у супроводі танків навіть рушив у бік парламенту, аби вступити у переговори з представниками влади. Але там їх зустріли війська держбезпеки, що відкрили вогонь по демонстрантам. За деякими даними від автоматної черги загинуло близько 200 чоловік, також було багато поранених. Тим часом розгортається революція і в провінції. Демонстрації відбулися практично у кожному місті. Люди збиралися на центральній площі і висловлювали свою підтримку подій в Будапешті. Утім і там з’явилися перші жертви. У місті Машонмадяровар на західному кордоні прикордонні війська почали стріляти у натовп, загинуло 52 людини. Неспокійно було і на східних кордонах Угорщини. Намагалися морально підтримати своїх братів і угорці Закарпаття. Утім такі випадки були одиничними. Але цих людей зараз можна сміливо назвати справжніми героями. Закарпатські "революціонери" Про Марію Ормош я дізнався від берегівської журналістки Ірини Балог, вона працювала раніше у місцевій районці. Їй вдалося взяти інтерв’ю у цієї жінки. Але знайти героїню матеріалу семирічної давнини на жаль не вдалося. Як я дізнався, вона виїхала в Угорщину і на Закарпаття приїжджає дуже рідко. То й не дивно – Марії Ормош вже виповнилося 68 років, до того ж має важкохворого сина. І все-таки вирішив написати цей матеріал. Ірина Балог люб’язно погодилася допомогти. Марія Ормош входила до так званої "косонської групи", що виступила на захист революції в Угорщині. Виявляється така була не одна. Подібна діяла і на території Виноградова. Сім’я Ормош у кінці 1940-х- початку 1950-х років зазнала нелюдських знущань. Главу сім’ї Йожефа Ормоша було визнано куркулем і засуджено. А він був звичайним столяром, але кажуть, що комуністам приглянувся його великий будинок і вони вирішили забрали його для власних цілей. Але у спокої старого Ормоша все одно не залишили. У 1948 році він був заарештований і після короткого розслідування був засуджений на 25 років сибірської каторги. Постійних знущань зазнавала і родина – його дружина, син Іштван та донька Марія. Все майно в них конфіскували. Іштван залишився за єдиного годувальника у сім’ї. Він займався виноградарством, крутив кіно у клубі, а також ще й вчився у школі. Коли на вулицях Будапешту розгорнулася революція, він разом із друзями вирішив якось реагувати на ці події. Марія Ормош. 1958 До того ж поруч із Косином знаходиться угорське село Барабаш, і вони часто перегукувалися із сусідами через колючий дріт кордону. Угорці кричали, що радянській владі прийшов кінець і підбадьорювали молодих косонців на збройне повстання. Але мешканці села були занадто залякані, аби піти проти влади. Тоді Іштван та Марія Ормош разом із своїм двоюрідним братом Шандором Сейчі вирішили намалювати плакати та листівки, аби підняти місцеву угорську громаду на підтримку революції. Першим плакатом написаним від руки був рядок з відомої національної пісні Петефі "Вставайте, угорці!" та гімну Ференца Кельчеї. "У ті часи в школі угорська література майже зовсім не вивчалася, на уроках нам розповідали в основному про твори російських та угорських письменників, – каже Марія Ормош в своєму інтерв’ю. – Великою провиною вважалося знання гімну та національної пісні. А ми цитували ці твори на плакаті!" У Марії був гарний почерк, тож саме їй доручили на великому листі ватману намалювати угорський герб та написати потрібний текст. А ввечері хлопці наклеїли його на центральній площі села, на стенді для оголошень біля сільського кінотеатру. Люди, які вийшли після кіносеансу помітили звернення, зупинилися і почали читати. Внизу стояла підпис: спілка угорської молоді Закарпаття. Молоді люди гралися з вогнем. Але не могли інакше. "Ми діяли за покликом серця і душі", – каже Марія Ормош. Стенд стояв поруч з будинком Йожефа Надя. Не всі в селі знали, що він є донощиком КДБ. Вікна його будинку завжди були відчинені, і він прислухався до розмов односельчан, які любили побалакати у центрі села. Він також помітив плакат і наказав зняти його та передати йому. Утім ніхто не здогадувався, хто скривався за загадковим надписом і де знаходиться ця спілка угорської молоді Закарпаття. Наступного дня приступили до пошуку злочинців. Але заарештували сміливців тільки через рік... Олександр Ворошилов "Старий Замок "Паланок"