Перший правитель Ужгорода князь Лаборець: постать, яка досі викликає суперечки

Перший правитель Ужгорода князь Лаборець: постать, яка досі викликає суперечки

Одна з численних міні-скульптур обласного центру Закарпаття присвячена саме йому – легендарному першому правителю Ужгорода. Встановлено скульптуру на одному з центральних мурів Ужгородського замку.

Бронзовий князь Лаборець, скручений бронзовим шнуром і прикріплений до металевого меча, є ніби його руків'ям. Таке символічне зображення князя нагадує про його трагічну загибель: за легендою князя вбили біля річки, яка зараз називається Лаборець (протікає через словацьке місто Міхаловці і впадає на території Словаччини у річку Уж).

Ким був ужгородський князь і чи існував взагалі – про це й надалі сперечаються історики та дослідники. Спробували розібратися і ми. 


"У давнину на Закарпатті був славний князь Лаборець. Він про народ дуже дбав і любив його. За те й люди любили його.
Якось Лаборець скликав людей на велику раду, а потому влаштував пишний бенкет. Всі весело гостилися, але по великій радості став великий сум. Прийшли мадяри через гори, Верецьким перевалом, і напали на Ужгород.

Відчайдушно билися Лаборець та його військо, але сили були не рівні, Лаборцеве військо тануло. Тоді він розіслав гінців по усьому краю, скликаючи людей на допомогу.

Та було пізно. Поки надійшла поміч до Ужгорода, там вже дзвони били, плач стояв великий. Навіть пташки, що так весело співали, зажурилися. Полягло багато русинів у січі, і князь Лаборець загинув над рікою Свіржавою.

З великим сумом поховали князя Лаборця. Двадцять попів йому службу служило. Тридцять дяків йому співало, і від того часу ріку Свіржаву назвали Лаборцем на згадку про руського князя".


Саме так звучить оповідь про легендарного ужгородського князя у книзі Олени Волосевич "Легенди Карпат", що видана у Львові в 2010 році. Звичайно, що подана ця розповідь у стилі міфу чи народної легенди - максимально спрощено та без наукових історичних дослідницьких доказів. Як казка.

Не дивно, що ім'я Лаборця знайшло широке відображення в народній пам'яті: про нього складали легенди і пісні. Ужгородський історик XIX століття Михайло Лучкай розказав про Лаборця словацькому письменнику Богуславу Носаку-Незабудову і той написав повість «Лаборець». З художніми творами про князя виступили і закарпатські письменники: оповідання Анатолія Кралицького «Князь Лаборець», п'єса Євгена Фенцика «Підкорення Ужгорода», вірш Марійки Підгірянки «Князь Лаборець», поема Василя Ґренджі-Донського тощо.

Утім сама особа князя Лаборця практично не піддається сумніву професійними істориками. При чому, не лише закарпатськими. Єдине, що "прочитання" дуже куцих відомостей про нього у всіх дуже різне. Спробуємо і ми разом з нашими читачами розібратися хто такий був Лаборець.

1. Єдине історичне джерело.

Ім'я князя Лабореця вперше зустрічається в угорській хроніці Анонімуса «Діяння угрів» («Gesta Hungarorum»). Дата написання хроніки - орієнтовно ХІІ-XIII століття. Згідно цього відомого писемного джерела десь близько 896 року Лаборець чинив супротив навалі угорських племен, які прийшли з-за Карпатських гір. Ця хроніка повідомляє наступне (у перекладі Василя Гаджеги):

«Князь Алмош і його дружина поїхали до фортеці Гунг, щоб завоювати її. І коли стали розкладати табір біля мурів, тоді ж вождь тієї ж фортеці на ім'я Лаборций, який по їх мові називається князь, став тікати і хотів дійти до фортеці Землум. Воїни ж князя, переслідували його, зловили біля річки Свіржава і на тому ж місці мотузом повісили його. І від цього дня ту річку назвали од його імені Лаборций (Лаборець). Тоді князь Алмуш і його люди зайшли у фортецю Гунг, богам безсмертним пожертвували великі жертви і гуляння зробили на 4 дні».

Твір зберігся і в середині XVIII століття почав використовуватися угорськими вченими як достовірне джерело. Проте деякі сучасні дослідники хроніки стверджують, що, в основному, перекази Анонімуса - плід літературного домислу. А також, що окрім опису реальних подій, Анонімус додав до хроніки багато міфічних. Історики досі сперечаються на тему чи існував Лаборець, але більшість схильна вважати князя цілком реальною особою.

2. Князь Лаборець і білі хорвати.

Існують припущення, що Лаборець князював в Ужгороді за часів правління у Великоморавській державі Святополка I (871-894), та Симеона I Великого (893-927) в Болгарському царстві. Першому з них Лаборець корився і сплачував данину, а болгарський цар Симеон, розширюючи свою державу на північ, робив спроби зробити Лаборця своїм васалом.

Вважається, що князь Лаборець народився приблизно у 875 році, а помер (чи був вбитий) у 896 році. Цілком можливо був він правителем слов'янських племен білих хорватів, які мешкали між Тисою і Дунаєм.

