На Закарпатті 67 сільських лікарів не мають чим доїхати до хворого

Це залежить від того, чи має село спеціалізований транспорт. І чи є чим його заправити. Ми спробували з’ясувати, якими машинами користуються лікарі в закарпатській глибинці, скільки автівок їм ще треба, яка доля вже відомих на всю країну «Опель комбо» і чому протягом перших двох місяців року сільські швидкі не мали пального.

Бик напав – швидка мчала в полонини

Косівська Поляна – типове село гірського Рахівського району, в якому живе близько 5000 людей. До райцентру, коли їхати не дуже якісною дорогою через перевал, – 20 кілометрів. А якщо кращою – частиною траси «Мукачево-Рогатин», – то всі 40. Коли людині знадобиться невідкладна меддопомога, час чекання швидкої з Рахова може коштувати дорого для здоров’я, а то й життя. «Такому селу, як наше, потрібен не те що транспорт, а й дільнична лікарня, – розповідає головний лікар місцевої амбулаторії загальної практики сімейної медицини Федір Митрюк. – Але в нас для цього нема приміщення». Саме це Федір Федорович називає проблемою – кабінети амбулаторії, побудовані з дерева 1947 року, просто морально застаріли. Наприклад, сам головлікар працює у кімнатці 2 на 2 метри.

Щодо транспорту, то амбулаторія два роки тому отримала новий мікроавтобус УАЗ. До того мали таку ж машину, правда, їй перевалило за 15 років. Хоч за параметрами УАЗ є машиною швидкої допомоги, однак у селі виконує функцію санітарного автомобіля. Такий не має дозволу на сирену, а призначений довезти сімейного лікаря до пацієнта. Та ним, звісно ж, надають і ургентну (невідкладну) допомогу, в тому числі й везуть хворих до лікарні. Федір Митрюк каже, що бензину на автомобіль не вистачає. Тож не приховує – від пацієнта, якщо в того є можливість, попросять гроші на пальне. Та це, наголошує лікар, не стосується невідкладної меддопомоги. Водій машини Дмитро Гафюк зі своєї практики найяскравіше пам’ятає, коли довелося їхати в полонини майже за 20 кілометрів від села. Там бик напав на вівчаря й серйозно травмував йому живіт. Тільки УАЗом, каже чоловік, можливо було довезти фахівця-медика до постраждалого, а потім відвезти до Рахова.

Їздить у Косівській Поляні й один із 1000 «Опелів комбо», котрі куплено 2010 року в рамках урядової програми тодішнього Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Він закріплений за іншим мед­закладом села – амбулаторією загальної практики сімейної медицини Березів-Ялинка. Її головний лікар Галина Копусяк не приховує радості, що саме їм надали нове авто. До лютого 2010-го їздила до пацієнтів на машині чоловіка. А ще раніше – на службовому УАЗі, котрий кілька років тому зламався через старість та зношеність. «В ідеалі непогано було б, – каже Галина Іванівна, – аби ми мали й УАЗ, і «Опель». Тому що на першому можна їхати ґрунтовими шляхами, на другому – швидше й комфортніше везти пацієнта нормальною дорогою». Лікарка додає: возити «Опелем» особливо зручно дітей, та в разі потреби на ношах поміститься й дорослий – спинка заднього сидіння опускається й робиться простір. Новою машиною вже перевозили й людину з порушенням мозкового кровообігу до Рахова, і маленьку дитину до Мукачівської обласної дитлікарні. Водночас пані Копусяк зазначає: відколи машина в амбулаторії, жодного літру бензину на неї не виділили. Тож заправляли або за свої гроші, або за пацієнтські. До речі, навіть коли водій прямував до Києва, щоб отримати авто, витратив власну готівку: туди на квиток потяга, звідти – на пальне.

І щодо бензину. Лікар Федір Митрюк каже, що «Опель» у Косівській Поляні мав би обслуговувати дві амбулаторії, а не одну, як тепер. Тоді була б економія пального: УАЗ на 100 кілометрів витрачає 10–12 літрів, німецький легковик – до 6. Галина Копусяк зауважує, що в разі потреби може дати «Опель» на сусідню дільницю. Але машина має бути закріплена за її амбулаторією, тому що в них іншого транспорту нема.

«Опель комбо» – для політика, лікаря чи пацієнта?

Та що одним радість, для інших може бути й злочином. Нині, як відомо, Генпрокуратура України перевіряє, чи законно придбані легковики «Опель комбо». Ми також спробували з’ясувати деякі аспекти питання. Отже, з 1000 автівок, куплених у кредит під держгарантії, нашій області перепало 37. Як поінформували в управлінні охорони здоров’я Закарпатської ОДА, автівки по районах розподілено так: 5 – Іршавщина, 2 – Мукачівщина, 3 – Перечинщина, 2 – Тячівщина, 2 – Ужгородщина, 3 – Хустщина, 2 – Великоберезнянщина, 3 – Виноградівщина, 2 – Воловеччина, 5 – Свалявщина, 4 – Рахівщина, 2 – Міжгірщина, 2 – Берегівщина.

