Ужгород стане іншим, коли будуть іншими ужгородці

Добігає кінця термін перебування на посаді мера Ужгорода Сергія Ратушняка. Запам’яталася ця чотирирічка насамперед регулярними скандалами, земельними дерибанами, розпродажем ледь не всіх будівель, які мало місто. А ще: затримками старту опалювальних сезонів, розбитими дорогами, браком харчування в дитсадках і багато чим іншим.

Проте, вважає депутат обласної ради Володимир Чубірко, окрім місцевої влади, винні в такій несприятливій ситуації й самі ужгородці, які своїм мовчанням розв’язали руки чиновникам, дозволили тим відчути себе власниками міста. Власним поглядом на причини пасивності жителів обласного центру й можливості змінити таку ситуацію Володимир Володимирович поділився з читачами «Замку».

«Люди, що насолоджуються владою»

– Володимире Володимировичу, 2004 року багато хто був здивований з того, що народ раптом піднявся на масові акції протесту й змусив владу діяти за законами. Однак нині ми знову бачимо цілковите збайдужіння населення до того, що відбувається в їхніх містах і країні. Чому, на вашу думку, так трапилося?

– Тоді люди повірили, що можна щось змінити, держава може стати іншою. Вони підтримали лідерів Помаранчевої революції. А ті не виправдали довіри. Народ очікував перезавантаження країни, але держава залишилася майже такою ж самою, як і раніше. Звісно, національна свідомість дещо зросла, але шляхом будівництва пам’ятників, а не через покращення життя. Тож люди не зрозуміли вчинків попереднього президента, й натхнення змінилося інертністю.

– Проте ця пасивність призводить до того, що громадяни абсолютно не реагують на дії влади й дозволяють їй робити все  що завгодно...

– Досягти змін можна революційним шляхом або ж поступальним. Перший нам успіху не приніс, тому залишається поступальний, який полягає в тому, щоб люди мали постійну інформацію, розвивалися, вчилися, знали свої права.

Запитайте будь-кого на вулиці, хай це буде небідна людина з вищою освітою, яка відповідальність мера? Скажуть, що ніякої. Нині склалася така ситуація, що у голови міста й міськради взагалі немає зобов’язань – це просто люди, які насолоджуються можливістю мати владу й вирішувати якісь власні питання.

У жителя Ужгорода просто нема розуміння того, що йому має давати міська влада. А кожному годилося б чітко розуміти: я тут живу, плачу за землю, комунальні послуги, перераховую податки на утримання обраних мною ж керівників та інше. І за це повинен мати перше, друге й третє. Якщо цього немає, значить винний має відповідати перед законом.

 «Треба ставити владі вимоги»

– Яка користь від знань, коли за мером не надто помічали бажання  прислухатися до людей і виконувати чиїсь вимоги?

– Це не так. Якщо знаєш свої права, то можеш їх відстояти. У нас у  місті є чимало проблем. Наприклад, скасували групи продовженого дня для школярів. Колись до мене звернулися викладачі з проханням не допустити цього. Я відповів: принесіть мені, будь ласка, лист із підписами батьків і школярів, в якому б вони написали, що групи їм потрібні. На жаль, крім звернення вчителів, ми не отримали більше нічого, і ситуація зайшла в глухий кут. У результаті, з другої спроби мерія зробила те, що хотіла.

Інша історія: поширилися чутки, що продають приміщення музичної школи. Всі об’єднали  зусилля, разом натиснули на владу  – й продажу не відбулося. Третій епізод – басейн «Спартак», який вирішили поділити на шматки й продати. Група ужгородців зорганізувалася, змусила чиновників мерії прийняти заявку на участь в аукціоні  й не дозволяє його продати.

Ці  приклади яскраво свідчать: коли є добра воля і громада хоче, то можна вирішити будь-які питання і примусити мера працювати в тому режимі, в якому потрібно для блага ужгородців та Ужгорода. Самі подумайте, якби 5 тисяч городян вийшли з протестом проти скасування груп продовженого дня і стали перед мерією, чи зміг би мер це проігнорувати? Сумніваюся. А оскільки ніхто не протестує, доводиться йти на умови, які людям виставляє влада, а не навпаки.

– Але щоб протестувати проти тих  чи інших рішень, потрібно знати, що суди та правоохоронці на боці справедливості, а не того, хто має більше грошей...