Хто такі були білі хорвати? Дехто вважає їх пращурами сучасних автохтонних закарпатців.

Справді деякі історики давніх слов'ян, що населяли землі, де тепер знаходиться сучасний Ужгорода, відносять до племен білих хорватів. Певний час вони були під владою тюрків-аварів. Звільнившись з-під їхнього панування, білі хорвати у VII ст. переселилися до Чехії і на Балкани. Решта ж продовжувала жити в районі Карпат.

За іншими відомостями, у першій половині I-го тисячоліття хорвати утворили союз племен, після розпаду якого частина з них переселилася на захід та південь. Ключовим джерелом відомостей про білих хорватів є твір Констянтина VII Багрянородного «De Administrando Imperio». Тут вони згадуються як мешканці Великої («Білої») нехрещеної Хорватії. В історичному джерелі також зазначено, що серби, які не прийняли християнства, є Білими сербами. Аналогічно, хорвати, що не прийняли християнства, є Білими хорватами.

"…хорвати, що нині живуть в краях Далмації, походять від нехрещених хорватів, що називалися «білими», які мешкають по той бік Туркії угрів, поблизу Франкії германців, і межують зі слов'янами – нехрещеними сербами… Велика Хорватія, звана «Білою» залишається нехрещеною до цього дня, як і сусідні з нею серби..."

Деякі сучасні історики також вважають, що у IX столітті укріплений замок Лаборця (латинська назва – Castrum Hung) перетворився на укріплене ранньофеодальне місто-поселення і навіть став центром нового слов'янського князівства.

3. Де ж був замок Лаборця?

Існує теорія, що укріплений град князя Лаборця розташовувався на місці сучасних Горян (нині район Ужгорода).

Нібито саме там розташовувалося слов’янське городище Унг (Гунг), котре угорці завоювали на межі ІХ-Х століть. Тепер там залишилися лише одна відома пам'ятка – Горянська Ротонда.

Окремі дослідники вважали, що церкву збудували ще до Х ст., однак переважна більшість науковців переконані: йдеться про ХІІ-ХІІІ ст. Хоча вперше про Горянську ротонду згадується у документах папської десятини під 1334 роком.

У своїй «Історія Закарпаття» Степан Пап висловив версію, що «…ротонди не були першими мурованими храмами східного обряду на території історичного Закарпаття. Ротонди слугували тут гробницями, місцем захоронення визначних осіб». Дослідник вважав, що у давнину в Горянах існував православний монастир, а в Горянській ротонді міг бути похований легендарний князь Лаборець, убитий у 896 році.

Інші історики вважають, що на місці сучасного Ужгорода було кілька слов'янських поселень, головним з яких поступово стало поселення на Замковій горі. Наприкінці ІХ ст. воно було укріплене, обнесене дерев'яним частоколом, мало свого правителя. Саме воно і дало початок місту Ужгороду. Дещо умовно роком заснування Ужгорода прийнято вважати 893 рік.

Але всі крапки на "і" мали б поставити сучасні археологи.

4. Хто він – князь Лаборець? Думки сучасних істориків Закарпаття.

Ми спробували зібрати з різних джерел думки закарпатських істориків про персону першого правителя Ужгорода. Практично всі вони є різними і дискусійними. 

"Лаборець – збірний образ кількох постатей та періодів". Федір Шандор, доцент УжНУ.

– Сьогодні можна стверджувати, що легендарний князь Лаборець – це зібраний образ кількох історичних постатей та періодів. Територію Закарпаття тоді частково контролювало Перше Болгарське царство, а на іншу частину поширили свій вплив Великоморавські правителі. Київська Русь тоді ледве могла контролювати Червену Русь, а до Карпат київські князі навіть не доходили, вони задовольнялися тим, що збирали данину з сусідніх племен. Лаборець міг бути і болгарином, і даком чи кельтом за генами. Нестор Літописець пише: "И жили здесь словины и влахи". Угорські хроніки згадують про три городища Мукачево, Борша (Боржавський замок), зараз село Вари, і власне Ужгород, де Лаборець і організував оборону проти угорців, які дуже швидко його розбили, не зважаючи на той фактор, що вони були виснажені після переходу. Замок угорці взяли, і князь утік. Його наздогнали і вбили біля річки, яка з того часу і донині носить ім’я Лаборець (сучасна Словаччина). Це гарний міф, який звичайно має під собою історичну основу, бо кожен міф грунтується на історичній дійсності... 

"Лаборець – жертва пропаганди". Йосип Кобаль, історик, археолог.

– У нас був князь Лаборець, який боровся проти завойовників. Якщо був князь, то в нього було, очевидно,  й князівство. Але в історичній праці Аноніма “Діяння угорців” (початок 13-го століття), на яку посилаються, зазначено, що Лаборець був всього лише комесом кріпості, а місцеві слов'яни (не русини чи рутени або українці) називали його дукою, а не князем; і він не захищав Ужгородський замок (якого до того ж у кінці 9 століття ще не існувало), а втік із нього, а угри його спіймали та повісили на березі річки, котру нині звуть Лаборець. Але люди, які наприкінці 18 століття намагалися створити такі міфи, щоб протиставити їх угорцям, не переймалися їх достовірністю й пропагували такі розповіді.

