Воював до останнього: Боєць Закарпатської бригади загинув через годину після інтерв’ю

Як зазначають в Закарпатському легіоні, Сергій Чернов воював за Україну з 2014 року й завжди бував у найгарячіших точках, де йшли дуже запеклі бої. За самовіддану службу відзначений багатьма нагородами, у тому числі двома орденами. Останній орден йому не встигли вручити. Сергію було 43

Через годину після інтерв’ю Сергій Чернов загинув під час виконання бойового завдання. Біля машини водія взводу вогневої підтримки вибухнув снаряд від російської арти.

Сергій Чернов уродженець м. Дніпро і у мирний час працював далекобійником, їздив по всій Україні, возив вантажі. В 2014-му Сергій кинув професію й пішов воювати.

Сергій в 128 бригаді з 2019 року. Це був його четвертий контракт. У ЗСУ служив водієм, адже умів їздити на будь-якій колісній техніці – «КрАЗах», «МАЗах», «Уралах», «ГАЗах», «ЗИЛах». Останнім часом їздив на позашляховику-пікапі Mitsubishi L-200.

"Машина вся посічена осколками, на ній живого місця немає. Але надійна, живуча", — згадував про свого залізного побратима Сергій.

Сергію часто доводилося забирати із поля бою загиблих і поранених товаришів. Воїна не зупиняло навіть те, що інколи за 500 метрів стояв російський танк із націленою гарматою

«На початку березня, коли ми змушені були відходити (росіян було в десять разів більше), я забирав із поля бою кількох товаришів. Нашу техніку розбили прямою наводкою російські танки, а поблизу лежали загиблі й поранені. Я поїхав туди на «Сітроені» ще з двома товаришами фактично під час бою. Двоє загиблих і один поранений лежали біля пошкодженої снарядом машини, а за 500 метрів стояв російський танк Т-72 з націленою на нас гарматою. Він міг знищити нас одним пострілом із гармати або покришити з крупнокаліберного кулемета. Але просто стояв і цілився, поки ми забирали пораненого й загиблих і вантажили в «Сітроен». Поранений сильно кричав: «Я 300-й, заберіть мене!»

Ми чекали пострілу в будь-яку секунду, але танк дав нам забрати своїх. Чому? Не знаю, одному Богу відомо. Коли ми повантажили хлопців, я натиснув на газ і рвонув звідти. У голові була тільки одна думка – по нас зараз стрельнуть, але коли саме, в який момент? Я приїхав зовсім білий, і наші медики дали мені якісь заспокійливі таблетки. А потім знову поїхав забирати поранених і вивозити в безпечне місце товаришів, що відходили. За той вечір і ніч вивіз на своєму «Сітроені» десь 50 хлопців, по яких стріляли російські БТРи й танки. Як мені вдалося вижити? Є Бог, напевно», — розповів в своєму останньому інтерв'ю Сергій.

Захисник згадував, що дуже багато хлопців, його хороших знайомих, загинуло – молодих, 20-річних, котрі не мали ні сімей, ні дітей, нічого ще в житті не бачили. Він до них ставився як до власних дітей.

На питання: "Чи пожертвував би власним життям, знаючи, що Україна переможе?". Сергій відповів ствердно: "Так. Я буду воювати до останнього!"

На жаль, вже через годину після цього короткого інтерв'ю захисника не стало. Дома, в Дніпрі у Сергія залишилися двоє синів-близнюків від першого шлюбу, їм по 18 років.

Вічна пам'ять та вічна шана полеглому Герою!

Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.

Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.

Дізнайся першим!