Георгій Лавер проклав дорогу закарпатцям у найтитулованішу команду СРС� (ФОТО)

Нині 88-річний Георгій Михайлович єдиний, хто залишився в живих із славної команди СК «Русь», яка колись клала на коліна знамениті професійні колективи тогочасної Чехословаччини, та ужгородського «Спартака», який перемагав навіть грандів радянського футболу.

Довідка «НЗ». Дата і місце народження — 7 березня 1923 року, с. Зняцьово (Мукачівський район). Амплуа – захисник. Ігрова кар’єра: 1943–1945 – СК «Русь» (Ужгород), 1946—1947 – «Спартак» (Ужгород), у 1946 році команда стала чемпіоном  УРС� серед КФК; 1948–1951 – «Динамо» (Київ), зіграв 88 ігор, з них 9 у Кубку Радянського Союзу; 1952 – «Динамо» (Мінськ), зіграв 12 ігор; 1953–1954 – «Спартак» (Ужгород).
З 1955 року перейшов на педагогічну роботу.

На матч «Русі» йшли пішки з Мукачева…

Свій футбольний шлях Георгій Лавер розпочав у Мукачівській гімназії. «Під час навчання мріяв грати за найсильніший крайовий колектив – ужгородський СК «Русь», — згадує Георгій Михайлович. — Одного разу вирішили з хлопцями відвідати футбольний матч ужгородської «Русі» зі знаменитою командою «Батя» з м. Злін за вихід у національну лігу (цей поєдинок проходив 1936 року в Ужгороді. — Авт.). Рушили в дорогу пішки вранці з Мукачева, щоб встигнути на гру. Коли нарешті дісталися до стадіону, виявилося, що вже немає на трибунах вільних місць. Все ж потрапити на поєдинок допоміг нам один інтелігентний чоловік, який стояв збоку і чув, як ми вмовляли охоронця, й нашу розповідь про довгу подорож з Мукачева на матч. Він і попросив бодігарда пропустити гімназистів. Примостили нас, зморених, позаду воріт, бо в інших секторах яблуку ніде було впасти. Сама гра розпочалася з феєричного шоу – з літака над стадіоном, скинули сотні надувних м’ячів. Як виявилося потім, такий  помпезний початок приурочили до присутності на матчі самого президента «Баті» — Яна Баті, який сподівався на чергову перемогу своєї команди. Однак смаку вікторії в цьому протистоянні він так і не відчув. Перший гол забили ужгородці, невдовзі чехи зрівняли рахунок. Та до кінця тайму ужгородці виходять вперед — 2:1. А в другій половині гри команда «літаючих вчителів» (так ще називали ужгородський СК «Русь». — Авт.) ще двічі засмутила гостей із Зліна. Після третього пропущеного м’яча невдоволений президент «Баті» підвівся з місця, щоб не споглядати ганебного побиття його команди, й ще до завершення матчу разом з почтом покинув VIP-сектор.

А в 1943 році моя мрія збулася – сам став гравцем славної команди СК «Русь». На жаль, лише неповні три роки грав у її складі. Після війни команда практично припинила свої виступи, провідні гравці разом зі мною перейшли в новостворений «Спартак», який був сформований на базі двох ужгородських колективів – УАК та СК «Русь».

Піти в «Динамо» переконала партія….

Георгій Михайлович, уже будучи гравцем «Спартака», вирішив у 25-річному віці вступити в Ужгородський держуніверситет на історичний факультет. Тільки-но став студентом, опиняється в столиці. «Поїхав на збори зі «Спартаком», — згадує мій співрозмовник, — де зустрічалися в товариській грі з «Динамо», яке на той час плелося у хвості всесоюзної вищої ліги. Манера гри, рівень моєї підготовки та фізичні дані сподобалися тренеру киян Костянтину Щегодському, який одразу ж запропонував перейти до лав київського клубу. Однак я не дав згоди. На носі була перша студентська сесія. По приїзді в Ужгород мене викликали в обласний комітет партії й «попросили» допомогти головній команді України. Звісно, тут відмовити не міг і перейшов у «Динамо». На перших порах поєднував навчання в УжДУ і матчі в Києві, курсував літаком туди-сюди, аж поки мене не перевели у Київський держуніверситет».

