Імідж Тимошенко та Януковича: "незграба" перемагає "актрису"

Імідж Тимошенко та Януковича: "незграба" перемагає "актрису"

Не треба бути фахівцем з політології, аби побачити – нинішня кампанія чи не найвіртуальніша за всі попередні. Засилля реклами, звернення до виборця в основному через телебачення та білборди, відсутність дебатів – зайві докази того, що українська демократія – виключно електорального штибу, коли українці мають мінімальний набір прав, щоб вільно обрати владу.

Про те, який політичний товар «впихують» цього року виборцям, ГАРТ запитав експертів з політичних технологій.

- Хто з двох фіналістів перегонів обрав собі більш ефективний політичний образ?

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій: Той образ, який випромінює «спокійну силу» і впевненість в силах – той і ефективніший. Натомість образ знервований, неспокійний, драматичний, подекуди штучно драматизований – видає невпевненість у результатах і продукує те, що в психоаналізі називається «симптом очікування негативного результату».

Дмитро Видрін, політолог: Успішність образів визначають – на щастя чи на жаль – не політологи, а виборці. Є соціологія, і вона дає відповідь на запитання, який з образів ефективніший.

Янукович створив образ такого собі добродушного незграби та вульгарного капіталіста, Тимошенко – образ вульгарного марксиста. І виявилося, що на даний момент затребуваний більше образ хоч і незграби, але вульгарного капіталіста.

Олег Покальчук, соціальний психолог, політтехнолог: Образи двох пріоритетних кандидатів сформовані уже давно. У них є свої електоральні ядра, для яких ці образи є іконами. У Януковича образ більш цілісний, а тому і більш переконливий.

Насправді, говорити про різницю в образах можна в тому сенсі, в якому з них менше суперечностей. У Януковича їх менше, і це факт. Його програмував Манафорт. Він створив дуже якісну картинку і контекст. Те, що цей образ може не мати відношення до персонажа, в політиці нікого не цікавить.

Водночас, те, що Тимошенко змінила стилістику реклами після першого туру, говорить про декілька речей. Перше, про невпевненість. Друге, про боротьбу в її штабі між різними стилістами, концепціями та пропозиціями. Третє, про відвертий плагіат концепту Тігіпка. Гасла на кшталт «новий шлях України», чорнобілість та суворість картинки – лише банальна спроба використати той тип месиджів, які принесли Тігіпку успіх.

Утім, з точки зору ефективності це також не матиме серйозного впливу на виборця, тому що свідомість людей формується протягом тривалого проміжку часу, а не тільки в період президентських перегонів. Тим паче, що зараз градус кампанії високий тільки всередині політично стурбованих електоральних ядер та в середовищі людей, яким є що втрачати. А що втрачати населенню України? От у 2004 році суспільство було в стані істерики. Тоді всі ці політтехнологічні дрібниці мали вагу.

- Як пояснити відносно незначну кількість компромату, «чорнухи», особливо між турами?

Вадим Карасьов: Компромат вже не діє, до нього звикли, він не шокує виборців. Навіть скандал з педофілами не шокував! Водночас, компромат як зброя – це палка з двома кінцями. На «чорнуху» з боку однієї сторони завжди знайдеться «чорнуха» у відповідь. Така собі компроматна симетрія. На справу педофілів з’явився ректор-педофіл, близький до іншої сили. Тому такий «компроматний пінг-понг» є небезпечним для обох сторін. І найголовніше, викид компромату стає не засобом морального очищення, а фактично політичними спектаклем, де розігруються різні комбінації та спекуляції. А спектакль – це видовище. І це вже не етичний, а естетичний вимір. Відтак, компромат перетворився на естетику боротьби замість етики очищення.

Олег Покальчук: Я думаю, що заготовок на другий тур було і ще залишається дуже багато, особливо у Тимошенко. Бо така природа її уявлень про політичну боротьбу та позиціонування – вона біла і пухнаста, всі решта – мерзотники.

Практика показує, що коли чотири роки повторювати «зек, зек, зек», то всі вже до цього звикли. Тобто коли Тимошенко почала би казати, що він людожер, це також нічого не дало б.

Всяке емоційне збудження триває максимум місяць, а потім люди це вже спокійно обговорюють, більшою мірою переймаючись своїми справами.

- Який ключовий політтехнологічний тренд цьогорічної кампанії? У чому гарантія успіху – гроші, технологія, реклама?

Вадим Карасьов: Політтехнології виконують абсолютно інструментальну роль і навряд чи зможуть виліпити такий образ кандидата, який міг би виграти президентську кампанію. Виключення хіба що Тігіпко, але це окремий випадок.

Насправді в Україні кампанія виграється не завдяки політичним технологіям і поки ще не завдяки ідеологіям. Вона виграється завдяки ресурсам: організації і команді, адміністративному ресурсу на місцевому рівні, – тобто впливовістю політичних гравців. Не випадково, фіналісти цієї кампанії – це кандидати, за якими стоять два найбільші політичні клани. Вони мають дві найбільші фракції в парламенті, найбільше представництво у місцевих органах влади, за ними стоять найпотужніші бізнес-імперії. Ось це сьогодні визначає успішність чи не успішність.

Тому суто «ідеологічні» кандидати на цих виборах провалилися.

Дмитро Видрін: Все разом – тільки в розумному поєднанні, щоб кожен компонент не пригнічував інший. Це так само як коли ви варите борщ: якщо покладете забагато буряку, він буде надто червоний чи солодкий, забагато перцю – буде надто гострий.

Сьогоднішній тренд – це найбільш гармонійна суміш із грошей, побутових месиджів (тому що наукових і політичних месиджів практично не було, були побутові месиджі, пов’язані з побутовими потребами – зарплатами, пенсіями, ощадними касами), і також відповідна тональність.

Мені здається, що у Тимошенко на певному етапі виникла диспропорція – тональність виявилася надто різкою. Не всім же подобається «залізом по склу», як співав Висоцький. Вона ж якраз працювала у цій тональності.

Янукович використав стиль бурмотання з позитивним відтінком – тихо, спокійно, невиразно, нерозбірливо. І ще я думаю, що великого плюсу на останньому етапі Януковичу додав Чехов. Тому що люди завжди симпатизують тим політикам, які близькі їм за рівнем освіти, духу, за потраплянням у дещо безглузді ситуації. Політик, який бездоганний, завжди причесаний та каже правильні речі, не плутає письменників та поетів, апріорі не подобається людям, тому що занадто чистий.

Є така фраза відомого американського письменника Генрі Міллера: справжній секс завжди брудний. Те саме зі справжньою політикою – вона завжди брудна. Топові політики завжди повинні мати вади, вони не повинні бути бездоганними. За бездоганних не голосують. Тому коли Януковича почали звинувачувати в незнанні поетів та письменників, це відразу додало йому 5%, оскільки багато хто подумав: та він же такий, як ми!

Гак Петро журналіст інформаційно-аналітичного сайту "ГАРТ"
Якщо ви знайшли помилку, виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Коментарі -
Зачекайте...