Де вчаться майбутні Моцарти та Паганіні

13 січня, на Старий Новий рік, в Ужгородському замку відбувся благодійний вечір – на різдвяний концерт запросили небайдужих, аби зібрати кошти й допомогти дитячій музичній школі ім. П. І. Чайковського в обласному центрі придбати для навчання діток новий рояль.

Організатори акції, яких очолила голова РВ УСПП Маргарита Мощак, розповіли «Замку», що вже надійшло близько 40 тисяч гривень. Для фірмового рояля, який планували купити, цього замало. Вистачило б хіба на посередній інструмент китайського виробництва. Проте вихід таки знайшли – за словами директора музичної школи Степана Ясниського, на зібрані кошти можна буде капітально відремонтувати шкільний концертний рояль. Так оновили вже кілька інструментів для ужгородського музичного училища. «У Чернігові є чудові спеціалісти, які можуть вдихнути нове життя в наше стареньке фортеп’яно. Вони повністю замінять йому нутрощі на оригінальні фірмові німецькі. Власне, старим залишиться тільки дерев’яний корпус. Це буде найкращий вихід – і зібраних коштів вистачить, і матимемо майже новий інструмент».

Директор ужгородської дитячої музичної школи зауважив, що така допомога меценатів дуже доречна, адже закладу потрібен не тільки рояль. «Інші музичні інструменти теж давно відпрацювали свій вік, деякі з них учні хоснують ще з радянських часів. Проте й далі мусять на них тренуватися, адже альтернативи немає. Одна річ, коли це скрипка, якою користується персонально музикант, і геть інша – шкільні інструменти, які постійно ходять дитячими руками. Донедавна хоч якось рятували ситуацію запаси інструментів, які школа зробила ще за радянських часів. Але й вони потроху вичерпуються. Наприклад, наразі вдалося замінити лише кілька з усього набору труб для духового оркестру», – каже директор.

Маргарита Мощак дуже вдяч­на всім, хто в цей непрос­тий час долучився до благодійної акції й таким чином підтримав кращу музичну школу області: «Те, що заклад не має можливості оновити інструменти, зовсім ненормально. Про що й казати, якщо великі зарубіжні фірми, які виготовляють музичні інструменти, майже не мають представництв в Україні, хоча чи не в усіх країнах СНД вони є. Зрозуміло – відкривають бізнес там, де матимуть значні обсяги продажу. Невже за 20 років незалежності ми так і не зрозуміли, що духовні цінності не менш важливі, ніж хліб насущний, і культурі потрібно на всіх рівнях усіляко сприяти? Адже давно пересвідчилися, що таланти слід підтримувати, а нездари й самі проб’ються».

Дуже тішить, що на Закарпатті є люди, готові до меценатства. Адже попри певні труднощі, педагоги з ентузіазмом вчать дітей любити музику, а керівники бережуть і примножують традиції закладу. «Замок» вирішив поцікавитися, чим сьогодні живе одна з кращих музичних шкіл Закарпаття, яка нещодавно відзначила 65-річчя, та поспілкувався на цю тему з її двома останніми директорами – Яном Шляхтою та Степаном Ясниським.

Зародження музичної освіти краю

Сьогодні в це важко віриться, але майже до завершення Другої світової війни на Закарпатті не було жодної державної музичної школи. Навчитися цього мистецтва можна було тільки в невеликих приватних закладах, де переважно опановували один із інструментів. Наприклад, такою була школа Зіґмунда Лендєла, в якій діти займалися на фортепіано.

Тільки 20 березня 1945 року постановою Народної ради Закарпатської України в Ужгороді відкрили державну дитячу музичну школу ім. П. І. Чайковського. Це був перший професійний музичний заклад в області (школа, до речі, старша навіть за УжНУ). Аби зрозуміти, наскільки важливою була ця подія, достатньо сказати, що на урочисте відкриття закладу Міністерство культури України відрядило офіційну делегацію з відомих музичних діячів на чолі з професором Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського К. Михайловим. Саме тоді школі й надали її нинішнє ім’я.