Один із сільських лікарів зізнав­ся: пропозицію отримати ав­то дістав не від відділу охорони здоров’я, а… безпосередньо з передвиборчого штабу БЮТ. В одному з районних відділів охорони здоров’я цю інформацію підтвердили: у які саме села направити автівки, з ними консультувалися формально. Усе вирішували самі. Відтак, з’ясували ми, вийшла цікава річ: на Закарпатті нині 67 зак­ладів сільської медицини не мають машини. Натомість деякі з 37 «Опелів» потрапили в ті населені пункти, де транспорт уже був. Наприклад, ці автомобілі вручили й лікарням. А колись екс-прем’єр наголошувала, що транспорт дістанеться найвіддаленішим селам...
Інший нюанс: у документах вказується, що в «Опелі» мав бути «передбачений для нього комплект медичного обладнання». Втім у Косівській Поляні лікарка сказала, що такого в машині не було. А от у селі Добрянському (Тячівщина) лікар нам його таки показав. «Спеціальним комплектом», як виявилося, є... два ящики, в які можна помістити ліки. А можна, скажімо, й продукти з магазину...

Після того як автівки прибули в область, їх передали сільським радам. Далеко не кожна з них мала гроші на пальне. Тож там, де сільрада «бідна», бензин купував або лікар, або пацієнт. Тож із таким же успіхом селянам можна було не чекати «Комбо», а просити машину в сусіда.

І одне з найголовніших питань щодо «Опеля» – чи є він машиною швидкої допомоги? Цим, як відомо, цікавилися й слідчі Генпрокуратури. Не треба бути експертом, щоб відповісти на це питання заперечно ні. Найцікавіше, що в жодному відомому офіційному документі ця автівка ніколи й не називалася машиною швидкої допомоги. У народ назва пішла, бо саме так «Комбо» чомусь назвала прес-служба поперед­нього уряду. А журналісти – підхопили. Нещодавно вже й сама екс-прем’єр Юлія Тимошенко пояснила: «Опель комбо» не швидка, а транспорт для лікаря. Під категорію санітарного транспорту німецька автівка повністю підпадає, бо таким може бути будь-який легковик. За інструкцією, транспорт цього типу має мати кожна амбулаторія країни. Його головне зав­дання – довозити сімейного лікаря до пацієнта. І, якщо є потреба, відвезти хворого до поліклініки. Для таких функцій «Опель комбо» цілком підходить. Інше питання, що за ціну зазначеного авта можна було купити 2 дешевші... За нашою інформацією, один медичний «Опель комбо» коштував 141 тисячу гривень. Новий легковик українського або російського автопрому вартує близько 65 тисяч.

Втім лікарі, котрі отримали «Опель комбо», кажуть: їх мало цікавить, як і за скільки купили цю машину. Для них головне її якість і впевненість – служитиме довше, ніж ті самі «Жигулі» або «Ланос». «Ця машина вигідна саме для сімейного лікаря, – каже головлікар амбулаторії загальної практики сімейної медицини села Добрянського (Тячівщина) Іван Токар. – Бензину бере небагато, та й для місцевих доріг підходить. Я багато разів возив нею пацієнтів до райлікарні». «На цьому авто ми везли до Перечина людину з кровотечею, – пригадує лікар Тур’я-Реметівської дільничної лікарні Євгенія Гасинець. – Виграли час, тому що легковик «прописаний» у селі». Задоволені роботою «Опеля» і в Середнянській дільничній лікарні (Ужгородщина). Головний лікар закладу Антон Сливка серед переваг німецької залізної коняки називає ті ж якості, що й колеги з інших сіл: економія пального та зручність, особливо для перевезення маленьких пацієнтів. Лікарня обслуговує 20 сіл і селище Середнє – загальний кілометраж поїздок до хворих може сягнути й 100 кілометрів на день. Крім «Опеля», лікарня має й санітарні авто «Нива» та УАЗ, а також машину швидкої допомоги «ГАЗель». Нині, каже Антон Антонович, назріла потреба відкрити ще й фельдшерську бригаду швидкої. Та для цього потрібно ще одну машину, якої заклад поки немає.