Коли прийшла чехословацька влада у 1918 році, їй теж конче потрібен був міф про те, що угорці завжди утискали місцеве  слов’янське населення, а ось слов’яни – чехи  визволили їх. Тому чеська пропаганда також підтримувала ці історії. Починаючи з 19-го століття про Лаборця  почали вже складати поеми, вірші, писати п’єси, робили з нього героя, борця бідних русинів проти азіатської орди – угрів. Звідси він потрапив у шкільні підручники.

Радянській владі теж були потрібні люди, які боролися проти угорських завойовників у ті далекі часи. Вони через пропаганду зробили такими борцями не тільки Лаборця, але і подільського князя Федора Корятовича...

І після цього всього ми підходимо до часів незалежності, коли в умовах демократизації повинен був, нарешті, настати час вільного, об’єктивного, незаангажованого висвітлення нашої історії. Натомість люди різних професій взялися на свій розсуд інтерпретувати та писати історію, хибно думаючи, що істориком може бути кожен, кому заманеться. Це активно підтримували й підтримують певні місцеві й закордонні політичні сили. Тож не дивно,  що Лаборець і Корятович стали знову затребувані. Цього разу як національні герої так званого русинства. Ніхто нікому не заборонить говорити чи вважати Лаборця національним героєм. Перервати цю кілька столітню  фальшиву з точки зору історичних джерел традицію, яка ґрунтується на незнанні історії, дуже важко...

"Закарпаття за Лаборця – край слов'ян". Дмитро Поп, історик.

– Якщо пан Кобаль говорить, що князь Лаборець не герой, ми з ним згідні, але ми віддаємо належне угорському літописцю, який спростовує твердження і угорських деяких істориків, і пана Кобаля про пізнє заселення нашого краю східними слов’янами, бо літописець говорить про Лаборця-князя, який жив у 9 столітті. Саме в цьому полягає величезне значення рицарського роману угорського літописця Аноніма.

"Перший і останній нормальний правитель Ужгорода". Сергій Федака, історик.

У своєму іронічному стилі легенду про князя Лаборця витлумачив Сергій Федака. Він написав у своєму блозі про 27-му міні-скульптуру, яку відкрили в Ужгороді. "На мурі, що опоясує замок, з’явився його легендарний засновник – князь Лаборець. Постав у формі увіткнутого у камінь меча, руків’я якого має форму людської фігурки у шоломі. Є у тому щось магнетичне і гіпнотичне. Принаймні, багатьом, хто побачить цю композицію уперше, вона обов’язково присниться. Не став винятком і автор цих рядків", – пише Федака. І резюмує вже від імені легендарного князя:

«- ... У пам’яті народній від мене зосталося саме лиш ім’я. Бо влада – як повітря: коли ним дихати неможливо, всі тільки про це і говорять, а от коли ж грудям легко і радісно, то повітря взагалі не помічають. Ніби так і має бути. Тож більшість істориків пишуть, що мене взагалі не було – ніде ніколи. Їм видніше – це ж вони усюди свічку тримали і свого носа пхали. Не був, то й не був. Хай би вони усі так були, як я не був. Зате і злим словом мене ніхто не згадує. Значить, я був в Ужгороді перший і останній нормальний правитель. Ні, інколи хочеться, звісно, щоб тебе згадали. Та краще вже хай так, тобто ніяк...»

Слід зазначити, що найдавніша достовірна згадка про Ужгород зберіглася на карті арабського історика Аль-Ідрісі 1154 р., де він позначений як Гункбар або Унгу. В угорських грамотах місто звалося Унгвар, тобто "замок над річкою Унг.

Ужгород здавна був центром руських земель за Карпатами, його мешканці мали тісні торгові і культурні зв'язки з Київською Руссю. У літописах білі хорвати кілька разів називаються як союзники київських князів, учасники спільних походів на Візантію.

Угорські королі, поступово включивши Закарпаття до своєї держави, визнавали, що вони зайняли частину Руської землі, тому багато королів або їхніх спадкоємців носили титул (звання) "руського князя". Лише наприкінці ХІІ ст. Закарпаття міцно увійшло до складу Угорського королівства і було поділене, як і вся Угорщина на окремі області – жупи або комітати. Ужгород став центром комітату Унг (або Ужанського комітату, Ужанської жупи), тут сидів спеціальний намісник короля – палатин. У ХІІІ ст. Ужгород став предметом суперечок між Угорщиною і Галицько-Волинською державою, час від часу переходячи з рук в руки. Але це вже зовсім інша історія...

Підготував Іван Романчук для Mukachevo.net за відкритими джерелами, а також матеріалами prozak.info, uzhgorod.net.ua, kolyba.org.ua
Якщо ви знайшли помилку, виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Коментарі -
Зачекайте...