Мукачівські сигари і лічильники: від тютюнової фабрики Шенборна до заводу «Мукачівприлад» (ФОТО)

Раніше Mukachevo.net вже розповідало історію цього колись потужного підприємства, але після масштабної пожежі на «Мукачівприладі», який став спадкоємцем фабрики у радянський час, ми вирішили більш детально розповісти про цю історичну будівлю.

За інформацією Державного архіву Закарпатської області у 1895 році Міністерство фінансів Угорщини виділило кошти на будівництво сигарної фабрики в місті Мукачеві.

За деякими даними збудована тютюнова фабрика була за ініціативи Яноша Недецеї (1852-1934) - відомого мецената, почесного громадянина міста, депутата парламенту Угорщини (1892) та згодом міського голови Мукачева (1931–1933).

За іншими - з ініціативи Едмунда Егана під час «Верховинської акції», що була підтримана одним із графів Шенборнів, Євгеном -Ервіном.

Утім точно відомо, що через три роки, а саме 12 серпня 1898 року „пробну” сигарну фабрику, обладнану у колишніх зернових амбарах Шенборна, було введено в експлуатацію. На фабрику прийняли 250 робітників, які вручну виготовляли дорогі сигари.

Розташувалося підприємство тимчасово у будівлі колишньої домініальної корчми «Дикий кабан» на Торговельній площі.

Враховуючи наявність сировини на місці, Управління тютюнових монополій у м. Будапешті у 1907 році виділяє 1 млн 169 тис австрійських крон на будівництво нових корпусів для тютюнової фабрики.

Будапештська будівельна фірма «Паллачек і Емштайн» приступила до будівництва цілого комплексу будівель для майбутнього підприємства. Належала фабрика «Державній тютюновій монополії» в Будапешті. Спеціалізувалася на випуску цигарок «Куба» і «Коста-Ріка» та коротких сигар. Щороку виготовляється 12 млн штук цієї продукції.

1 жовтня 1909 року фабрику переведено в нову будівлю. Поступово збільшувався набір робітників, а також – кількість та асортимент вироблюваної продукції. Якщо у 1910 році на фабриці працювало 704 робітника, то у 1913 році – вже 772.

На підприємстві працювало чимало мешканців з навколишніх сіл, переважно жінки. Першим директором став Хуго Гофман (після смерті похований в крипті римо-католицького собору Св. Мартина).

Змінювалася влада, а фабрика продовжила працювати. Так, з 10 вересня 1919 року на територію Підкарпатської Русі (тодішнього Закарпаття) було поширено Чехословацьку державну монополію на тютюн, і таким чином, Мукачівська тютюнова фабрика стала однією із 19 чехословацьких державних тютюнових фабрик.

Чехословацька влада продовжувала розвивати тютюнництво на Підкарпатській Русі. Якщо в 1919-му в краї було 20 товариств, які зібрали 22 463 кг тютюну, то 1925 року таких налічувалося вже 53.

Під вирощування тютюну було задіяно 1078 га з яких збирали вже понад 1 млн кг тютюну! До 1935 року площі збільшилися втричі, а вирощеної продукції стало вдвічі більше. З одного гектара збирали по 1200-1300 кг тютюну. Наприклад, у 1932 році він приніс прибуток у 18 269 214 крон. Вирощували, в основному, дебреценський сорт, що найкраще був пристосований до умов нашого краю.

А у 1938-1944 роках Мукачівська державна тютюнова фабрика підпорядковувалася Центральній дирекції тютюнових монополій Угорщини. Тобто працювала навіть під час війни, обслуговуючи армію, хоча і накопичила тоді чимало боргів.

За архівними даними фабрика лише за 1944 рік переробила 1 592 366 кг тютюну, який поставлявся в тому числі з Дебрецена та Саболча. Уявіть -
виготовлено 600 627 600 штук цигарок та 47 071 102 пачок тютюну для трубок. Підприємство налагодило прямі торговельні зв’язки з містами Кошице, Краковом та Угорщиною. Звідти постачається тютюн, а з Мукачева йшла назад готова продукція.