– Хто б що не говорив про суддів і які б суперечливі рішення  вони не приймали, але якщо цей суддя  живе в цьому місті та розуміє, що погана ситуація викликана саме діяльністю міської влади, то, повірте  мені, він не піде на прийняття незаконного рішення. Можна багато в чому звинувачувати суддів, але я не думаю, що вони чинитимуть протизаконно в питаннях, що стосуються життєдіяльності міста. Завтра цьому ж судді доведеться вийти на вулицю, глянути в очі тисячам людей, відвезти свою дитину в ту ж школу, куди й ми з вами і де відсутні нормальні умови для навчання, немає груп продовженого дня тощо.

«Дій, а не скаржся на  долю»

– Чи не здається вам, що законодавча  система сама побудована таким чином, аби переконати людей, що від них нічого не залежить? Адже як у нас, так і в багатьох інших містах мером стала людина, яку підтримала менша частина городян?

– Не думаю, що законодавча система  має до цього стосунок. Якщо 2/3 ужгородців не хочуть бачити когось своїм мером, значить вони повинні прийти і проголосувати за іншого. Городяни дуже люблять поплакатися про те, як вони погано живуть, які розбиті дороги, занедбані садки і школи, немає пляжу та басейну. Поговорили – і розійшлися.

А ви йдіть і проголосуйте за іншого кандидата! Розмови не приносять користі, а у вас є право голосу, то скористайтеся ним таким чином, щоб у наступні чотири роки плакати не доводилося. Пасивність городян створює їм же проблеми і сьогодні, і в майбутньому. Сьогоднішній мер, набравши 20 тисяч голосів, очолив місто і покерував 4 роки, довівши Ужгород до плачевного стану. Це сталося через інертність, безвідповідальність та пасивність ужгородців. Бо наша влада працює за принципом «що не заборонено, те дозволено».

– Крім того, серед людей побутує  думка, мовляв, нинішнього керівника ми вже вивчили, і хоча він і поганий, однак знаємо, чого від нього чекати. А хто знає, яких сюрпризів чекати від нового?..

  – Завжди треба розуміти, для чого людина йде у владу. Наприклад, навіщо йде нинішній мер? У принципі, він від міста отримав уже все, що хотів. Йому просто потрібно закінчити всі справи особисто для себе і сім’ї та, будучи головою міста, запобігти переслідуванням, відкриттю нових чи старих кримінальних справ.

Тоді  як Віктор Погорєлов має вагоміші підстави. Він господарник і людина вже забезпечена, має успішних дітей та онуків. Погорєлову, насамперед, потрібно, аби в цьому місті про нього ширилася хороша слава як про керівника, який зробив щось добре для Ужгорода.

Інший приклад – Володимир Гісем  – людина, яку, думаю, зайвий раз представляти немає потреби. Це керівник, який рятував своє підприємство у найважчий період, до того ж навіть умів його розвивати в той час, коли інші банкрутували, давно зарекомендував себе як добрий господар.

Що  ж до інших кандидатів, яких можна побачити на численних біл-бордах у місті, то, на мою думку, особливої уваги вони не заслуговують. Усе це тимчасові люди, які просто вирішили скористатися нагодою, аби себе прорекламувати.

Повертаючись  до початку питання: звісно, в когось є страх перед новим керівником, але страх знову обрати нинішнього голову, на мою думку, набагато більший. Його дії, його хамство не можуть нормально сприйматися. Мер так не повинен поводитися. Може, він просто сплутав календар і думає, що на вулиці не 2010-ий, а 97-ий рік? Але все з тих часів змінилося. Нині такий його імідж уже нікому не цікавий. А ця людина далі живе у своїх експресивних вчинках, маханнях руками та фантазіях про якісь плаваючі аквапарки. Думаю, добра половина ужгородців дивиться на його поведінку як на маячню божевільного.

– До речі, ширяться чутки, що ваша партія – Єдиний Центр – збирається підтримати на виборах 31 жовтня кандидатуру Володимира Приходька.

– Жодного рішення партійної організації з такого питання не було, мені це достеменно відомо. Що ж до чуток, то припускаю, що їх поширює або оточення Приходька, або діючий мер, який давно вже відомий своєю ненавистю до нашої політичної сили.

«У  людей безвихідь, а не самоорганізація»

– Місцева влада привчила ужгородців до такої собі самостійності, коли люди зрозуміли, що якщо хочуть щось мати, то повинні це зробити для себе самі... Мимоволі починаєш думати, а чи потрібна взагалі ця влада, чи не краще уникати з нею стосунків?

