Другий ужгородський фронт

В Ужгороді цілком імовірний «другий тур» місцевих виборів. У вівторок міська виборча комісія вирішила, що слід призначити перевибори до Закарпатської обласної ради в усіх трьох мажоритарних округах міста – №№ 7, 8 і 9. Та вже наступного дня члени комісії, наголосивши, що терміну «перевибори» законодавство не фіксує, попросили повернутися до повторного розгляду вчорашнього питання.

Проте голова комісії «регіонал» Віктор Боричевський доклав увесь свій керівний і дипломатичний хист, аби до цього питання руки так і не дійшли. Ба більше – самого рішення про призначення перевиборів у мажоритарних округах Ужгорода у паперовому вигляді поки що ніхто не бачив. Очевидно: коли цей міфічний документ представлять громадськості, учасники виборчих перегонів оскаржать його в суді.

Вівторковому голосуванню міської виборчої комісії передувала низка подій, які, на перший погляд, здавалися не пов’язаними між собою. Однак тепер, коли аферу провернули, вже очевидно, що нинішня вистава була зрежисована знач­но раніше і до останнього моменту розглядалася як запасний варіант.

Склепати раду

Ще задовго до голосування представники багатьох політичних сил, що брали участь у виборах, наголошували на несправедливому підході до формування складу дільничних виборчих комісій. Говорилося й писалося, що провладна Партія регіонів і дрібні кишенькові політсили, контрольовані нині екс-мером Ужгорода Сергієм Ратушняком, майже повністю узурпували керівні посади голів і секретарів комісій. Це викликало пі­дозри про можливі махінації під час голосування. Як показав час, каверз остерігалися недаремно.

Нагадаємо, що в усіх трьох округах в Ужгороді перемогу здобули кандидати від Єдиного Центру – Мирослава Каламуняк, Юрій Переста та Володимир Смоланка. На виборах мера і до міської ради також перемогли опоненти «регіоналів» та Ратушняка. В обласній раді Єдиний Центр здобув найчисленніше представництво, випереджаючи провладну партію щонайменше на 10 депутатів. Коли стало зрозуміло, що «регіонали» програли на всіх фронтах, з рукава витягли прихований козир – «свою» гнучку міську ТВК, яка зробить так, як скаже керівництво провладної сили.

Однак цьому передували не менш цікаві події. П’ятого листопада лідер Єдиного Центру Ігор Кріль заявив, що влада на Закарпатті намагається сформувати підконтрольну більшість в обласній раді через підтасування результатів голосування: «Діставши останнє китайське попередження, губернатор поїхав з Києва додому з альтернативою – забезпечити «свою» більшість в облраді або втратити посаду». А вже наступного дня до Ужгорода допомагати Олександру Ледиді прилетів заступник голови Партії регіонів Дмитро Шенцев.

Проявивши елементарну необізнаність у місцевій ситуації, пан Шенцев намагався переконати краян, що «Олександр Олександрович сюди приїхав всерйоз і надовго». І спробував залякати новообраних депутатів від Єдиного Центру звільненням із роботи. «Ці люди повинні зробити для себе висновок, що для них важливіше», – прямо заявив київський посланець. При цьому пан Шенцев чомусь не згадав, що депутатами обласної ради стало чимало його однопартійців, які керують управліннями ОДА й райдержадміністраціями і мають реальну можливість застосувати адмінресурс.

Пороздававши вказівки, як діяти далі (деякі з них одразу ж виконали, наприклад, «почистили» партійні ряди на Іршавщині), київський посланець повернувся до столиці. А обласні «регіонали» одразу ж відкрили другий ужгородський фронт.

Воскресити Рату

Загалом нескладно уявити, яким шоком стали для нинішнього голови Закарпатської ОДА й керівника обласної організації Партії регіонів Олександра Ледиди результати виборів у нашій області. Крісло під ним одразу ж похитнулося, а після дальших різких і нервових рухів губернатора захилиталося ще більше.

Перед О. Ледидою сьогодні стоїть одразу кілька надскладних завдань, кожне з яких пов’язане чи випливає одне з одного. По-перше, втриматися на посаді й рятувати своє політичне майбутнє, намагаючись довести авторитетність не тільки в Києві, а й на Закарпатті. По-друге, будь-яким способом склепати більшість в обласній раді, а зробити це в ситуації, коли Єдиний Центр має на 10 депутатів більше, було майже нереально. І по-третє, хоч якимось чином задовольнити амбіції партнера по виборчій упряжці, але ще більшого невдахи перегонів Сергія Ратушняка, котрий нині рахує тріски від розбитого корита.

Результати голосування (на різних рівнях – від сільських до обласної рад) показали, що «регіонали» не можуть на рівні конкурувати з Єдиним Центром – навіть використовуючи адмінресурс. Тому сьогодні для па­на Ледиди важливий кожен потенцій­ний помічник (як, наприклад, угорці, яким «регіонали» активно допомагають на Виноградівщині уже після голосування). Отож, мабуть, керівник закарпатської ОДА вважає, що, коли забезпечить Ратушняку можливість балотуватися в обласну раду через ма­жоритарку (що більш ніж імовірно тепер – після оголошення рішення про перевибори), а тому якимось дивом удасться до неї пройти (що вже менш імовірно, але не виключено, зважаючи на прихильність міської ТВК), губернатор зможе розраховувати на дальшу підтримку колишнього ужгородського мера. Над тим, що Ратушняк у раді – це щонайменше деструктив, скандали й пустослів’я, Олександр Ледида нині не думає. 

