Олександр Ангерт: "Гжель - пережила і декаданс, і ренесанс"

Наш експерт, історик-мистецтвознавець Олександр Ангерт, впевнений, що дізнавшись історію мистецтва розпису кобальтом на білому керамічному посуді, тобто гжелі, назва стане для вас навіть мелодійним - настільки багато і красиво її минуле.

Гжель - дієслово, село чи промисел?

І те, і інше, і третє. Але давайте по порядку. У 11-13 століттях деякі російські землі, які пізніше стали називатися гжельский волостю, не відрізнялися родючістю грунту, але мали в собі справжній калейдоскоп різнобарвною глини, яка і стала поштовхом до розвитку гончарного ремесла місцевих селян.

Олександр Ангерт, історик-мистецтвознавець:

• "Реєстр найменувань княжих володінь Івана Калити - ось де слово" гжель "з'явилося вперше. Відомий своєю щедрістю до нужденних, князь заповів їм крім усього іншого цінну в ті часи глину (прим. Ред. - ту саму гжель) для розвитку гончарного ремесла. Крім того, продаж керамічних виробів не зазнала податків, а в 17-му столітті цар Олексій Романович і зовсім призначив гжельский волость постачальником глини для виготовлення лабораторного посуду ".
• Експерт Олександр Ангерт також додає, що слово "гжель" - це похідне від дієслова "палити", адже керамічний посуд, як відомо, обпалювали перед використанням. Так і з'явилася назва цілого села Гжель, що знаходиться сьогодні в 60-ти кілометрах від міста Москви і є колискою російської кераміки.

Як розвивалося мистецтво Гжели

Село Гжель славилася своїми виробами ручної роботи та була, як каже Олександр Ангерт, справжнім центром гончарного мистецтва "всея Русі". А все завдяки якісній гжельской глині, яка була сировиною для мільйонів керамічних шедеврів, які залучили не лише місцевих поціновувачів, але і іноземних знавців.

"Гончарні майстри застосовували різні техніки виробництва і доводили їх до досконалості, таким чином знаходячи свій індивідуальний стиль, - розповідає історик-мистецтвознавець Олександр Ангерт. - Керамічний посуд, глиняну цеглу, дитячі ліпні іграшки - виготовлення цих та інших видів виробів кустарним способом стало основним промислом гжельских земель до початку 18-го століття ".

Вже до середини століття, "домашнє" гончарне ремесло перетворилося в ціле підприємство з виробництва фаянсу і полуфаянс, а обпалені фаянсові відходи розписували глазур'ю і отримували ще один вид кераміки - майоліки. Олександр Ангерт ділиться історичними нотатками, де сказано, що цей виток в гончарному мистецтві стався завдяки особливій сірої глині, знайденої в селі Минино.

"Це був маленький тріумф гжельских майстрів. Це було нове віяння. А як вони ліпили сценки з повсякденного життя звичайних селян ... Безпосередність та відкритість простий російської душі олицетворялись в витончених глиняних композиціях - ділиться Олександр Ангерт. - Причому з гжельской майоліки робили також столові прибори, посуд, глечики та кумгани - високі судини, де тулуб нагадувало форму диска. Так, це була епоха гончарних інновацій ".

Експерт додає, що саме тоді знайшов свої обриси знаменитий сьогодні синій монохромний малюнок у вигляді рослинності і орнаментів на білому тлі. Також, стверджує Олександр Ангерт, в той час завоювала популярність і розпис з використанням золота.

Фарфор як рятівник гжельского мистецтва

Після 50-х років 18-го століття гжельский мистецтво розвивалося, що називається, "семимильними кроками", завдяки купцеві з Москви А. Гребенщикову, який збудував керамічний завод. Однак кінець століття ознаменувався значним занепадом ремесла - англійські майстри почали виготовляти фаянс з особливо тонким черепком, виконаний в техніці кобальтовою перекладної друку. Звичайно, говорить Олександр Ангерт, це була не кистевая живопис, проте відносна дешевизна такого посуду зробила її популярною. У таких екстремальних умовах і з'явився гжельский фарфор.

Ще за часів правління Петра I в уже промислової Росії шукали спосіб виробництва власного порцеляни, який би замінив свій іноземний аналог, який ввозиться з Європи та Китаю.

Олександр Ангерт, історик-мистецтвознавець:

• "Тисячі сімсот сорок чотири-ий - рік відкриття першої фабрики з виробництва порцеляни,« Невській Порцеліновая мануфактури », створеної за наказом імператриці Єлизавети Петрівни. Однак в підприємстві поки тільки проводилися експерименти з глиною, причому невдалі - до випуску порцелянових виробів було ще далеко. І тільки в 1747 році вчений-натураліст Д. Виноградов вивів довгоочікуваний рецепт порцелянової маси ".
• Що зробили спритні гжельские майстри, які опинилися в промисловому кризу? Олександр Ангерт розповідає, як вони стали влаштовуватися в довколишні до столиці підприємства, щоб перейняти досвід петербурзьких умільців з виготовлення порцеляни, а після повернення додому поширювали набуті знання по всій Гжели. Так, в 1810 році з'явився перший гжельский фарфоровий завод, а до середини століття в волості вже функціонувало близько сімдесяти профільних фабрик.

"Суцільний мазок"

До кінця 19-го століття, розповідає Олександр Ангерт, гжельский мистецтво знову переживає занепад через високу конкуренцію керамічних заводів в великих містах Росії, а до початку 20-го століття гжель і зовсім перебувала на межі зникнення - після першої російської революції фабрики були або знищені, або перейшли в державну власність, ставши виробниками так званого технічного фарфору.

Олександр Ангерт, історик-мистецтвознавець:

• "Надія на відродження гжельского мистецтва з'явилася тільки після Великої Вітчизняної війни, коли на Туригінском заводі, де випускали художню кераміку, художниця Н. Бессарабова стала відновлювати колись знамените ремесло, навчаючись забутої розпису. Вона навчила технікам суцільного і тіньового мазка і інших майстрів, таким чином назавжди вдихнувши в гжельский мистецтво нове життя ".
• Сьогодні гжель знову проходить етап переродження - але в творчих умовах. Олександр Ангерт відзначає також і те, як на світових виставках все частіше стали з'являтися ті самі знамениті білі вироби з неповторним синім орнаментом, виготовлені тепер уже в нових прийомах розпису і різних глазурях.