Красива картинка з путівника чи оманлива мильна булька?

Здавалося б, усе мало бути навпаки, проте ситуація виглядає так, що Україна сходить із піку інтересу до себе з боку іноземних гостей, на якому вона опинилася після помаранчевої революції. І найбільше від цього страждають традиційно туристичні регіони країни, зокрема і Закарпаття.

Потенціал так і не став продуктом

Для того, аби побачити, як насправді виглядає міфологізоване «сонячно-туристично-рекреаційне» Закарпаття, самим закарпатцям, звичайно ж, не потрібні жодні путівники. Розбиті дороги, відсутність нормального транспортного сполучення з віддаленими районами (а віднедавна й повітряного – зі столицею), повсюдні стихійні сміттєзвалища, брудні береги річок, масові «лисини» від вирубок у горах, не промарковані туристичні маршрути, грубість та непрофесійність працівників сфери послуг, неадекватна цінова політика місцевих підприємців, недоглянуті й занедбані історичні пам’ятки, напівпустуючі винні погреби – усе це аж ніяк не сприяє збільшенню туристичної зацікавленості нашим краєм. Сумно, але туристи, раз навідавшись до нас, не завжди хочуть відпочивати тут удруге.

«Ми вже зрозуміли, що наша співпраця з владою, обласним управлінням туризму є малоефективною і дає мізерні результати. Тому вирішили втілювати конкретні проекти точково, на місцях. Зокрема, вже зараз «Турінформ» активно працює з Ужгородським, Перечинським, Великоберезнянським районами», – каже викладач кафедри туризму УжНУ Олександр Коваль.

Серед найбільших проблем розвитку туризму, крім інертності владних структур, експерт також вбачає неадекватно цінову політику на місцевому туристичному ринку та низький рівень сервісу: «Закарпатський бізнес не зумів скористатися із ситуації, коли після помаранчевих подій у світі суттєво зріс інтерес до нашої держави. Замість того, щоб розвиватися та підвищувати стандарти, він розслабився (мовляв, туристи і так приїдуть!) і почав підвищувати лише… ціни. Рівень послуг залишився на тому ж рівні, що і 5 років тому. Туристичний потенціал Закарпаття так і не став продуктом. І наразі Ужгород, у контексті промоції України до «Євро’2012» випадає з переліку міст, які варто відвідати. Отож, вкотре маємо те, що маємо, бо робимо те, що робимо», – резюмує Олександр Коваль.

Змушений погодитися із експертом і в. о. директора туристичної компанії «Блюз Тревел» Віктор Трачук: «Про Закарпаття вже склалася така не надто хороша думка, що воно тупо відмиває гроші на своїх туристах. Закарпатці, простіше кажучи, «косять бабло» із приїжджих відпочивальників під час «високих» сезонів, і навіть не думають про якусь перспективу, позитивний імідж, про те, щоб люди залишилися задоволеними сервісом і наступного року повернулися знову й привезли своїх родичів та друзів», – каже бізнесмен.

Нарікання на закарпатський сервіс далеко непоодинокі. Деякі назви наших населених пунктів навіть заміняють нецензурні слова у лексиконі відпочивальників. «Это просто Пилипец!» – так цієї зими у потягах висловлювали своє невдоволення з будь-якого приводу київські лижники після відпочинку на Міжгірщині.

Начальник управління туризму Закарпатської ОДА Олександр Марченко визнає проблему низької якості турпослуг в області: «Наш край маленький. Тут власники готелів, ресторанів, турфірм звикли брати на роботу не професіоналів, а своїх родичів, знайомих. Відповідно, персонал підбирається не за рівнем кваліфікації, певними знаннями та вміннями, а за принципом «кумівства». У той же час випускники профільних туристичних вишів та факультетів залишаються без роботи, а рівень надання послуг продовжує залишатися досить низьким», – зізнається чиновник.
Підсумок невтішний, резюмує Віктор Трачук: «Сьогодні мені, як туроператору, значно вигідніше і простіше домовитись зі словацьким готелем, зробити людям необхідні візи і відправити їх на відпочинок туди, знаючи, що вони залишаться задоволеними, а не телефонуватимуть постійно зі скаргами, як це частенько буває під час туру саме рідними місцями. Сумно, але факт: сервіс у нас значно нижчий, ніж у тій же Словаччині, а ціни навіть подекуди вищі». І вони, попереджають експерти, цього весняно-літнього сезону, знову зростуть. «Підприємці, посилаючись на збільшення вартості пального, комунальних послуг, харчів, підвищать ціни на відпочинок приблизно на 10-15 %», – прогнозує Олександр Коваль.