Першого року тут навчалося 50 учнів і працювало семеро педагогів під керівництвом відомого вже на той час композитора й музиканта Дезидерія Задора. Викладачами стали представники ужгородської творчої інтелігенції, які доти проводили приватні заняття, – Карл Воска, Янка Гергей, Єлизавета Грабар, Олена Гайто, Євгенія Бокшай, Семіраміда Хосроєва-Щекіна та Зіґ­мунд Лендєл. Згодом колектив збільшився, всі викладачі були представниками різних педагогічних шкіл, бо здобули освіту у Празькій, Віденській, Ленінградській, Московській консерваторіях. Сформувався чудова група професіоналів, які й заклали фундамент дальшого розвитку школи.

1952 року з Одеси до Ужгорода розвивати музичну науку направили Сергія Олександровича Кликова. Він пропрацював директором закладу 18 років. Ян Шляхта дуже шанобливо пригадує саме цього керівника. Каже, що одесит був чудовим адміністратором і керівником, тож заслужено мав повагу колективу. Саме за його директорування було сформовано той великий колектив педагогів, яким сьогодні гордиться школа. Сергій Кликов постійно домагався розширення штату, паралельно розбудовуючи й школу – колишнє підсобне приміщення перетворив на класи, дещо звів з нуля.

Нині в музичній школі імені П. Чайковського 550 учнів і 94 викладачі. Тут із покоління в покоління передаються одержимість роботою, професійність і залюбленість у справу, які прищеплювали педагогам наступні після Сергія Кликова директори – Василь Білей (очолював заклад впродовж 12 років) та Ян Шляхта, що керував школою аж 29 років. Сьогодні справу відомих попередників продовжує Степан Ясниський, який став до керма закладу рік тому.

Цікаво, що на базі ужгородської музичної школи дістали розвиток й інші подібні заклади району, такі як, наприклад, чопська і перечинська. Спочатку вони були філіями обласного закладу, а згодом виокремилися в самостійні одиниці. Хоча й на сьогодні школа №1 залишається базою для всіх установ естетичного виховання ужгородського куща. Зайве й казати, що Ужгородська школа мистецтв також є дитям школи ім. П. Чайковського.

Заклад і справді може гордитися своїми вихованцями, адже саме звідси починали свій творчий шлях такі відомі музиканти й композитори, як піаніст зі світовим ім’ям Анатолій Затін, голова Закарпатського осередку Національної спілки композиторів України Віктор Теличко, професор скрипки провідної американської консерваторії Ісменівської школи музики Михайло Копельман, заслужений артист України, доцент Львівської музичної академії Йожеф Ермінь, керівник та диригент Ужгородського камерного хору «Кантус», народний артист України Еміл Сокач, керівник камерного оркестру обласної філармонії, заслужений артист України Владислав Юрош. Багато випуск­ників школи стали викладачами музичного училища ім. Дезидерія Задора, чимало ужгородців нині викладають у Львівській і Київській консерваторіях, працюють за кордоном. Наприклад, відомий композитор і музикант Анатолій Затін є професором університету в місті Коліма (Мексика).

Парадокс дев’яностих

«Наша школа завжди активно підтримувала зв’язки з багатьма іншими закладами, – пригадує Ян Шляхта. – 1961 року ми вперше поїхали до Кошиць і відтоді час від часу їздили в гості. У 80-х бачилися вже щороку: раз ми їхали до словаків, відтак – вони до нас. Крім того, їздили в Будапешт у гості до однієї з музичних шкіл і навіть давали спільний концерт у національному музеї. Мали друзів і у львівській музичній школі № 2, і в школі з підмосковного містечка Пушкіно».

Але після 1991-го це все припинилося. За тої руїни, в якій опинилася країна, вже було важко знайти гроші на транспорт, харчування, готелі. Щоправда, нинішній директор Степан Ясниський загорівся ідеєю відновити втрачені зв’язки, по-новому організовувати такі поїздки. І вже потроху працює у цьому напрямку. 

