Як закарпатське село Новий Вербовець стало Пушкіним і до чого тут російський поет

Cело було перейменоване на честь Олександра Пушкіна ще у 1937 році на столітню річницю загибелі російського поета, хоча останній ніколи не був ні на Закарпатті, ні взагалі в Україні.

У 1977 році тут було встановлено пам'ятник-бюст Пушкіну, який 26 квітня 2022 року демонтували у процесі дерусифікації території України від усіх символів держави-агресора.

Журналісти Mukachevo.net вирішили дослідити звідки взялася власне назва села Пушкіно на Закарпатті, і до чого тут російський поет.

Як відомо з історичних джерел заснували село вихідці з верховинських сіл Волового, Синевира та Торуня. Зокрема відомо, що перші вісім поселенців із Синевира прийшли у цю частину долини річки Тиси у пошуках місця, де можна зайнятися землеробством, у жовтні 1927 року, поставивши першу колибу. Вони купили ділянку лісу у вербовецького поміщика Лео Шпрінгера, викорчували дерева, та заснували село, до якого переїхали 36 сімей. У 1932 році тодішня чехословацька влада виділила землю під школу та цвинтар.

Цікаво, що певний час поселення взагалі не мало жодної назви. Оскільки з 1927 по листопад 1938 року село було в межах села Вербовець, де переважно жили угорці, та підпорядковувалось йому, то хутір отримав назву Новий Вербовець.

Про це свідчать результати перепису населення 1930 року, де зазначається, що у межах Вербівця знаходився хутір Новий Вербовець з 26-ма будинками, в яких проживало 117 жителів.

За переказами старожилів ім'я Пушкіна нібито запропонував дати селу Іван Сідей, один з перших восьми поселенців, який повернувся із заробітків у Америці, де власне й почув про поета. Пов'язано це, мабуть, також з русофільськими рухами на Закарпатті, які у той час активно набирали обертів.

"У ХІХ столітті закарпатські священники-будителі уповали на росію як на єдину слов’янську державу, що була одним зі світових лідерів, «жандармом» цілої Європи. Поодинокі греко-католицькі панотці беззастережно вірили, що саме зі Сходу прийде визволення від ненависного «мадяризму», який призводив до повного національного занепаду. «Руська віра», кирилиця, церковний календар – все це зближувало з Москвою, а непереможна «руська зброя» та могутній «білий цар» плекали у верховинських головах туманні надії, що колись ми таки будемо разом...

У 1920–1930-х роках на Закарпатті розпалюється непримиренна боротьба між російським та українським напрямом. На противагу «Просвіті» москвофіли засновують Общество імені Духновича. Боротьба тривала за кожне село, за кожну діяльну особу", - зазначає письменник Олександр Гаврош.

Проте місцева чехословацька влада з думкою селян не погодилася.

Цікаво, що місцеве населення називало село по-різному. В тому числі й Руський Вербовець (адже вважали себе закарпатськими русинами). Цікавий і напис зустрічається на церковних дзвонах: «Исі дзвони вилляті для св. Петропавлівської церкви села Пушкіново — Руський Вербовець 1931 року у Пряшеві».

Утім у 1937-у, коли відзначалося 100-річчя загибелі російського поета О.Пушкіна, старожили знову зібралися у хаті війта і після тривалих суперечок погодилися на назву Пушкіно (або Пушкіново). Цього разу пропозиція була владою прийнята. Але ненадовго.

Після першого Віденського арбітражу з 10 листопада 1938 року село з українським (русинським) населенням опинилося під владою Угорщини. У цей період село офіційно називалося Уй Вербовц (угор. Uj Verboc — Новий Вербовець), незважаючи на те що самі селяни вважали себе жителями села Пушкіново. Цікаво, що у цей період кордон між Угорщиною та Карпатською Україною проходив на околицях села.

Назву Пушкіно селу очевидно вчергове повернули вже після завершення Другої світової війни, коли на Закарпатті почалась радянізація.

У 1977 році тут біля школи навіть встановили пам'ятник російському поетові, а у самому приміщенні (за сприяння генерального консульства рф у Львові) створено музей О. Пушкіна.

Вже у незалежній Україні це почали використовувати для пропаганди "російської культури" різного штибу діячі з держави-агресора. Так, коли у 2010 році у селі відзначили 221-річчя з дня народження Пушкіна на святкові урочистості приїхав генеральний консул росії у Львові Євген Гузєєв, "який висловив щиру вдячність закарпатцям за збереження пам’яті про великого поета". В дар шкільній бібліотеці він передав словники, підручники, довідники, енциклопедії. Звісно, російською мовою.

Однак через російську агресію в Україні пам'ятник О.Пушкіну, місцеві жителі знесли самостійно 26 квітня 2022 року. Таким чином він став шостим демонтованим на Закарпатті.

"Дедалі більше російськомовних в Україні переходять на українську та відмовляються від російського культурного контенту. У містах України, в Тернополі, на Закарпатті пам'ятники Пушкіну демонтують так само активно, як і радянські танки Т-34", - зазначає "Українська правда".

Зокрема з першим погруддям Пушкіна розпрощалися саме в Мукачеві.

Місцева влада по всій Україні активно перейменовує вулиці, пов'язані з російськими діячами та подіями. До речі, як вбачається зі статистики, у трійку лідерів по всій Україні входять вулиці імені Тараса Шевченка – 873, Юрія Гагаріна – 628 та Олександра Пушкіна – 594.

"Пушкін і Гагарін у назвах топонімів – це відверте знущання над здоровим глуздом. Це маркування міських просторів русскім, що дорівнює витісненню на маргінес локального чи всеукраїнського. Цифри промовляють самі за себе. Це був різновид окупації. І нарешті наступив момент, коли на цьому треба поставити крапку", – наголошує український історик Вахтанг Кіпіані.

"Пушкін є маркером, яким російська імперія і СРС� маркували територію, де впроваджували свою владу. "Аборигени" мали відчути свою нижчість перед "великою" імперською культурою", - додає історик.

Мабуть настав час і для перейменування самого закарпатського села Пушкіно, принаймні повернення його колишньої назви? Утім, звісно, це мають вирішити самі мешканці цього населеного пункту, які мають розуміти історичний момент та важливість таких кроків для майбутнього України без кривавого "руського міра".

Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.

Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.

Дізнайся першим!