Самі не можемо – біда допоможе

Природно, що з існуючим підходом Закарпаттю, попри всі неповторні природні принади, буде складно здобути статус української туристичної Мекки. Область і надалі здає свої позиції більш далекоглядним Франківщині та Львівщині. Проте, втішають експерти, цього року турист до нас усе ж таки приїде. 15 квітня в краї офіційно стартує літній туристичний сезон. Подивитися на розквітлі сакури, магнолії, нарциси вже за кілька тижнів, немов бджоли на мед, масово позлітаються туристи.
Обласне управління туризму навіть прогнозує, що цього року їх буде на 25-30 % більше, ніж минулого (у 2010 нарахували аж 250 тисяч!). Ще 10-15 тисяч гостей очікують на період цвітіння (3-10 травня) у Долині нарцисів. Водночас, Олександр Марченко зізнається, що збільшення потенційно охочих відпочити в нашому краї пов’язане насамперед із тим, що такі екзотичні країни, як Єгипет, Таїланд, Японія, африканські держави, зараз потерпають від різноманітних катаклізмів. Тільки за рахунок цих факторів, а не власної промоції, як не сумно, Закарпаття сьогодні суттєво збільшує туристичний притік.

Проте наші туроператори, попри загалом втішні для них прогнози, налаштовані менш оптимістично. «На цьогорічні травневі свята у нас замовили тури всього дві групи, – нарікає Віктор Трачук. – Натомість в управлінні туризму щороку хваляться, що в травні до Ужгорода приїжджає понад чверть мільйона туристів. Вдумайтеся тільки – 250 тисяч! Та я хочу запитати: де ці туристи? Де зафіксовано те, що вони тут були. Чи хоча б десята частина їх пройшла через місцевих туроператорів? Уявіть, які податки ми могли б сплатити, якби дійсно у нас обслуговувалися такі туристичні потоки. Але, на жаль, гроші осідають не на Закарпатті, а залишаються десь у турфірмах Києва, Одеси, Донецька чи навіть за кордоном. Область із цього не має жодної користі! І така ситуація не є нормальною».

В управлінні туризму визнають існування такої проблеми, хоча й дещо звужують її. «Нам скаржаться не так туроператори, як екскурсоводи. Адже дуже часто на Закарпаття приїжджають тургрупи з власними гідами, таким чином наші лишаються без роботи, – коментує ситуацію Олександр Марченко. – Проте розв’язання цієї проблеми не в нашій компетенції, її можуть вирішити тільки органи місцевого самоврядування, поклавши на муніципальні органи (наприклад, муніципальну поліцію) відповідні контролюючі функції. Управління туризму вже видає посвідки та бейджі всім гідам, які пройшли у нас сертифікацію. Саме вони й мають стати єдиним дозвільним документом для людини проводити екскурсію. Але хтось це мусить контролювати, а за порушення – штрафувати. Така практика, наприклад, вже існує у Львові».

До речі, про Львів…

«Закарпаття для більшості туристів починається саме зі Львова, – каже Олександр Коваль. – Щороку близько 200 тисяч відпочивальників потрапляє до нас звідти. Тобто перед тим, як опинитися у нашому краї, вони проводять як мінімум день у столиці Галичини. Мають можливість порівняти рівень туристичних продуктів, послуг, різноманіття атракцій тут і там. І це порівняння наразі явно не на користь нашого краю. Сьогодні у Львова вже сформувався стійкий імідж: це місто, в яке хочеться повертатися знову. Вжити таке твердження щодо Ужгорода наразі надто поспішно», – вважає експерт.

«Туристичний імідж, привабливість не можуть з’явитися за один день, – ділиться досвідом у коментарі «Замку» помічник мера Львова Андрій Сидор, – для цього потрібно працювати не один і не два роки. Львів узяв курс на туристичну привабливість, залучення потоків туристів ще у 2006-му. І ось тільки зараз, можливо, навіть трохи із запізненням, але ми почали отримувати результати. Тепер постійно працюємо над створенням якісного туристичного іміджу міста».