Зрозуміло, що Сергієві Ратушняку перевибори саме в Ужгороді – що манна небесна. Це ос­тання соломинка, за яку він може вхопитися після повного провалу в обласному центрі, щоб спробувати бодай мінімально реабілітуватися. Інакше на одіозного екс-мера чекають 4 роки політичного небуття. Тому Сергій Миколайович доклав максимум зусиль, щоб разом із «регіоналами»  пустити в гру не тільки відомі козирі, а й використати першу-ліпшу нагоду, що їм трапилася. Якщо продовжувати карточну аналогію, «сходили» валетом, котрий на кілька днів відчув себе тузом... 

Ай-яй-яй, Солонтай...

Мова про вже добре всім відомого Олександра Солонтая. Працює він в Інституті політичної освіти, тож технологію виборів, як і виборче законодавство з усіма його недоліками й недосконалостями, знає добре. У дев’ятому мажоритарному окрузі, де пан Солонтай балотувався, він програв 79 голосів представниці Єдиного Центру Мирославі Каламуняк і на 2 голоси випередив кандидата від Партії регіонів Василя Русина. Ні на мить не засумнівавшись у тому, що після перерахунку голосів він може стати не першим, а третім, пан Олександр одразу ж став вимагати ще раз вивчити бюлетені.

Спочатку міська ТВК йому відмовила, але згодом рішення про перевибори в окрузі № 9 все-таки схвалює обласна виборча комісія. І буквально наступного дня та ж міська комісія, яка відмовляла у перерахунку (!) голосів, ні з того ні з сього постановляє провести перевибори й двох інших мажоритарних округах міста. При цьому цілком ігнорує рішення Закарпатського окружного адміністративного суду, яким Ужгородську міську виборчу комісію зобов’язано перерахувати голоси на восьмому виборчому окрузі.

Дивно? Мабуть, ні, якщо пригадати, що буквально напередодні із «ЦеУ» до Ужгорода прилітав пан Шенцев і що Олександр Ледида взявся стрімголов рятувати ситуацію. Тому дуже скидається на те, що «регіонали» разом із Ратушняком підтримали пана Солонтая (насамперед медійним ресурсом і впливом на виборчі комісії), аби, якщо цей експеримент удасться, повторити його й на двох інших округах міста. А пан Олександр, напевно, вирішив, що ситуативний союз, який призведе до перевиборів, – найменше зло в цьому контексті.

Що нас чекає найближчим часом? Навряд чи можна спрогнозувати точний результат цієї комбінації. Тим більше, що джерела в Партії регіонів інформують, наче їхні кандидати, котрі провалилися в Ужгороді 31 жовтня, не мають бажання ще раз випробовувати долю. Можливо, люди просто не хочуть, аби їхні імена асоціювалися з тим пресингом, який влада чинить після виборів на керівників багатьох ужгородських закладів, установ і організацій, намагаючись їх залякати перед можливими перевиборами. Та й грошей, викинутих на перегони, певно, шкода...

Знаючи безпринципність Ра­тушняка, цілком можна очікувати, що він балотуватиметься у тому ж окрузі, що й пан Солонтай. І тоді Олександр Гейзович сповна відчує, що таке брудна політична боротьба. Проте можливо, що «регіонали» все ж розведуть Рату й Солонтая по різних округах, сподіваючись, що матимуть у раді одразу двох прихильників. Тоді виконати завдання, яке стоїть перед іще чинним губернатором, можна було б трішки легше. Ось тільки як згодом поводитимуться такі самостійні й непередбачувані фігури? Навряд чи довго вони будуть «удячні» нинішнім патронам і бездумно танцюватимуть під їхню дудку.

До речі, за останніми даними, і Ледида, й Ратушняк нині в Києві: переконують вище керівниц­тво, що вони потрібні й ефективні. Причому Сергій Миколайович, кажуть, собі не зраджує і навіть намагається обскакати Олександра Олександровича, випрошуючи посаду голови ОДА. Але якщо його всадять у крісло заступника губернатора, екс-мер Ужгорода, звісно, теж не буде проти. 

Залишається тільки одна дріб­ничка – виграти вибори. Як це зробити в місті, де, як показало волевиявлення 31 жовтня, ні «регіонали», ні Ратушняк не мають підтримки, – найцікавіше запитання. Та одне очевидно: доки ця ситуація вирішиться, О. Ледида матиме час, аби спробувати склепати провладну більшість за вказівкою начальства. Не кажучи вже про те, що засідання облради не проводитимуться, нікому буде вирішувати проблеми Закарпаття, а першу-ліпшу нагоду, наприклад, потребу в ухваленні бюджету на 2011 рік, влада використовуватиме як засіб тиску на непідконтрольних депутатів. Тому здоровий глузд підказує, що виборчу епопею слід завершити якомога швидше, а законно обрані депутати мають нормально запрацювати.