Апологетам поділів
Почитав, значиться, я новини у пресі і подумав, а давайте справді відділимося ми від Донбасу і Криму – вони ж говорять по-москальськи, думають по-совєтськи і взагалі – це через них нам живеться погано. Але давайте подумаємо далі. Навіщо нам оті східняки, що залишилися – у них же в жилах тече половецько-басурменська кров. З такими України не збудуєш – їм у голові тільки сало і горілка, а ми – пристойні західноукраїнці – маємо зовсім інші ідеали.
А Полісся? Що вони можуть запропонувати Україні, крім свого торфу? Хай краще йдуть до бульбашів! Що в нас залишається? Закарпаття, Галичина, Буковина і Поділля. Ну з буковинськими румунами я не хочу жити у одній державі. Поділля – воно ні риба ні м’ясо, тай діснейленд Кам’янця Подільського мене дратує. А Галичина? Ну як Закарпаття може бути в одній державі з людьми, які навіть кави людської зварити не можуть і в ресторанах не розуміють, коли я прошу принести мені лечо, пулдеци, палинки і шетемені! Отже, моя Україна – це Закарпаття. Але стривайте, чому я маю терпіти лінивих міжгірських бойків та гуцулів у гунях зі своєю некалорійною бринзою? Моє місто – долинянське! Але і з цим регіоном не все так гладко: Ужгород з Мукачевом не може з принципу бути в одній державі, бо навіщо нам конкуренція? Тому моя Україна – це Ужгород. Але, знову ж таки, я мешкаю у районі Радванка. Якогось біса у 1940 році її приєднали до Ужгорода, а це зовсім інший менталітет і спосіб мислення. У нас є магазини «Кантрі» і «Естера», щонедільний блошиний ринок і дві школи. Ми чудово проживемо в окремій країні.
Ну що, подобається логіка? Звичайно все це велике перебільшення і зразковий приклад гейтспічу. Але я написав його, щоб показати напрямок думок певного сегменту наших інтелектуалів, які раптом стали на позиції сепаратизму. Звичайно, саме так, як показано вище, вони не думають, але модус мислення і логіка у них саме такі. Якщо іти за концепцією, ніби тільки люди зі спільними ідеалами можуть побудувати державу, то привіт вам від дядечка Орвелла! І да здраствуєт 1984 рік!
Україн у нас не дві (як каже Рябчук), не 22 (як каже Грицак), а 2222. Карту поділу не проведеш навіть якщо взяти восьмивимірну модель з теоретичної механіки. Гопнік з Ужгорода не відрізнятиметься абсолютно нічим від гопніка з Луганська, Яремчі, Бахмача чи Ялти. А ветеран з Нікополя ніколи не обніметься з бандерівцем з Коломиї. І що тепер?
Європа далеко не така однакова, як думається апологетам поділів. Якось всі дуже швидко забули про Берлінську стіну, закривають очі на басків і на валонів, а Європа насправді далеко не така рівна і симетрична, як її прапор. За дослідженнями 2009 року в Британії, Угорщині, Латвії, Італії, Австрії більше 50 % населення засвідчили свої євроскептичні погляди, але чомусь ці країни не розпалися.
Питання, яке я б хотів поставити апологетам поділу звучить банально і прямо: Що таке Європа? Це єдино правильні цінності, одна мова, і один спосіб мислення (так, як у моєму селі) чи плюралізм толерантність і взаєморозуміння? Дайте відповідь на це запитання, визначіться, чи ви європейці, а потім можна дискутувати.
