По чому сміття для народу?

“Сашко!”, -- гукнула мене сусідка. – “Ти не знаєш, чому таке дороге сміття?”. “Що-що?”, -- недопетрав я. “Так ти ж – преса!”, -- не вгавала тітонька. -- Чому сміття, питаю, по 5 гривень? Ану розберись!”. -- А-а! – нарешті до мене дійшло. Весь Ужгород уже про це говорить. Навіть у мої двері стукала ввічлива особа і питала, чи не хочу я заключити договір про вивіз сміття за 5 гривень з людини. Я чомусь не захотів. Після народного доручення “розібратися” я й справді задумався. У нашому 100-квартирному будинку живе 300-400 осіб. По 5 гривень з носа – це півтори-дві тисячі гривень. У наші нещасні кілька контейнерів викидають сміття ще чотири таких будинки, як мій. Разом виходить 7,5 – 10 тисяч гривень у місяць. Це за те, що машина приїде раз у день і двоє людей попрацює півгодини. А за цією машиною закріплено ще, скажімо, десяток таких точок. Виходить уже 75-100 тисяч гривень. Це на одне авто і кількох смітникарів. Навіть при зарплаті в тисячу-дві гривень, пальне, матеріали – сума просто неймовірна. Половина з неї – явно надумана. Ось як робляться гроші на смітті, панове! А тепер відніміть вихідні, коли машина не їздить, а також ті дні, коли неприбраного сміття по шию. Ото яку хтось має економію! Тільки не для вашої кишені, бо гроші з вас братимуть справно. За угодою, яку ви самі підписали. 125-тисячне місто за такими хитрими правилами платитиме своїми кровними понад 600 тисяч гривень в місяць. Хочеться запитати, а за що я плачу квартплату, якщо ні відремонтованого під’їзду, ні тротуару перед будинком, ні дитячого майданчику уже років двадцять не існує? Про ремонт водогону чи системи опалення в квартирі я давно забув як про пережитки соціалізму. Я, наївний, сподівався, що розплачуюся хоч за прибирання сміття. Виявляється, ні. За прибирання сміття треба платити ще стільки ж. Одне слово, громадяни, нас в чергове дурять. Хтось хоче багатіти на нашій любові до чистоти. Гроші не пахнуть, казав римський імператор. Сміття, виявляється, теж. Для декого. До речі, нова влада в Ужгороді почала свою роботу з того, що виділила мільйон гривень для новоствореного підприємства з прибирання сміття. Після того місто втопилося у смороді та гнилих рештках. Оригінальне використання народних коштів. Новаторське. До слова, та ж сама історія була і з погорєлівськими прибиральниками сміття. Створили фірми, гроші виділили і почалася... клоака. Газети уже поетично називають наше місто “Мусоросранском”. А чого? Цілком у дусі “што віжу, то пою”. А поки що скиньтеся по 5 гривень. А в кого троє діточок, то й двадцять п’ятку доведеться кинути. Не слабо, правда? А, може, все-таки краще подати колективний позов у суд за черговий лохотрон? Доки можна бути віслюком, на якому всі їздять? Олександр ГАВРОШ, «Старий Замок «Паланок»