Слід відзначити, що Георгій Лавер був першим представником Срібної Землі згодом у найтитулованішому клубі Радянського Союзу та сучасної України, а вже після нього через динамівську команду пройшли десятки закарпатців. Славних чотири роки віддав Г.Лавер столичному клубу.

«Крім «Динамо» у Києві я знайшов і своє кохання…»

Окрім футболу, в нинішній столиці незалежної України доля звела закарпатця ще й з прекрасною дружиною. Знайомство Тетяни Павлівни та Георгія Михайловича відбулося за щасливим збігом обставин. Викладач університету запросив Георгія до себе додому, щоб познайомити здібного студента і спортсмена з власною донькою. В той момент у них гостювала подруга сестри потенційної невістки. Цією дівчиною й була Тетяна, з якою наш земляк невдовзі поєднав долю.

Сама ж 82-річна Тетяна Павлівна згадує, що закарпатець вразив її патріотизмом і любов’ю до своєї землі.
З того часу вже 57 років Георгій Михайлович та Тетяна Павлівна йдуть разом дорогою життя.
«Коли приїхав в Ужгород, — повідає знаний ветеран, — усі знайомі дівчата стверджували, що привів додому вболівальницю, хоча дружина жодного футбольного матчу за моєї участі не бачила».

Після «Динамо»…

Транзитом через Білорусію, в якій Георгій Лавер відіграв один сезон у мінському «Динамо», закарпатець повернувся в Ужгород. У той час в обласному центрі місцевий «Спартак» переживав непрості часи – вилетів з ліги майстрів і знову боровся за повернення статусу професіоналів.

«Не встиг приїхати, — веде далі Георгій Михайлович, — як одразу ж мені запропонували місце в команді, з проханням допомогти підвищитися в класі. Як бонус до цього, місцева влада пообіцяла посприяти з працевлаштуванням в одній із шкіл Ужгорода. Так і було: знайшли мені місце вчителя історії у вечірній школі. У складі «Спартака» грав упродовж двох років, а коли вже виповнився 31 рік, вирішив завершити спортивну кар’єру, адже давалися взнаки навантаження.

Не пішов працювати Георгій Михайлович і тренером, вирішив сповна присвятити себе вчительській праці.
Працювати вчителем у 50-ті було непросто, а особливо у вечірній школі зі специфічним учнівським контингентом.

«Через слабку дисципліну та низьку відвідуваність звільнили керівника школи, — розповідає чергову історію Георгій Лавер. — А у боротьбі за директорське крісло між собою пересварилися дві претендентки. Керівництво міськвідділу освіти знайшло «соломонове рішення», призначивши на цю відповідальну посаду мене. Досить важко було одночасно керувати школою і грати у футбол. Але саме футбол допоміг мені навести лад із прогульниками. Учні вечірньої школи постійно тікали з уроків на футбольні матчі «Спартака». Але після того, як помітили, що директор школи професійно грає у футбол, почали поважати мене.

Про футбол сучасний

На думку колишнього динамівця, сучасний футбол у технічному плані не відрізняється від футболу 50-х років минулого століття, але темп гри, навантаження, експлуатація гравців зросли досить сильно.

— «По-друге, — стверджує Г.Лавер, — футбол став дуже високооплачуваним, команди купують гравців за величезні гроші, раніше такого не було. А нашестя легіонерів у наші клуби несе велику шкоду для розвитку національного футболу». 

Фото1: Зліва направо: П.Горняк, П.Крайняниця та Г.Лавер (1940 р.).

Фото 2:  Г.Лавер та дружина Тетяна Павлівна (лютий 2011).