Життя на дні

Два роки тому, 15 вересня 2008-го, один із найбільших банків світу – Lehman Brothers – оголосив про  банкрутство. І одразу ж світ захлиснула глобальна фінансова криза. Україну накрила з головою: у нас мало не рекордне серед усіх країн світу падіння ВВП за 2009 рік – на 15,1 %, зниження промислового виробництва – на 22 %, знецінення національної валюти – на 65 %, крах десятків банків і банкрутство тисяч фірм.

Однак наша влада, виявляється, все тримає під контролем. Нещодавно Прем’єр-міністр Азаров заявив, що другої хвилі кризи, якої остерігаються європейські і світові експерти, в Україні не буде (це вже, здається, функціональний обов’язок українських прем’єрів – заперечувати ймовірні кризи). Проте керівник уряду повідомив: із нинішньою скрутою ми ще не розпрощаємося щонайменше два-три роки.

Погана  звичка... жити  погано

Людина  до всього пристосовується, тож звикли ми і до кризи. Чергове подорожчання газу мусимо сприймати як належне, за продукти харчування платимо більше, бо їсти треба, погоджуємося на врізані зарплати, лиш би платили, повертаємо кредити, щоб не відібрали заставлену хату чи машину. І так далі і тому подібне.

Коли  отак кожен день крутишся-вертишся, аби вижити, деталей і не помічаєш. Нинішня влада це розуміє і добре грає на цих психологічних нюансах. Адже почувши, що через місяць по-новому виростуть ціни, українець уже й не думає про те, що два тижні тому вони були нижчими. Хочеться, аби лишилися такими, як нині. За ці два роки ми настільки звикли виживати, чекати страшного завтрашнього дня, що мало хто пригадує, яким був учорашній. І реалії здаються ще терпимими, тільки б не було гірше.

А що ж змінилося за два останні  кризові роки? От сьогодні, приміром, чинна влада трубить на кожному кроці, що в 2010 році зростають реальні зарплати українців. Але чи покращується рівень життя від «зайвих» кількох сотень гривень, якщо газ дорожчає на 50 %, а тарифи на комуналку, за оцінками фахівців, цієї осені виростуть на третину?

За  даними статистики, у 2008-му році український  інженер у середньому заробляв 1500 гривень на місяць, що за курсу 5 грн. за долар дорівнювало 300 $. Сьогодні він отримує дві з половиною  тисячі, що за курсу 8 грн. за долар дорівнює тим самим трьомстам американським. Знаючи, що у нас ціни залежні від долара (а ще від газу, бензину, безсніжної зими, спекотного літа і багатьох інших факторів), можна навіть не ділити отримані гроші на вартість продуктів харчування. Бо зрозуміло, що нині у холодильнику згадуваного інженера вільного місця значно більше.

Кожному п’ятому – картки на їжу

Заради  інтересу, ми проаналізували звіти  Держкомстату про цьогорічні й торішні  ціни на продукти харчування у серпні. Картина вражає: цукор за останній рік здорожчав на 42,3 %, вершкове масло – на 28,9 %, молоко – на 28,1 %, сир і м’який сир – на 21,9 %, кондитерські вироби із цукру – на 20,7 %. Про подорожчання цигарок і алкогольних виробів уже й не згадуємо.

Найбільше тривожить, що вперше за останні 14 років  у серпні офіційно виросли споживчі ціни (на 1,2 %). Традиційно останній місяць літа був найбільш «економним», ціни в цю пору не росли. Востаннє інфляцію (на рівні 5,7 %) у серпні фіксували далекого 1996-го. А цьогоріч прорвало: порівняно з липнем масло вершкове подорожчало на 5,8 %, алкогольні напої й тютюнові вироби – на 3,7 %, молоко – на 4,2 %, цукор – на 2,6 %, хліб і хлібопродукти – на 2,4 %, соняшникова олія і жири – на 2,0 %. І це, зауважте, офіційна статистика.

