Мер Маріуполя: Моя бабуся більше не ходитиме до московської церкви

Про це йдеться в інтерв'ю видання Главком.

Зі споминів мешканки Маріуполя, яка вирвалась із окупації: «З початку березня місто було у блокаді. У перші дні до Приазовського державного технічного університету ще доїжджала гуманітарка, нам діставалися крихти: один раз – дві коробки з печивом та глазурованими горішками, вдруге – два блоки банок консервованої кукурудзи та горошку, і одного разу – пакет заморожених пельменів та 15 чебуреків. Потім, щоб вижити, варили баланду – у воду кидали жменю крупи (коли рис, коли пшоно) чи макарони, три картоплини, консервовані овочі. Ходили чутки, що у сусідніх підвалах уже ловлять та їдять голубів…».

За попередніми розрахунками, які провела Маріупольська міська рада, разом із міжнародними експертами, внаслідок війни знищено 50% міста. Орієнтовна сума збитків, завданих Росією, коливається від $12 млрд до $14,5 млрд. В цю суму не входять втрати бізнесу. Тільки інфраструктура, житловий фонд.

Зокрема, щоб відновити електропостачання, знадобиться один-два роки, газопостачання – півтора року. Запасів води, яку нині вибирають росіяни з резервів, вистачить на дев’ять місяців. Розмову з «Главкомом» міський голова Маріуполя Вадим Бойченко починає з презентації планів відбудови міста металургів одразу після звільнення. Каже, що у цьому зацікавлений Рінат Ахметов... У Бойченка у руках брошура з цифрами для внутрішнього користування. Для видання Главком він погоджується розкрити деякі плани.

Скільки років, за вашими розрахунками, необхідно на повну відбудову Маріуполя і скільки це коштуватиме?

На відновлення міста піде 15-20 років. Фактично це буде відбудова половини Маріуполя з нуля, нове житло потрібне 250-300 тис. місцевих жителів. Вже у вересні ми плануємо підписати угоду з Європейським банком реконструкції та розвитку і Світовим банком про надання 4 млн євро підтримки. Це стане першим кроком для відновлення міста після деокупації.

Важливі цифри: за підрахунками американських експертів, щоби вивезти з Маріуполя 10 млн тонн сміття і його переробити, треба витратити $120 млн.

Загалом, до обговорення стратегії будівництва міста залучатимемо містян через Центри підтримки «Я – Маріуполь». Зараз вони діють у 10 обласних центрах. Всього хочемо відкрити 16-17 таких центрів.

Окремо на базі зруйнованої «Азовсталі» маємо намір звести Музей героїв та мучеників Маріуполя. Щоби весь світ побачив, яке лихо принесла на нашу землю російська орда.

16 лютого, буквально перед вторгненням, Маріуполь відвідав президент Зеленський. Він зустрівся з військовослужбовцями та правоохоронцями. Чи тоді від глави держави ви отримували сигнали, що за тиждень почнеться повномасштабна війна?

На жаль, мушу констатувати, що ніхто мені не казав, що 24 лютого почнеться війна. 23 лютого ми зі секретарем міськради від «Слуги народу» провели сесію. Обговорювали плани будівництва аеропорту та у цілому розвиток економіки.

Скільки військових було задіяно в обороні Маріуполя, включаючи тероборону? Скільки з них загинуло і потрапило до полону?

Трохи більше п’яти тисяч військових брали участь в обороні. Щодо загиблих, про них скажуть їхні командири. Загалом, у полоні ворог утримує понад дві тисячі наших бійців, і це не лише військовополонені з «Азовсталі».

Володимир Зеленський публічно повідомив, що при обороні Маріуполя загинуло багато українських льотчиків, 90% з них не поверталися з завдань. Пілоти доставляли ліки, продукти, воду, забрали тіла поранених бійців. Розкажіть, як це відбувалося.

Це правда. Якби на центральному рівні не віддали команди доставляти до блокадного Маріуполя продукти та зброю, наші захисники так довго не тримали би оборону. Операцією керував безпосередньо президент Зеленський.

Мене долучили до організації першої військові місії. Думаю, що сьогодні можна розкрити певні деталі. Коли до Маріуполя пішла перша ескадрилья із трьох гелікоптерів, її повністю знищили росіяни. Це відбулося наприкінці березня. Гелікоптери мали доставити продукти харчування та бойовий комплект загальною вагою понад три тонни.

Далі були друга, третя і четверта військові місії. Вони виявилися успішнішими, але не без втрат. Вважаю, що українські льотчики – справжні герої! Пілотам вдалося забрати з Маріуполя поранених бійців і доправити до лікарень Дніпра.

До 24 березня у Маріуполі працювала українська влада. Але події настільки динамічно розвивалися, не без допомоги місцевих колаборантів, котрі входили до партії ОПЗЖ, що було знищено запаси продовольства і на третю добу війни згорів ангар комунального підприємства, вщент забитий ліками, засобами гігієни тощо.

Знайома, котра мешкала у центрі Маріуполя і зуміла вирватись, розповіла: бомбосховища та укриття не було підготовлено до війни. За її словами, вони нагадували смітники. Чому?

