Винороб Шандор Нодь – про нюанси своєї професії

Найцікавіша програма запланована на суботній день, коли відбудеться урочисте відкриття, під час якого посвячуватимуть у лицарі Ордена Святого Венцела тих, хто приклався до розвитку виноробства нашого краю. Цікаво, що цього року винний орден вперше поповниться і придворними дамами-фрейлінами. Найкращих виноробів буде нагороджено і відзначено грамотами та призами. А туристи зможуть відвідати перший на Закарпатті музей виноградарства та виноробства, якій має відчинити свої двері у підвалах палацу графа Бетлена. Це унікальне приміщення довгий час пустувало, а нині, за задумом директора закладу Івана Шепи, виконуватиме освітню функцію: на підлозі, що викладена спеціальною цеглою, будуть викарбувані імена знаних виноробів та спонсорів-волонтерів... Серед них ім’я Шандора Нодя – фахівця із села Кідьош. Його біле вино «Сомільйон» було визнано найкращим на попередньому фесті у Берегові. На обійстя до майстра своєї справи завітали і ми, аби дізнатися, в чому таємниця його незрівнянного напою...

«Аби робити добре вино, насамперед слід мати виноград, вирощений власними руками, – каже Шандор Нодь. – Це, вважаю, головна умова успіху». Адже з кожним роком виноробів на Закарпатті більшає, а справжнього вина, як не дивно, меншає. Цікаво, що навіть грамоти і призи не завжди є гарантією якості...

Наприклад, у Кідьоші виноробом себе вважає чи не кожний ґазда, котрий має на подвір’ї лугош, у погребі – пару-трійку діжок. Але, виявляється, одна справа, коли ти робиш вино для себе, аби пригостити погарчиком сусіда або знайомого, і зовсім інша – коли займаєшся цим професійно.

«Бо вино – це живий організм, – стверджує Шандор Нодь. – Якщо до нього ставитись без належної поваги, воно буде хворіти, втратить весь свій неповторний шарм, аромат, перетвориться на оцет і «помре»... Досвідчені винороби кажуть, що з напоєм, який дозріває, слід навіть розмовляти, аби відчувалася позитивна енергетика».

Прямуємо до винного погребу. Там завжди все готове для прийому гостей. Наверху – дерев’яний столик для дегустації, на таці – скляні бокали з тоненькими ніжками, а у самому підвалі – великі дубові бочки.

«Виноробством я почав займатися порівняно недавно, всього 18 років тому, – жартує господар. – Та й у Кідьоші мешкаю лише 43 роки». І пригадує, як усе починалося. Малим уперше побував на виноградниках поблизу рідного села Паладь Комаровці, що на Ужгородщині, і побачив, як збирають грона робітники. Це видовище так його захопило, що відшукав десь корінець, приніс додому і сказав батькам: відтепер, мовляв, буду вирощувати свій власний виноград!

Але мрія здійснилася лише у дорослому віці, на Берегівщині, куди згодом переїхав. Тут працював трактористом у колгоспі, потім на керівній посаді на цегельному заводі. І все ніколи було по-справжньому зайнятися тим, до чого лежала душа. Спочатку робота, потім сім’я, щоденні клопоти і буденність. Та й самого поняття «приватний винороб» у ті часи в нашій країні ще не існувало. І лише перебуваючи на пенсії, нарешті по-справжньому розкрив свій талант. Почав із 400 кущів винограду, що посадив на клаптику землі біля хати. А тепер під його виноградниками – один гектар, де росте близько 4 тисяч саджанців.

Узимку в діжках Шандора – 16 сортів вина. «Різних сортів, а не видів», – наголошує він. Бо насправді з кожного сорту винограду можна робити різні види вина, як-от: сухе, напівсухе, напівсолодке, десертне і так далі. А ще різні купажі (змішані сорти). Єдиний вид напою, якого не робить Шандор Нодь, – це кагор. «Технологія його приготування найскладніша, – каже він. – Одна похибка – і можна легко зіпсувати всю партію. Я ж поки не беруся, бо те, що частенько називають кагором, насправді називатися ним не може...» Справа у 4-годинній пастеризації при 70-градусній температурі і не тільки – далеко не кожен винороб може витримати всі умови належним чином.

Цікаво, що дегустація у Шандора відбувається спочатку просто біля діжок, в інтимній напівтемряві. І починаємо саме з призового білого напівсухого Сомільйона. Буквально декілька крапель, аби посмакувати. «Одну пробу цього вина було відправлено у Будапешт, до відомого експерта-сомельє. І незабаром я отримав відповідь – професор Ласло Надь подякував мені за цей сорт, за те, що витримав його згідно з усіма правилами. Єдине мав прохання – не переливати в іншу діжку. На його думку, це могло вплинути на якість, аромат і смак».

Дегустація триває – до столу подають Совіньйон блонд, символ берегівського Ордену виноробів – Королівську леанку, трохи Шардоне... Саме з останнього сорту виготовляють шампанське. Але далеко не те, що закорковане у пляшки і продається в наших магазинах. Бо справжнє «газоване» вино слід витримувати щонайменше півроку, щотижня перевертаючи з боку на бік.

«Шампанське вино я робив лише один раз – на 60-ий день народження свого тестя, – каже Шандор. – Але у мене є чим здивувати...» Він кудись зникає у сутінках, а потім так само раптово з’являється з пляшкою у руці. Вона досить брудна, з павутинням, з етикеткою, на якій уже неможливо прочитати жодної букви. «14 років тому на весілля свого сина я закоркував 60 пляшок «Голубка». Залишилося всього п’ять, і воно лише для почесних гостей!»

Пляшка обережно відкорковується у повній тиші, потім Шандор неквапливо підносить її до носа і... несподівано, з посмішкою на устах цілує. Це значить, що все в нормі, можна пригощати. Хоча, чесно кажучи, навіть якось шкода пити таке цінне вино. Але після цього розумієш, що це таке – справжня закарпатська гостинність!

Серед цих діжок можна сидіти ще довго, тут особлива атмосфера, по тілу розтікається приємна хвиля. Саме тут слід дегустувати вино – там, де воно народилося. «Це обов’язково, і цим правилом не слід нехтувати!» – каже Шандор.
Аби не було надто холодно, господар приносить шерстяні покрівці. А сам тим часом набирає чергову порцію з наступної діжки – це Липовина (або Харшлевелю). І розкриває свій останній секрет. «Якщо ти пригощаєш своїм власним вином, то починати слід із доброго, а потім наливати все краще і краще. А дегустацію закінчити витвором мистецтва. Ось і вся таємниця...» І пригощає темно-синіми гронами винограду, що чудово збереглися у холодному підвалі з самої осені. Адже саме з них усе й починається…

«Як пощастило закарпатцям – у них є такі чудеса!» Так часто кажуть гості з інших регіонів України після відвідування чергового винного погребу на Берегівщині. Так, нам справді дуже пощастило. Маємо всі умови для вирощування найкращих європейських сортів винограду і маємо людей, які зберігають традиції дбайливими руками та з відкритим серцем. Бо лише у щирих господарів вино розкриє всі свої таємниці, заграє сонцем у бокалі, наповнює душу радісним промінням. Тому цей напій споживається помірно, його слід смакувати, шукати певну загадку, яку воно у собі приховує...

Тож, завітайте на фестиваль білого вина у Берегово – і спробуйте самі розгадати інші таємниці. Бо їх ще залишилося чимало...