Звичайно, за Радянського Союзу школа не мала жодних проблем із фінансуванням. А нині багато що залежить від батьків учнів. Вони самі своїх чад і на виступи відправляють, і поїздки на конкурси фінансують, і, наскільки можуть, підтримують улюблений заклад. Коли мова зайшла про складні 90-ті роки, Ян Шляхта відзначив, що найбільшою та найважчою втратою того часу був розвал колективу – зі школи пішли 53 викладачі. Хтось виїхав за кордон, інші просто поміняли спеціальність, аби якось заробити на життя. Дійшло до того, що майже не було середнього покоління педагогів. Залишили заклад молоді вчителі, які пропрацювали по 10–15 років, тож уся робота звалилася на плечі викладачів, яким уже недалеко до пенсії, та недосвідченої молоді. Приміром, нинішній директор Степан Ясниський почав працювати в школі якраз 1991 року.

Здавалося б, така втрата могла підкосити творчий дух закладу. Але маємо парадокс – саме ці роки стали надзвичайно плідними на юні таланти. У цей період учні здобувають низку перемог на міжнародних і всеукраїнських конкурсах. За десять років – із 1994 до 2004-го – школа має 518 лауреатів конкурсів різних рівнів!

Цей результат виглядає ще парадоксальнішим через те, що, за словами Степана Ясниського, у 90-ті була якась загальна незацікавленість у музичній освіті. Хоча педагоги, каже директор, усіляко намагалися заохотити дітей. Нині ситуація протилежна: все більше батьків хочуть, аби дитина мала музичну освіту.

Вчитися можна й дорослим

Ян Шляхта пригадав, що наприкінці 80-х чомусь поменшало дітей, які хотіли займатися на скрипці. Але тепер не можна сказати, що на якийсь інструмент важко набрати клас. За словами колишнього директора, завжди стабільним був попит на фортеп’яно. А останніми роками багато охочих навчитися грати на гітарі.

Степан Ясниський особливо тішиться з того, що дітям подобається грати в колективах. А кількість оркестрів, квартетів, дуетів і ансамблів, які працюють у школі, вражає. Самі посудіть: тут є струнний і духовий оркестри, ансамбль віолончелістів, оркестр народних інструментів, вокальний ансамбль, тріо акордеоністів, симфонічний оркестр, струнний квартет і квартет саксофоністів... І цей список далеко не повний.

Також у школі прижилася добра традиція: часто викладачі разом із учнями створюють спільні ансамблі. Ну і, напевно, найголовніше – вчителі постійно подають своїм вихованцям позитивний приклад, адже колективи педагогів досить часто виступають перед ужгородцями. Скажімо, вже 55 років радує мешканців обласного центру ансамбль народних інструментів викладачів школи, який уже здобув звання народного. Або ж, до прикладу, народний камерний оркестр, який цього року святкує 30-ліття, під керівництвом Степана Ясниського.
Дуже тішить те, що чи не третина учнів після школи продовжує навчання у музучилищі ім. Дезидерія Задора. До речі, хоча діток до школи беруть у досить юному віці (6–7 років), якщо комусь дуже хочеться долучитися до світу музики, є й окремі класи, де можна вчитися і старшим, так би мовити, для себе. Степан Ясниський розповідає про недавній випадок, коли дорослий хлопець прийшов вчитися гри... на скрипці!

«Я його питаю: для чого тобі це (він ще й височезного росту, з великими руками)? – усміхаючись пригадує Степан Тарасович. – А він уперся: хочу і все. Купив скрипку і почав ходити на заняття. І маю сказати, що навчився непогано грати. Непрофесійно, звісно, але цілком пристойно».

І хоча обоє керівників кажуть, що дитину готують так, аби вона могла після школи вступати до музучилища, все ж зауважують: від роботи діти мають насамперед діставати задоволення. Голов­не завдання педагогів – прищепити любов до музики. Адже більшість учнів, звісно, не підуть у професійні музиканти. Проте згодом, пам’ятаючи, що тут їм було добре, радо приведуть до школи осягати ази мистецтва й своїх дітей.