Відповідь на ваше запитання треба розділити на дві частини. Що таке укриття? Це звичайні підвали у багатоповерхових будинках. Керівники ОСББ, спільно з громадою, повинні були забезпечити відповідний стан укриттів. Ми ж, як влада, відповідали за розвезення гуманітарки, ліків та надання комунальних послуг.

Бомбосховища були розташовані на великих приватних підприємствах. Наприклад, якби бомбосховище на «Азовсталі» не було підготовлено, то чи вдалося би воїнам і цивільним прожити там 88 діб?

Окупанти, які протягом двох місяців, щопівгодини скидали на Маріуполь бомби і здійснювали ракетні обстріли, мали на меті посіяти серед мешканців паніку та хаос. Вже 1 березня місто знаходилося в оточенні російських військ. На жаль. Співвідношення сил противника у п’ять-шість разів переважало кількість оборонців Маріуполя – 30 тис. окупантів проти 5 тис. українських воїнів.

Ми очікували ворога зі сходу, а він прийшов із заходу. А оборону міста з боку Херсона ніхто не готував.

Ви виїхали з міста 27 лютого, але не одразу повідомили про це. На відео запевняли містян, що ситуація хоч складна, але контрольована. Які надходили інструкції з Києва про те, як слід діяти?

Співробітники спецслужб повідомили, що готується моє викрадення, диверсійно-розвідувальними групами, всього 45 бойовиків. Я ж мешкав у звичайній двокімнатній квартирі у Маріуполі. Тому вирішив у ніч на 26 лютого виїхати з міста. І коли вранці 27-го хотів повернутися, побачив танкові бої на під’їзді до Маріуполя. Тобто мене не пустили до міста.

Це російська пропаганда говорить, що я втік. Насправді у місті продовжував працювати мій перший заступник Михайло Когут. З початку березня ми з ним були у контакті через спецзв’язок, оскільки мобільний і стаціонарний зв’язок уже не працював.

Як відбувалася евакуація маріупольців?

Протягом 24-26 лютого «Укрзалізниця» пустила три додаткові потяги, якими евакуювали незначну кількість містян. Далі намагалися власними засобами вивезти людей. Проте окупанти не дозволили – знищили 100 комунальних автобусів, придбаних за кредитні кошти. Тобто організованої евакуації населення до 13 березня не відбулося. Люди самостійно намагалися виїхати.

І лише з 13 березня, коли світові лідери дотиснули Путіна, орки дали зелене світло для евакуації. До речі, дивом врятувалася моя мама, яку я зустрів в окупованому Бердянську, коли очікував на евакуаційну колону. Вона з 5 до 15 березня переховувалася у драматичному театрі, що у центрі Маріуполя (будівлю рашисти розбомбили 16 березня, під завалами загинуло кілька сотень містян – «Главком»). Туди вона потрапила після того, як прибула на зупинку, з якої мала проводитися евакуація. Проте росіяни потрощили наші автобуси. Того дня мама не могла повернутися до свого житла і залишилася у драмтеатрі.

Мою бабусю окупанти ледь не спалили вогнеметною системою «Солнцепек». Врятувало те, що була у коридорі. Отримала опіки обличчя і тіла та контузію. Виїхати на підконтрольну Україні територію бабуся зуміла тільки 10 липня. От вам і красномовна відповідь на запитання, чи знав я, коли почнеться війна? Якби знав, то моя мама не сиділа би у драмтеатрі, бабусю не палив би «Солнцепек», а мій український паспорт був би при мені, а не у маріупольській квартирі.

Між іншим, бабуся більше не ходитиме до Московської церкви. Виїхавши з окупації, вона пішла у храм Православної церкви України, висповідалася і отримала причастя.

Скільки нині мешканців продовжують жити в окупації, а скільки виїхали? Скільки загинуло цивільних?

За останніми підрахунками, у Маріуполі російська армія вбила 22 тис. мирних людей. Це вдвічі більше, ніж фашисти вбили у Маріуполі за два роки окупації під час Другої світової війни. Орієнтовно 120 тис. містян залишилися в окупації. Росіяни закаликають маріупольців повертатися у рідні домівки. Погрожують відібрати житло, яке стоїть без нагляду.

На підконтрольну Україні територію виїхало 200 тис. мешканців Маріуполя. Найбільше переселенців тимчасово проживає у Києві, Дніпрі, Вінниці і Запоріжжі. Україну покинули близько 70 тис. маріупольців. Ще від 50 тис. до 70 тис. було депортовано до Росії.

Ви кажете, росіяни заманюють маріупольців назад. Чи відомо, скільки людей повернулися?

Приблизно 20 тис. осіб. Треба розуміти: з початку війни ці люди залишили Маріуполь і переїхали до найближчих населених пунктів, які знаходилися в окупації. Як тільки вщухли вибухи у нашому місті, вони повернулися.

З 20 травня Маріуполь повністю перейшов під контроль окупантів. Це сталося після того, як бійці полку «Азов», після запеклих боїв, вийшли з підземелля «Азовсталі». На вашу думку, це рішення було правильним, враховуючи недавній теракт в Оленівській колонії, де загинули десятки полонених «азовців»?

