З’їзд запитань

З’їзд «Нашої України», що почався минулої суботи поставив більше питань, ніж дав відповідей. Хоча й не можна сказати, що він лише заплутав ситуацію. Навпаки, ключові, стратегічні проблеми були висловлені чітко і не двозначно та сформульовано завдання знайти механізми їх вирішення. Питання не просте. Але будь-який управлінець і навіть добросовісний школяр знає, що усвідомити умови задачі — це вже на 60% її вирішити. Перше – партія продовжує курс на відкритість і демократизацію і відкидає принципи закритого акціонерного товариства, коли головні пайовики особисті інтереси ставлять вище суспільних. Можливо, навіть зайвий раз підставляючись під критику опонентів, «Наша Україна» демонструє справжню публічність політики, хоча це явище виглядає й не завжди естетично. Саме тому В.Ющенко зробив жорстку критичну доповідь перед тисячами делегатів і телекамерами, а не у вузькому колі, щоб дати зрозуміти, що кулуарності ні в партійних, ні тим паче в державних справах він не сприймає. І практику, коли одне говориться для своїх, друге для опонентів, третє для широкого загалу треба якнайшвидше забувати. Друге — В.Ющенко залишається з партією «Наша Україна». Довгі вагання як себе позиціонувати, чи президентом всіх українців, але без чіткої політичної підтримки, чи політичним лідером на чолі держави закінчилися. Ющенко вибрав друге. І це закономірно, бо припиняє подвійну гру самого глави держави. За принципи, які сповідуєш і в які повірили люди потрібно боротися і відповідати. Інша справа, що вони мають виходити із здорового глузду, а не домінувати над ним. Тому вміння домовлятися і знаходити взаємоприйнятні компроміси – це мистецтво політика, а не зрада. Зрадою є відсутність принципів. Третє — В.Ющенко продовжує користуватися величезним авторитетом і популярністю всередині партії. Певне розчарування суспільства наслідками помаранчевої революції стосується тих, хто за нею спостерігав здебільшого збоку, або є прихильником інших політичних сил. А «Наша Україна» продовжує залишатися чітким виразником проєвропейської ідеології економічного лібералізму з опорою на національні традиції. І в цій ніші В.Ющенко є беззаперечним авторитетом. Можливо така віра в особистість є не найкращим проявом нашої ментальності, але залишається реальністю. Щодо поставлених завдань, то вони набагато глибші, ніж просто зміна керівництва, статуту чи, тим більше, назви партії. І думається, що ті тисячі делегатів, які стоячи аплодували критичним зауваженням В.Ющенка ще до кінця їх не усвідомили. Якщо йдеться про право делегатів з’їзду обирати керівництво партії таємним, альтернативним голосуванням, то воно має бути і в районі, місті, області. Випробовування виборами має проходити і кожна персональна кандидатура у партійні списки всіх рівнів. Впровадження таких механізмів потребуватиме не одного року. Бо несе із собою ризики перетворити всю партійну діяльність у балаган гри амбіцій, конкуренції «князьків» та й просто хворих на «манію величі». І ключовим тут є питання фінансування партії. Бо найбільша демагогія та лицемірство ще з часів КПРС приховується якраз у цій сфері з її тезою про утримання партії за рахунок членських внесків робітників та селян. По суті внутрішньопартійна боротьба в рамках «Нашої України» уособлена трьома групами. Перша – це ті, які з подачі мас-медіа отримали ярлик «любі друзі» і представляють великий капітал, який відрізнявся від олігархічного лише тим, що не був безпосередньо при владі. Саме вони виступали головним двигуном і спонсорами створення «Народного Союзу Наша Україна» і саме через них НСНУ стала ЗАТом куди не змогли включитися представники інших партій засновників блоку (ПРП, РУХи). Персонально це крило пов’язують з іменами П.Порошенка, О.Третьякова, М.Мартиненка, Д.Жванії, Р.Зварича, яких організаційно об’єднував Р.Безсмертний, котрий став фактичним лідером партії. Друга – це ті, яких нині все частіше називають «хороші хлопці» і які є найуспішнішими представниками середнього класу. Здебільшого це професійні висококласні управлінці або вихідці із малого та середнього бізнесу. До них зачисляють Ю.Єханурова, В.Балогу, А.Яценюка, В.Бондаря, К.Ляпіну, В.Ульянченко. Загалом якраз вони в найбільшій мірі уособлюють соціальний ідеал прихильників «Нашої України» і за останній час стали найближчим оточенням В.Ющенка. Та й сам Віктор Андрійович виходець із цього кола. І, нарешті, третя група, яку можна назвати «ідеологами» представляє здебільшого гуманітарну сферу. Це вихідці з націонал-демократичного табору або лідери молодіжних організацій. Серед найвідоміших Ю.Ключковський, В.Кириленко, М.Катеринчук, Ю.Павленко. Загалом усі три групи не є антагоністичними і можуть доповнювати одна одну. Але від того хто буде забезпечувати організаційну діяльність партії багато в чому залежить її характер і дієвість. Довго обґрунтовувати наслідки керівництва великого капіталу немає потреби, бо на вітчизняних теренах ми маємо багато подібних прикладів та й зрештою сама сучасна Україна є його продуктом. Занадто ідеологізовані партії як правило найкраще себе проявляють в період бур і зломів, але мало придатні для щоденної рутинної роботи. Тому що коли патріотизм перетворюється в професію, то ми отримуємо картинку взяту з іншої епохи, проте, яка чітко відображає суть: «Мы ни сеем, ни пашем, ни строим, мы гордимся общественным строем». Теза про те, що середній клас виступає якраз найстабільнішою основою цивілізованого суспільства також стала банальною і не потребує доведення. Але в рамках конкретної політичної ситуації вона має мати чітке організаційне втілення. І «Наша Україна» має шанс показати такий приклад. Для цього треба, щоб середній клас для початку хоча б облаштував свою партію. Тобто, не чекав грошей і команд з Києва, а потім за це ж сварив олігархів, а шукав можливості стати самодостатнім. Причому не шляхом примітивної торгівлі місцями у списках, що виглядає як хабар, котрий здебільшого перебігає у приватні кишені, а реальною легалізацією партійної діяльності та коштів. Звичайно тут дуже важливим буде й бюджетне фінансування парламентських партій, які, втім, уряд В.Януковича відтермінував на рік. Проте «спасіння потопаючих, справа рук самих потопаючих». І це лише вершечок проблем, які постали перед «Нашою Україно» і як партією, і як державою. Віктор ПАЩЕНКО "Старий Замок "Паланок"