Переселенці на Закарпатті: Як родина з Миколаївщини оселилась в Імстичеві (ВІДЕО)

Як розповіла кореспондентам Суспільного адміністраторка Центру з надання адміністративних послуг Марина Стадник, приїжджати в Імстичово люди почали з 26 лютого. Загалом з початку війни зареєстрували понад 300 переселенців, станом на 2 травня в селі їх 207. Першими були жителі Києва та Харкова. Пізніше приїхали люди з Чернігова, Херсона, Донецька, Луганська, Миколаєва. Майже без речей, втомлені та налякані.

"Стан людей був жахливий, пригнічений. Вони боялися навіть стукоту. В церкві, коли на обід дзвони, то вони боялися, що це бомбардування. Коли дощ був, гриміло і блискало, теж грому боялися. Без змінного одягу, частина людей не мала документів", — сказала Марина Стадник.

За словами жительки села Єлизавети Доброї, 28 людей живуть у місцевій школі-інтернаті. Ще 179 переселенцям надали житло місцеві жителі у своїх будинках.

Коли почалася війна, Єлизавета Добра прийняла рішення: якщо приїдуть люди з окупованих та прифронтових територій — надасть їм прихисток.

"Коли почула, що почалася війна, одразу подумала, як я можу допомогти чимось. Адже це страшне те, що ми дивимося по телевізору, бачимо у "Фейсбуку". На це не можна спокійно дивитися. Тож я подумала: я маю дві батьківські хати, і щоб якось допомогти, якщо будуть переселенці, то я їх обов’язково поселю", — розповіла Єлизавета Добра.

Фото: Віктор

Двір та будинок Єлизавети Доброї, де живуть переселенці

У Єлизавети Доброї поселилося дві родини, з Умані та Миколаївщини. Переселенці живуть тут безкоштовно. Пораються по господарству, висадили город, доглядають за хатами.

"Люди хороші, я з ними познайомилася. Вони дуже доброзичливі, вони були раді, що в них є дах над головою. Які я мала можливості, такі умови їм надала для життя. Все необхідне є: газ, вода тепла та холодна, душ, туалет. Їм сподобалося", — сказала Єлизавета Добра.

В одному з будинків поселилася Галина Корнован з родиною. Жінка розповіла, що сама з села Сирове, колишнього Врадіївського району Миколаївської області. Війна застала її на Київщині, повернутися на Миколаївщину чи залишатися у Києві Галина не могла, бо стало небезпечно.

Фото: Віктора

"14 березня впала коло нас ракета, 70 чи 80 метрів від нас. З того переляку о пів на 11 ночі, я думала, що в мене серце з грудей вилетить. Син сказав: "Завтра треба звідси виїжджати", бо лишилося ще два села. Були окуповані Козаровичі, Димер, Демидів — все було окуповано цими сепаратистами. Ми перелякалися і на другий день виїхали", — сказала Галина Корнован.

Галина розповіла, вже звикли до життя на Закарпатті і мають все необхідне для тимчасового перебування тут.

"У нас на подвір’ї ще дві сім’ї живуть: донька з мамою та онук. А ми в другій хаті живемо. Вони в кухні живуть, а ми в хаті. Дуже добре. Дали постіль, дали ліжка, все необхідне для користування для життя. Попрали занавіски, поприбирали, зробили трохи порядок, бо в кожній хаті треба зробити порядок", — сказала Галина Корнован.

За словами настоятеля монастиря отця Полікарпа, людям надають гуманітарну допомогу. З-за кордону привозять їжу, одяг, засоби гігієни тощо. Переважно з Австрії. Деякі речі надають самі місцеві.

Фото: Віктор

"На початку люди найбільше брали одяг і продукти. Продукти по-різному: хтось брав більше, хтось менше, комусь потрібні були продукти, а комусь не потрібно, бо казали: "Ми маємо, нам принесли". Тобто самі люди, біля яких вони жили, приносили: макарони, картоплю, молоко. А вже пізніше вони потребували більше продуктів, ніж одягу", — розповів отець Полікарп.

Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.

Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.

Дізнайся першим!