Стратегія львівських очільників виявилася дієвою, і сьогодні місто Лева цілком заслужено вважається культурною й туристичною столицею України. Наразі туризм тут – головний пріоритет. Зокрема, нещодавно на популяризацію туристичного потенціалу столиці Галичини влада виділила 1,2 мільйона гривень. Безперечно, потужний поштовх Львів також отримує для розвитку власної інфраструктури у контексті підготовки до «Євро ’2012».

А що ж Ужгород?

Голова комісії з питань розвитку туризму Ужгородської міськради Павло Чучка каже, що цього року нова ужгородська влада, нарешті, також почала активно замислюватися над підвищенням туристичної привабливості та комфортності обласного центру, а також розкруткою бренду міста.

До перших позитивних кроків нинішньої мерії Павло Павлович відносить наказ міського голови про можливість загального доступу до всіх туалетів (давно болючої ужгородської проблеми), що знаходяться в громадських установах на перших поверхах, а також рішення очистити історичний центр міста від надмірної кількості «вертикального сміття» (на сьогодні його захаращують 315 білбордів).

Для того, аби турист мав на що, окрім реклами, подивитися у столиці Закарпаття, міськвлада також готує на цей та наступний роки для Ужгорода чимало фестивалів та атракцій, зокрема планує відновити традицію вшанування покровителя міста – Святого Юрія, яке, за словами депутата та відомого гумориста Павла Чучки, не буде поступатися за видовищністю забігам биків вулицями Мадрида чи «кидань парадичками» у Лондоні або ж у передмісті Валенсії.

Проте все ж тягатися зі Львовом нашому обласному центру не доводиться. Не ті вагові категорії. І якщо Львів у відсотковій частці «бере» на себе практично 90 % туристичного потоку області, то на Закарпатті ситуація інша. Туристичні потоки у нас розподілені більш-менш рівномірно між районами та обласним центром. Наш край унікальний у цьому плані – його природні, культурні, національні, релігійні, гастрономічні багатства за умов ефективного менеджменту дозволяють зробити цікавим із туристичної точки зору практично кожне село.

Саме тому експерти радять просувати й розкручувати бренд усього краю. На жаль, на сьогодні в обласної влади підхід до цього питання дещо застарілий та малоефективний. «Цільова аудиторія для промоції нашого краю як туристичного регіону визначена неправильно. Рекламувати Закарпаття потрібно у центральних та східних регіонах: Харкові, Донецьку, Києві, Одесі, Москві тощо, а не у нас», – наголошує експерт. В області щорічно фінансується й видається кілька десятків буклетів та путівників Закарпаттям. Проте якість їхня, м’яко кажучи, сумнівна. Трапляються навіть банальні граматичні помилки, невідповідність тексту та ілюстрацій, фактичні хиби. «Так само, виявляється, про наш край уже знято 8 різноманітних промо-фільмів. Але який від них ефект? Хто про них чув? Хто їх бачив?» – цікавиться експерт. Одразу ж у голову лізуть «дурні» думки про доцільність використання бюджетних коштів на таку «конспіративну» промоцію.

Експерти дружнім хором повторюють: враховуючи туристичний потенціал нашого краю, за умови правильно розставлених акцентів та пріоритетів розвитку, Закарпаття цілком могло б якщо не жити з туризму, то, принаймні, отримувати з нього левову частку доходів бюджету. Про це з року в рік говорять місцеві політики й чиновники усіх рівнів. Проте далі розмов справа, чомусь, не просувається. Чергове безрезультатне переливання з пустого в порожнє відбулося в кінці січня під час спільної наради з питань туризму на чолі з губернатором Олександром Ледидою. Обласна влада попросила експертів підготувати необхідні пропозиції та рекомендації. Отримала. І… Не відреагувала. Вкотре. Відсутність загальної концепції та перспективного бачення розвитку туризму – головна проблема нашого краю.

Закарпаття у туристичному плані й далі наче зачаклована царівна: є всі передумови стати красунею-принцесою, але наразі воно – лише дуже перспективна надута жаба.