На  тлі усіх цих проблем із продуктами дедалі реальнішою здається ідея впровадження соціальних карток на харчі. Наприкінці весни її озвучив міністр аграрної політики Микола Присяжнюк, а минулого тижня підтримали керівники українських аграрних організацій. Вони звернулися до Віктора Януковича з пропозицією ввести продовольчі субсидії на придбання продуктів харчування. Картки пропонують видавати соціально незахищеним українцям, аби вони йшли з ними в магазини й отоварювалися, крім цигарок і алкоголю. Цікаво, що, за підрахунками президента Української аграрної конфедерації Леоніда Козаченка, соціально незахищений у нашій державі – кожен п’ятий.

Завершуючи  тему харчів, зауважимо, що на цю суботу (25 вересня) комісія ООН із продовольства  та сільського господарства призначила екстрене засідання, щоб обговорити продовольчу кризу, яка все більше загрожує людству. Експерти цієї комісії навіть прогнозують масові безлади у бідних країнах, якщо основні продукти харчування дорожчатимуть. Наша ж влада спокійно спостерігає за зростанням цін і розказує про привабливі проекти реформ, не розпочавши жодної.

Куди  не глянь – кругом  біда

Загалом нині ситуація приблизно однакова в  усіх регіонах України. Банківське кредитування не відновлене, авторинок стоїть, будівництво  майже не ведеться, державної підтримки  не отримують навіть агропромислові підприємства, які мають забезпечувати країну їжею. Житло хоч і подешевшало, але не настільки, щоб його можна було купити, тим більше, що іпотечними кредитами з докризовими відсотковими ставками все ще навіть не пахне. До прикладу, одна молода сім’я вже третій місяць шукає за 25 тисяч доларів пристойну однокімнатну квартиру в Ужгороді, до якої можна б заселитися, не роблячи ремонту. І не може знайти.

«За ці два роки ситуація на Закарпатті фактично не змінилася, – констатує  екс-начальник головного управління економіки Закарпатської облдержадміністрації Віктор Погорєлов. – Самовиживання людей залишилося актуальною проблемою. Обіцянки влади, що вона проводитиме реформи і буде допомагати підприємцям, залишилися невиконаними. Я не бачу пожвавлення в жодному з секторів економіки. Споживчих кредитів банки не пропонують, а якщо й позичають, то лише тим, хто має великий обіг коштів, серйозне виробництво. У будівництві теж немає зрушень. Як і яскравого сплеску початку виробництва після кризи. Наприклад, «Єврокар» не повернувся до потужностей дворічної давнини, і не можна навіть говорити про те, що він поступово набирає обертів. А малий бізнес так і не вийшов із тіні».

Віктор  Погорєлов каже, що Закарпаття тримається на чотирьох кордонах із країнами ЄС: люди виживають, маючи можливість працювати в торгівлі і сфері послуг.

«Не можу сказати, що ми вийшли зі скрути, –  каже експерт. – Колись я прогнозував, що 2010-ий рік буде дном кризи. Так  і є, гадаю. Хоча до кінця року, можливо, в деяких галузях ситуація буде погіршуватися. А от життя в наступному році залежатиме від кількох факторів: від ситуації в світі, від політичних впливів на український бюджет і від того, в якому напрямку рухатиметься держава. Якщо нарешті дійде до різких хірургічних втручань, реформ економіки, то можна чекати покращення життя простих людей років через п’ять. Це в кращому випадку. Тільки треба щось робити, а зараз нічого не робиться. Думаю, що очі політиків сьогодні затьмарені місцевими виборами. Дай Боже, щоб вони скоріше пройшли, і тоді, можливо, політики почнуть працювати над економікою. Я спілкуюся з людьми і бачу, що вони зараз навіть не мають чим платити за газ і комунальні послуги. Повторюся, ми на стадії дна кризи. Але я все-таки надіюся, що наступного року почнемо з неї вибиратися».