Останній зв’язок з оборонцями Маріуполя я мав 18 травня. Вони перебували у важких умовах. Уявіть: чашку води хлопці ділили на п’ятьох. І навіть за таких умов вони готові були тримати оборону і далі. Але надійшов наказ про вихід. Хтось же тоді давав відповідні гарантії безпеки для «азовців». Те, що 29 липня відбулося в Оленівці на Донеччині, є віроломним вбивством українських воїнів. Мені здається, що росіяни їх спочатку вбили, а потім спалили тіла.

Верховний суд Росії 2 серпня оголосив полк «Азов» терористичною організацією. Це легітимізація теракту в Оленівці?

Росія цим фактично виправдала свій вчинок в Оленівці. Та зло за будь-яких умов отримає покарання. Треба трохи почекати.

Звідкіля у росіян така нечувана ненависть до українців, у тому числі російськомовних маріупольців?

Дві причини. По-перше, вони не пробачили нам нескореність. У 2014 році Маріуполь не пішов шляхом, який називається «ДНР». Натомість сіре промислове місто вдалося перетворити у європейське, модернізувавши інфраструктуру та сферу послуг. Водночас квітучий Донецьк, який до окупації, на мою думку, мав кращий вигляд, ніж Київ, почав занепадати. Ба більше, два роки тому окупаційна влада «ДНР» заборонила своїм мешканцям їздити до Маріуполя. Щоби не бачили разючих змін.

Тому інша причина – це заздрість. Я був свідком розмови водія евакуаційного автобуса і російського офіцера. Шофер запитав солдата, чому вони вбивали людей у Маріуполі. «Ви повинні нас боятися. Ми можемо так саме зробити з кожним українським містом. Нас не зупинити, скоро будемо у Запоріжжі, Дніпрі і Києві. Вам треба тікати або здаватися», – відповів російський солдат.

Це ж питання поставили представнику «ДНР», який чатував на блокпосту.

«Ми вісім років страждали, а ви за наш рахунок розвивалися», – такою була відповідь «денеерівця».

Зображення із фейкового указу ватажка терористів Дениса Пушиліна від 30 липня про план розвитку Маріуполя

Гауляйтер Маріуполя Костянтин Іващенко озвучив якісь фантастичні плани: до 2024 року відновити більшу частину зруйнованого росіянами житлового фонду. А до 2035 року – реалізувати «план розвитку» міста. І що вони нині «відновлюють»?

Нічого не відновлюють. У Маріуполі залишилося два більш-менш вцілілих мікрорайони, у яких росіяни знімають пропагандистські ролики для внутрішнього споживання. Що стосується забезпечення елементарних потреб маріупольців, то цього найближчим часом не варто очікувати. Місто зруйновано на 50%. Колаборанти обіцяють відновити водопостачання. Даруйте, але питну воду ми брали за 250 км від Маріуполя, у Сіверському Донці. Нині там лінія фронту. Росіяни знищили водопровідну мережу. Щоб її відновити, (а це 450 км труб), необхідно понад 6 млрд мільярдів гривень!

Воду, яку зараз подає окупаційна влада, беруть із резервного сховища, що у селищі Старий Крим. Його запасів вистачить на дев’ять місяців. Цю воду не бажано використовувати для приготування їжі. Маріупольців банально труять.

Що стосується відновлення електроенергії та газопостачання. Як підтвердили фахівці, треба півтора-два роки, щоби усе відремонтувати.

Медиків із Росії привозять до Маріуполя?

Є там російські лікарі. Проте немає чим лікувати маріупольців. Усе сучасне медичне обладнання, придбане коштом громади за останні роки, окупанти вивезли до Росії. Здебільшого, медична допомога надається у польових умовах, зокрема, у розгорнутих шпиталях. Перевага надається пораненим російським солдатам, яких звозять до Маріуполя.

Мажортарник з Маріуполя, бізнесмен Вадим Новинський достроково припинив повноваження народного депутата. Він заявив, що хоче зосередитись на гуманітарних проєктах, розвитку національної економіки, відновленні зруйнованих храмів, очевидно, Московського патріархату, з яким у нього дуже тісні стосунки. Ви підтримуєте контакти з Новинським? Чим він може бути корисним для Маріуполя?

Він був і залишається корисним для Маріуполя. Майже всі евакуаційні місії, у тому числі вивезення автобусами захисників «Азовсталі», фінансував Вадим Новинський. Також він допомагає збирати гуманітарні вантажі. До речі, Вадим Владиславович є одним із великих платників податків Маріуполя.

Що потрібно для деокупації міста і коли вона може настати?

Треба багато зброї, зброї і ще раз зброї. Чим оперативніше її доставлять до України, тим швидше Збройним силам України вдасться відновити державні кордони. Такі висновки роблять військові, у тому числі й мій син, який воює у лавах ЗСУ.

Деокупація Маріуполя може відбутися після визволення Херсонської області. Орієнтовно у грудні-січні наші військові готуються повертати Маріуполь.

Стежте за нами у Facebook та Instagram.

Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.

Дізнайся першим!