– Дійсно, за цей час робилися не лише погані речі, зокрема така ось самоорганізація  населення, коли кожен подбав про  воду і тепло у власній оселі. Однак це призводить до позиції «моя хата скраю». У мене, наприклад, вдома також завжди була своя вода, і я ні від кого не залежу. Але ж ми виходимо з хати в місто, ми громада, у нас є діти й батьки, які хочуть прогулятися набережними, у парках та скверах? Їх теж ремонтувати й прибирати власними силами? Але ж ми для того й обрали – найняли міську владу, платимо за воду, світло, комунпослуги і все інше, то чому ще й додатково маємо витрачати гроші на ремонт вулиць чи чистоту в парках лише тому, що у нас є мер, який зайнятий тільки власними прибутковими справами?

Зрештою, що таке мер і міська рада? Це ж  і є зразок самоорганізації населення. А потім новообраний мер каже, мовляв, дякую, але нічого я робити не буду – самі організовуйтеся. В  принципі, можна піти й таким шляхом. Але можна й простіше: просто вибрати того мера, який вміє й хоче працювати. Не так важко витратити півгодини часу на вибори, щоб обрати нормального керівника – наодинці всі проблеми не вирішити. А те, що роблять люди, не розраховуючи на владу, – це не самоорганізація, а безвихідь.

– Однак, нинішній керівник Ужгорода часто  заявляє, що зробити більше для блага  городян йому заважають опоненти...

– Він просто робить із людей дурнів. Чомусь ніхто не може завадити йому продавати невідомо кому земельні ділянки, виганяти з приміщень аптеки чи передавати соціальні об’єкти. Однак, як-тільки заходить мова про ремонти доріг, шкіл і дитсадків, відсутність опалення чи непрацюючі ліфти в багатоповерхових будинках, відразу ж винними стають Віктор Балога, голова регіонального відділення УСПП Маргарита Мощак, Віктор Погорєлов та інші. Коли не вмієш працювати, починаєш шукати крайніх. Поганому танцюристу завжди щось заважає.

– Є теорія: ми не можемо вимагати від влади виконання нею своїх  обов’язків, бо хоч вона працює за наші податки, але ми їх платимо не добровільно, тому, мовляв, існує неписаний пакт про ненапад – люди не платять податків самостійно, а тому повинні закривати очі на те, що влада живе «не по средствам».

 – Причина породжує наслідок, а наслідок – причину. Треба комусь зробити  перший крок. Робити прості речі, щоб люди розуміли: вони матимуть чисті подвір’я, цілодобове водопостачання за певних умов, сміття регулярно вивозитимуть. Можна було б зробити взірці для людей – облаштувати 5 будинків, але за умови, що послуги оплачуватимуться мешканцями. Тоді б інші побачили: ага, у них краще, ніж у нас, бо там сплачують гроші й видно, за що.

Натомість у нас просто приходять працівники ЖРЕРу і просять гроші. Мало того, що мешканці за власний кошт виконують  якусь роботу із благоустрою під’їзду чи подвір’я, та ще й платити за це повинні? Треба  ламати і кардинально змінювати таку систему. Коли люди побачать, що за заплачені ними 50 гривень вони матимуть порядок у під’їздах, то й надалі вправно  розраховуватимуться.

Але в нас такого не відбудеться, бо мерія не має прямого зв’язку з людьми, вона не домовиться з житловими кооперативами про подібну співпрацю. До людей вони не вийдуть, бо сказати нічого. Весь потенціал, який мало місто, замінили на оновлення частини Боздоського парку, ремонт Проспекту та встановлення кількох кованих фігур... Але хіба цього достатньо?

Продано купу майна, розділено купу землі. Я  цілком згоден, що об’єкти треба  переводити в комерційну власність, але ж за певних умов: вони повинні  функціонувати і сплачувати податки.

Продали приміщення санстанції на Набережній, але звідти не надходять податки, немає робочих місць.

Значить, мерія вчинила неправильно. Я проти таких дій. Обласна рада продала з аукціону готель «Дружба». Всі кошти пішли на потреби крайової медицини, на будівництво хірургічного комплексу обласної лікарні. А що у місті? Продано практично все, а зробленого на виручені гроші – мізер. Ужгородці залишилися ні з чим. Тепер знову вибір за ними!