Навіть з приходом радянської влади фабрику не закрили, хоча вона, як і всі інші підприємства, була націоналізована. Станом на початок 1945 року тут працювало 330 робітників, а їхній денний заробіток складав 4 пенге 80 філерів.

Після Другої світової війни підприємство назвали «Мукачівська тютюнова фабрика ім. Сталіна».

Для забезпечення фабрики місцевою тютюновою сировиною Народна рада Закарпатської України розпорядженням від 10.02.1945 р. дозволила населенню вирощувати на своїх господарствах тютюн. Розрахунок здійснювали або грошима (тоді ще угорськими пенге) або сигаретами.

Як зазначає закарпатський краєзнавець Юрій Туряниця сигаретами забезпечували і підприємства краю. У 1945 році торговим організаціям краю продали понад 20 мільйонів цигарок.

Наприклад, працівники лісу отримали 1 229 100 штук, робітники солотвинських солекопалень — 134 200 штук, Ужгородському відділенню залізниці передали 18 мільйонів, споживчій кооперації — 15 мільйонів штук цигарок. Водночас фабрика забезпечувала цигарками і тютюном війська 4-го Українського фронту та військові частини, що були дислоковані в Угорщині, Чехословаччині та Польщі. А звідти отримували тютюн.

Цікаво, що всі працівники фабрики під час прийому на роботу давали службову присягу, без якої до виробництва не допускалися.

На жаль, у середині 1950-х років її устаткування морально застаріло, продукція стала дуже низької якості, обмеженого асортименту й не мала попиту в населення. Фабрика фактично стала банкрутом.

У 1961 році підприємство ліквідували, створивши на його базі Мукачівський приладобудівний завод.

Останнім директором Мукачівської тютюнової фабрики був Юлій Поневач, який працював тут до 1960 року. Потім він став головою Мукачівської міської ради (1961–1966), а згодом директором Мукачівського меблевого комбінату, де працював до пенсії.

Натомість переробка тютюну перемістилася у Берегово, де діяв Берегівський тютюново-ферментаційний завод, який не виготовляв сигарет, а здійснював підготовку тютюнової сировини для виробництва, тобто її ферментацію.

1949—1980-ті роки були періодом масового тютюнництва на Закарпатті, коли під тютюном було зайнято понад 2 000 гектарів. У колгоспах у цій галузі працювало понад 7000 досвідчених тютюнників. Тоді кожне господарство мусило мати щонайменше 15 гектарів для вирощування тютюну. Наприклад, на Мукачівщині були найвищі врожаї тютюну — в середньому, збирали по 22,5 центнера з гектара. Найбільше - у Ракошині та Великих Лучках.

За радянських часів тютюнництво, без перебільшення, було найприбутковішим у аграрному секторі. Утім у 1990-х колгоспи більше не працювали, а більшість підприємств збанкрутіло. Наразі тютюн на Закарпатті вирощують у дуже незначній кількості... А у цехах колишньої "табачки" у Мукачеві запрацювало інше успішне підприємство - завод «Мукачівприлад».

У 1970-1980-ті роки завод входив до числа провідних підприємств міста. Підприємство випускало радіоелектронні прилади складних конструкцій для тепло-, електро- і радіовимірювань, регулювання й автоматичного керування. Прилади, що випускаються заводом, встановлювалися на атомних електростанціях СРСР.

На початку 1970-х років прибутковий завод навіть взяв шефство над міською футбольною командою в Мукачеві.

Утім у 1990-х продукція підприємства вже не користується попитом, державних замовлень вже не було, тому завод засвоїв серійний випуск побутових лічильників газу, а згодом й приладів, що вимірюють температуру.

Будівля 1909 року, у якому розміщувалися адмінкорпуси заводу "Мукачівприлад", вважається архітектурним пам'ятником місцевого значення. Її стіни прикрашають аркові вікна. Над будівлею височіє чотирикутна башта.

Якою буде доля колись відомого і потужного підприємства після пожежі наразі невідомо. Сподіваємося, що вдасться зберегти для нащадків хоча б те, що не було зруйновано вогнем.

Зазначимо, що після масштабної пожежі на "Мукачівприлад", від колись вражаючої будівлі залишилися одні стіни.

Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.

Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.

Дізнайся першим!