«Опелі» зависли –бензин скінчився

Як виявилося, у кількох селах Закарпаття нині «Опелі» на постійній стоянці. І толку з них наразі ні лікарю, ні пацієнту. В одних амбулаторіях це пояснюють браком бензину, в інших – бюрократичною процедурою передачі з балансу сільради до районних відділів охорони здоров’я (з нового року сільська медицина в країні повністю фінансується з районних бюджетів. Відповідно й санітарний транспорт переходить від сільрад до району. – Авт.). А ще в одних амбулаторіях – вимогою правоохоронних органів нікуди машиною не їздити. Щодо останнього, то, як повідомила заступник начальника управління охорони здоров’я Закарпатської ОДА Ганна Роман­ко, в неї є інформація лише щодо одного авто, яким цікавляться право­охоронці. Воно перебуває в селі Турички Перечинського району. Там справді висунуто вимогу повернути авто на баланс сільради до закінчення слідства. З рештою легковиків, кажуть в управлінні, проблем не має бути, на баланс районних відділів охорони здоров’я вони вже передані.

Та, як зізнався лікар села Добрянського, йому теж дали негласну рекомендацію утриматися від поїздок за межі населеного пункту, доки не закінчиться слідство. Не їздить «Комбо» і в селі Велика Добронь (Ужгородщина). Головний лікар місцевої амбулаторії Ґейза Бакша каже, що авто на стоянці вже з жовтня. Сам же, коли щось, їде до пацієнта на своїй автівці. А в селі Тур’я-Ремета (Перечинщина) «Опель» уже давненько не на ходу, бо нема кому й за що замінити масло. Новопризначений голов­лікар тутешньої дільничної лікарні Едуард Кутчак каже, що детальної інформації про машину ще не знає. Поки що лікарня послуговується мікроавтобусом УАЗ, який удень працює як санітарний транспорт, а вночі – як машина швидкої.

Через брак бензину не користуються «Опелем» і в міжгірському селі Нижній Студений. Тут «Опель», як переконався автор, днює й ночує прямо під вікнами амбулаторії.

Як ми з’ясували, пального з січня до березня для медичного транспорту не було через тендер. «Тендерні процедури почалися лише 9 березня, – розповідає головний спеціаліст відділу охорони здоров’я Хустської РДА Любов Галай. – А до того наш район просто не мав права купувати бензин за бюджетні гроші. Ми ходили по підприємцях з проханням, аби хто скільки може перерахував грошей на благодійний рахунок. З цього й заправляли машини протягом двох місяців».

8 років надій на машину

Амбулаторія сімейної медицини Нижнього Бистрого (Хустщина) – один із 67 медзакладів краю, де нема сантранспорту. Пішки всіх пацієнтів не обійти – протяжність села вздовж траси 10 кілометрів, ще 4 – до присілка. Тут живе близько 3 тисяч мешканців. Головний лікар Євген Поп розповідає: працює в селі вже майже 8 років, і стільки ж – у надіях на автівку. Кілька років тому амбулаторія ще мала найстаріший в районі «УАЗ». Його списали через зношеність. Відтоді добирається до пацієнтів або на своїй автівці, або ж хворі йдуть до нього своїм ходом. Сільський голова Н. Бистрого Степан Бритвак поінформував, що мав розмову про проблему з чільниками району. Ті сказали: найближчим часом автівки чекати не варто. Щодо машини швидкої, то, зауважує Євген Поп, найближчий її пункт – за 15 кілометрів від села. Якщо потрібна невідкладна меддопомога, то зазвичай люди їдуть до лікарні чи амбулаторії приватною машиною. До речі, таке практикується чи не у всіх селах краю, де нема пунктів швидкої чи медтранспорту. Щодо Н. Бистрого, то тут за рік буває до 5 випадків, коли в село приїжджає саме швидка.

Село Пилипець на Міжгірщині також одне з тих, де нема медичного транспорту. Завідувачка місцевого ФАПу Марія Штеля каже: протяжність її дільниці – майже 3 кілометри. До пацієнтів добирається сама, правда, коли ті мають машину, самі приїжджають за нею. Пані Марія зазначає, що в такому довгому селі варто зробити амбулаторію. Тоді б і меддопомога стала якіснішою, і можна було б претендувати на санітарну машину. Поки ж що, коли потрібна швидка, то в село вона приїжджає за 10 хвилин – станція міститься за кілька кілометрів у селі Ізки.

Тож, як бачимо, одні лікарі на Закарпатті стали заручниками ситуації з розслідуванням щодо «Опелів», інші – мають клопіт з пальним через тендер, а ще одні не мають автомобіля взагалі. Щодо першого, то просто незрозуміло, яка користь правоохоронцям від того, що авта «Опель» тепер простоюють без роботи? Стосовно другого, то в березні на місцях уже мали провести тендери й визначити, від кого купувати бензин. Правда, невідомо, чи виділених на це з районних бюджетів грошей вистачить до кінця року, враховуючи, як стрімко пальне дорожчає.

До слова, список сіл, що не мають машин, уже зовсім скоро може зрости: нині, за даними управління охорони здоров’я Закарпатської ОДА, в 61 медзакладі краю є автівки, яким понад 15 років. І завтра вони можуть вийти з ладу назавжди. Водночас, інформують чиновники, із 2003 до 2010 року для медицини області придбано 115 машин.